Полтава вперше згадується в Іпатіївському літописі 1174 р. під назвою Лтава. Місто було форпостом Київської Русі в обороні від половців. У 1430 р. Полтава згадується під сучасною назвою. У XVII ст. місто отримує магдебурське право та будується полтавська фортеця [13, c. 690].
З 1802 р. м. Полтава стає центром Полтавської губернії. Це сприяло проведенню перепланування і перебудови міста. При губерському правлінні були створені будівельна експедиція і губернська креслярня, які очолював архітектор М. А. Амвросимов, запрошений на посаду генерал-губернатором князем О. Б. Куракіним [13, c. 692].
«Приїхавши до Полтави, князь О. Б. Куракин знайшов її, в смислі церков, цілком відбудованою. Полтава мала прекрасний собор із дзвінницею і три кам’яні парафіяльні церкви. Але Полтава не мала «домів». Се була ціла стихія хат, будиночків, домиків, стихія вуличок, возвозів, садочків і садків. А в той час перетворення Полтави в губерніяльний осередок з цілою низкою центральних інстітуцій вимагало негайного будування відповідних помешкань» [17, c. 24].М. А. Амвросимов розробив проект планування міста, за яким Полтава мала стати «малим Петербургом» [13, c. 692]. «Базою, звідки князь Куракин намірявся вводити в Полтаву-містечко Полтаву-город, був окреслений ним круглий Олександрівський пляц (нині Кругла площа), біля застройки котрого він заходився відразу» [17, c. 27–28]. Було споруджено будинки губернських установ за зразковими проектами архітектора А. Д. Захарова в стилі класицизму [13, c. 693]. Так розпочалася історія забудови центральної частини міста – Круглої площі.Забудова площі будівлями різноманітного призначення передбачалася відповідно до генерального плану 1803–1805 рр. У кожному з восьми кварталів мала розміститись одна чи група будівель певного розміру і конфігурації з конкретим цільовим призначенням [9, c. 24]. «Тут з 1804 по 1811 рік було побудовано сім адміністративних будинків, а у центрі встановлено монумент Слави» [5, c. 12].Сучасний ансамбль Круглої площі – це відновлений і реставрований у 1945–1969 рр. архітектурний комплекс зруйнованої під час Другої світової війни колишньої Олександрівської площі середини XIX ст., реалізований за проектом архітектора Л. С. Вайнгорта. «Одним з найдосконаліших задумів, реалізованих Л. Вайнгортом під час відбудови міста, було відтворення зруйнованих історичних будинків ансамблю Круглої площі з його одночасним висококласним завершенням спорудами поштампу та адміністративного будинку (нині – будинку дитячої школи мистецтв)» [12, c. 7]. «Унаслідок перемоги концепції Л. Вайнгорта Полтава отримала завершений і цілісний унікальний ансамбль центральної адміністративної площі» [15, c. 207]. Протягом двох повоєнних десятиліть вулиця Жовтнева (нині Соборна) була забудована 4-5-поверховими житловими будинками, що за масштабом і архітектурними формами органічно увійшли у сформоване архітектурне середовище. Проміжки між будинками по червоних лініях заповнювалися вставками у вигляді модернізованих класицистичних аркад і колонад [7, с. 25].У 1997–1999 рр. було здійснено реставрацію, реконструкцію та комплексний ремонт ансамблю Круглої площі в межах реалізації програми «Комплексна реконструкція історичного центру Полтави» [1, c. 189].Кругла площа, що спершу мала чисто утилітарне призначення як базарна, в середині ХІХ ст. була обсаджена деревами і перетворена у міський Корпусний парк [6, c. 7]. Першими деревами парку були тополі. Сьогодні в парку близько 50-ти видів дерев і кущів [11, c. 185].Монумент Слави є головним копозиційним ядром архітектурного ансамблю Круглої площі [3, c. 8]. «Монумент являє собою чавунну колону – обеліск у вигляді гарматного ствола, встановленого на гранітному бастіоні фортеці. Зверху колона увінчана позолоченим бронзовим орлом, який тримає у дзьобі лавровий вінок і стріли – символ перемоги. З гранітного бастіону наїжилися вісімнадцять гармат, десять з яких взято з Полтавської фортеці, а вісім привезено з Переволочної» [5, c. 13]. Авторами проекту монументу були архітектори М. А. Амвросимов і Тома де Томон. У 1950–1960 рр. монумент був реставрований [16, c. 76].Одним із перших на Круглій площі зведено будинок Малоросійського поштампу (1809 р.) за проектом архітектора Є. Т. Соколова. Після 1877 р. будинок було перебудовано, фасад декоровано у формах неоренесансу. Майже через сто років його було відбудовано у формах, близьких до первісних, за проектом архітектора Л. С. Вайнгорта [13, c. 791]. Сьогодні в будівлі розміщується Полтавська академія мистецтв.Будинок губернських присутствених місць (1810 р.) був основною адміністративною і громадською спорудою. «Будівля складається з двох поверхів і півпідвалу і має довжину близько 70 метрів. По осі будівлі на головному фасаді знаходиться шестиколонний портик, увінчаний фронтоном, і широкі відкриті сходи, які ведуть до просторого вестибюля першого поверху. Площини стін членуються ритмічним чергуванням однакових вікон і простінків. Карнизом на рівні перекрить будівля поділяється на поверхи. У 60-тих роках ХІХ ст. до основного будинку прибудували симетрично бокові крила, що порушило задум архітектора, бо шестиколонний портик став замалим» [5, c. 15–16]. Під час Другої світовоїОсобняки цивільного губернатора, віце-губернатора, генерал-губернатора мають цокольні поверхи і два основних. Висота поверхів неоднакова, що пояснюється різним призначенням розташованих у них службових приміщень. Парадних входів тут не було. Спільною рисою в композиції фасадів є виділення крупнорустованого цокольного поверху і бельетажа [5, c. 17–18].Особняк цивільного губернатора складається з центрального П-подібного в плані, триповерхового мурованого корпусу та двох одноповерхових Г-подібних флігелів, симетрично розташованих на кутах ділянки. Головний фасад центрального корпусу акцентовано ризалітом з пристінним шестиколонним портиком тосканського ордера, що спирається на цокольний поверх [13, c. 791].Особняк генерал-губернатора (1810 р.) має шестиколонний портик іонічного ордера висотою у два поверхи, що поставлений біля самої стіни і завершений парапетом. У 1950-х рр. особняк та інші споруди комплексу було відбудовано за проектом архітектора В. А. Пасічного [5, c. 22].На відміну від інших будинків ансамблю, будинок віце-губернатора (1810 р.) не має колонного портика. Замість нього на фасаді розмістилися по боках виступи – ризаліти, завершені парапетами. У 1957 р. за проектом архітектора М. Сморчука будівля була відбудована як житловий будинок [5, c. 18].Повітові присутствені місця – найменший з класичних будинків ансамблю Круглої площі не мав портика і особливих прикрас. У роки Другої світової війни був повністю зруйнований. У 1957 р. на його місці за проектом архітекторів Д. С. Бойченка, Д. С. Віроцького і З. П. Марченка споруджено Будинок зв’язку в стилі класицизму [4, c. 27].Досить цікава історія спорудження одного з найбільших будинків Круглої площі – Кадетського корпусу (1840 р.). На ділянці кварталу було споруджено три будівлі: основна вздовж площі і дві другорядні по боках кварталу [9, c. 44]. Керівництво будівельними роботами здійснював архітектор М. І. Бонч-Бруєвич [5, c. 20]. Розміри основного корпусу значні, особливо це помітно при порівнянні з іншими будівлями Круглої площі. Об’єм Кадетського корпусу займає весь квартал і не повторює криву кола площі. Зовнішня архітектура будівлі, конструкція вікон та оздоблення фасаду також вирізняє її серед забудови площі [9, c. 46].Будинок Дворянського зібрання (1810 р.) за своєю композицією та оздобленням дещо відрізнявся від інших будівель ансамблю [5, c. 24]. Ця будівля стала першою після Другої світової війни відновленою спорудою за проектом архітекторів Л. С. Вайнгорта, Н. Ф. Онищенка, Д. Н. Литвинця і Д. М. Гольдинова. Після реконструкції будинок Дворянського зібрання став міським кінотеатром ім. І. П. Котляревського. [15, c. 122]. «Значительность успеха в реставрации и отделке кино-театра в г. Полтаве обусловлена тщательностью проработки обмеров и проекта отделки…» [2, c. 4].Нині ансамбль Круглої площі став зразком наукового підходу до вирішення завдань відновлення, збереження пам”яток архітектури, тактовного ставлення до історичного надбання й майстерного виконання робіт. У 2000 р. полтавські архітектори стали лауреатами Державної премії України в галузі архітектури 2000 року за розробку комплексної програми реконструкції історичного центру Полтави [1, c. 188].

Список використаних джерел:

1. Архітектура України у державних преміях : 1941 – 2007 / за заг. ред.:. М. М. Дьоміна, Н. М. Кондель-Пермінової, А. О. Пучкова. – Київ : Центр іст.-містобудів. дослідж., 2008. – 364 с. : іл.
2. Вайнгорт А. С. Реставрация архитектурных памятников в г. Полтаве (кинотеатр) / А. С. Вайнгорт ; Акад. архитектуры УССР, Ин-т теории и истории архитектуры. – [Киев :б. и.], 1947. – 51 л. : фот.
3. Вайнгорт Л. С. Монумент Славы в Полтаве / Л. С. Вайнгорт. – Киев : Гос. изд-во лит. по стр-ву и архитектуре УССР, 1959. – 18 с. : ил.
4. Волосков В. Ф. Полтава. 100 памятных мест / В. Ф. Волосков. – Харьков : Прапор, 1987. – 183 с. : 12 вкл. л.
5. Гладиш К. В. Свідки давнини і сьогоденності. Пам’ятки архітектури Полтавщини : нарис-путівник / К. В. Гладиш ; ред. А. В. Ефименко ; фото Г. С. Дрюкова. – Харків : Прапор, 1972. – 107 с. : іл.
6. Доброго ранку, Полтаво! / авт. тексту І. Н. Гальчук ; редкол.: І. Ю. Горобець, Є. І. Сазонова, М. Д. Оніпко. – Харків : Прапор, 1974. – 32 с. : 48 вкл. л.
7. Історичні міста України : звіт про н.-д. роботу з підгот. довід. Ч. 1. / НДІТІАМ. – Київ, 2004. – 72 арк. : рис., плани.
8. Меморіальні місця і пам’ятники Полтави / Упр. культури Полтав. облдержадміністрації, Полтав. музей авіації та космонавтики ; авт.-упоряд.: Д. П. Кальний, І. О. Пістоленко. – Полтава : Полт. музей авіації та космонавтики, 2006. – 32 с. : іл.
9. Онищенко Н. Е. Архитектура Круглой площади в Полтаве. История строительства и анализ архитектуры сооружений городской площади Полтавы начала XIX-го века : дис. канд. архитектуры / Н. Е. Онищенко ; науч. рук. Н. П. Северов ; Акад. архитектуры Укр. ССР, Ин-т истории и теории архитектуры. – 1953. – 195 л. + 1 пап. (86 л. ил.). – Библиогр.: л. 187–195.
10. Полтава : історія та сьогодення. – [Полтава : б. в., 201-]. – 36 арк. : кольор. іл.
11. Полтава : кн. для туристов / авт. кол.: Г. А. Антипович [и др.]. – 2-е изд., дораб. и доп. – Харьков : Прапор, 1989. – 197 с., [14] вкл. л. ил.
12. Полтава: архітектура, історія, мистецтво : матеріали I наук. конф. “Вайнгортівські читання”, 27 листоп. 2002 р. / Полтав. нац. техн. ун-т ім. Ю. Кондратюка, Полтав. регіон. від-ня Всеукр. фонду відтворення видатн. пам’яток іст.-архіт. спадщини ім. О. Гончара ; за ред. В. Трегубова. – Полтава : [б. в.], 2002 (Техсервіс). – 67 с. : іл. – Бібліогр. в кінці ст.
13. Полтавщина : енциклопед. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – Київ : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1992. – 1022 с. : іл.
14. Полтавщина. Варто почути, побачити, відчути. – Полтава : [б. в.], 2018. – [36] с. : кольор. іл.
15. Провінційний архітектор : зб. матеріалів та фотодок., присвяч. 100-річчю від дня народження Л. С. Вайнгорта / уклад. Б. Ю. Тристанов. – Полтава : Дивосвіт, 2012. – 335 с. : фот.
16. Пустовіт П. М. Пам’ятники Полтави : нарис / П. М. Пустовіт. – Харків : Прапор, 1984. – 191 с. : іл.
17. Рудинський М. Архитектурне обличчя Полтави / М. Рудинський ; рис. Ф. Рожанковського. – Полтава : [б. в.], 1919. – 35 с