Родина Брюлло (Bruleleau) переїхала в Німеччину з Франції після відміни Нантського едикту про свободу віросповідання (1685). Згодом французьке прізвище отримало німецьке звучання «Brüllo». У 1777 р. Георг Брюлло на запрошення російського уряду переїхав до м. Санкт-Петербурга, де обійняв посаду ліпника на Імператорському фарфоровому заводі. Відповідно до особливостей місцевої орфоепії його прізвище перетворилося на «Брилло». Його онук Павло Брилло навчався у класі різної, золотарної та лакувальної майстерності. У 1795 р. він отримав звання «академіка скульптури орнаментної на дереві».

12 (23) грудня 1799 р. в родині Павла Івановича Брилло та доньки придворного садівника Марії Іванівни (уроджена Шредер) народився Карл Брилло – майбутній живописець Карл Павлович Брюллов.
У 1809 р. К. Брюллов втупив до Петербурзької Академії художеств. Він навчався у живописців О. Єгорова, В. Шебуєва, скульптора І. Мартоса.
Одним з перших його малюнків був автопортрет 1813 р., виконаний італійським олівцем. У 1817 р. італійським олівцем, вугіллям, сангиною та пастеллю К. Брюллов написав картину «Натурщики» (учні академії повинні були вивчати завершеність у побудові композиції картини, промальовувати всі її деталі).

Протягом життя К. Брюллов захоплювався портретами. У 1821 р., після закінчення Академії художеств, він написав портрет Марії Ардальонівни Кікіної – жінки Петра Олексійовича Кікіна, учасника Вітчизняної війни 1812 р., сенатора, статс-секретаря, основоположника Товариства заохочення художників.
У 1823 р. художник написав картину «Італійський ранок». Це одна з перших жанрових композицій, виконаних Брюлловим безпосередньо в натурі. Як писав сам художник, він ввів деяке новаторство під час виконання картини. Зокрема, освітлення моделі відбувалося на сонці ззаду, а обличчя та груди в тіні рефлектувалися від фонтану, освітленого сонцем.
Наприкінці 1820-х рр. К. Брюллов змалював одну з типових ситуацій початку ХІХ ст., коли ліричну розмову поблизу джерела, де дівчина набирає воду в кувшин, раптово перериває незадоволена та сварлива мати. Так була написана картина «Перерване побачення».
У 1828 р. К. Брюллов взявся за інший вид роботи: розписав олією по цинку шість медальйонів, які були вмонтовані в царські врата у вівтарній частині храму. Медальйони розташовані симетрично по три у кожній стулці з позолоченого різного дерева. На двох верхніх медальйонах зображені тема Благовіщення, коли архангел Гавриїл приносить Марії новину про народження сина, а на нижніх чотирьох – задумані про святе писання євангелісти Марк, Матвій, Іоанн і Лука.

У 1832 р. на замовлення графині Ю. Самойлової К. Брюллов виконав портрет її вихованиці Джованіни Пачіні та Амацілії Пачіні, дочки італійського композитора.
Восени 1833 р. художник завершує свою велику роботу «Останній день Помпеї», над якою працював протягом тривалого часу. Ще в 1827 р. він вперше відвідав Неаполь і Помпеї. Відвідав місце розкопок давнього міста. Саме тоді він вирішив написати велике полотно й зафіксувати на ньому кульмінаційний момент катастрофи. Протягом 1827-1830 рр. він писав численні етюди, ескізи, замальовки в різній техніці. Завершену роботу експонували на офіційних виставках Мілану та Риму. Автора обрали почесним членом Міланської Академії зображальних мистецтв, Академій Болоньї, Парми, Флоренції. У березні 1834 р. полотно експонувалося у Франції на виставці, що проходила в Луврі. Ця картина принесла К. Брюллову світове визнання.
У 1833-1834 рр. художник написав автопортрет. За стилем він схожий на «Автопортрет» Рембрандта: виконаний у спокійній коричневій гаммі, висвітленій золотистим світлом, що падає на обличчя.
У 1834 р. художник завершує велике полотно, створене протягом 17 днів – «Смерть Інесси де Кастро». За розповідями мемуаристів, повертаючись з Парижа, К. Брюллов побував на вечорі у маркізи Вісконті-Арагона. Господарка та гості умовили його створити новий твір для виставки, що відкривалася. Наступного дня він зайняв вільну кімнату в Брерському палаці й написав картину. Перед глядачами постала сцена розправи над Інессою де Кастро, з якою тайно вінчався спадкоємець португальського престолу. Його батько наказав придворним вбити жінку. На картині зображено молоду жінку на колінах, яку оточують чотири чоловіки в середньовічних костюмах, які витягли її з ліжка з метою вбити. Після завершення картини автор заявив: «Я романтизму отдал дань». У 1837-1838 рр. художник написав портрет В. Жуковського для імператорської родини з метою розіграти його в лотерею. На виручені кошти (2500 карбованців асигнаціями) з кріпацтва було викуплено українського художника та поета Т. Шевченка.
У 1839 р. К. Брюллов виконав портрет байкаря І. Крилова. Застосовуючи елементи гротеску, зобразив байкаря старцем з неслухняними пасмами сивого волосся, зморшкуватим обличчям та припухлими повіками.

У 1840 р. художник зобразив свого старшого брата – професора архітектури Академії художеств – Олександра Брюллова.
У 1841 р. К. Брюллов написав портрет княгині Єлизавети Салтикової (уродженої Строганової).
У 1848 р. художник написав ще один автопортрет. У присутності учнів К. Брюллов сів у вольтерівське крісло, що стояло в його спальні навпроти дзеркального трюмо, і попросив принести йому мольберт і палітру. Протягом двох годин він працював над портретом.
У 1849 р. К. Брюллов від’їжджає з м. Санкт-Петербурга на о. Мадейру. У 1850 р. він відвідує Іспанію і переїжджає до м. Рима.
У 1851-1852 рр. художник пише ескіз картини «Всеразрушающее время», побутові замальовки тощо.
23 червня 1852 р. К. Брюллов помер у містечку Манціана поблизу м. Рима. Похований на кладовищі Тестаччо в м. Римі (Італія).

Список використаної літератури:

1. Айзеншток І. Т. Г. Шевченко і К. П. Брюллов / І. Айзеншток // Образотворче мистецтво. – 1937. – № 2-3. – С. 27-36 : іл.
2. Брюллов : альбом / текст и сост. Г. И. Пикулевой. – М. : ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2004. – 125 с. : ил. – (Галерея гениев).
3. Карл Брюллов / авт.-сост. В. М. Жабцев. – Мн. : Харвест, 2007. – 128 с. : ил. – (Гении мировой живописи).
4. Карл Брюллов / авт.-сост. М. М. Ракова. – М. : Изобразит. искусство, 1988. – 45 с. : 228 цв. ил. – Библиогр.: с. 260.
5. Конради П. Карл Брюллов (1799-1852) : биографический очерк / П. Конради ; под общ. ред. В. И. Марова. – К. ; Х. : Юж.-рус. книгоизд-во Ф.А. Йогансона, 1899 (Типо-литогр. «Центральная» М.Я. Минкова). – 40 с. : ил.
6. Николаева Н. Карл Павлович Брюллов / Н. Николаева. – М. : Изд. И.А. Маевского, 1913 (Тип. П.П. Рябушинского). – 48 с. : ил., 7 вкл. л. – (Летучая энциклопедия). – Библиогр.: с. 47.