Артинов Григорій Григорович (1860, м. Ніжин Чернігівської губ. – 1919 (за іншими
даними 1924 р.), м. Вінниця) – видатний вінницький архітектор, цивільний
інженер.
Після закінчення навчання в Кронштадтському реальному училищі вступив до будівельного училища в м. Петербурзі.
У 1889 р. закінчив Інститут цивільних інженерів у м. Петербурзі, одержав звання цивільного інженера та чин Х класу; відкомандирований на посаді молодшого техніка в складі військової будівельної комісії на будівництво казарм у м. Замброві Ломжинської губ.
У 1890-х рр. працював на Волині.
У 1900–1919 рр. працював на посаді міського архітектора в м. Вінниці.
Працюючи головним міським архітектором у м. Вінниці Г. Артинов сприяв розвитку містобудування, благоустрою міста – від проектування нових вулиць, ліній освітлення та громадського транспорту до залучення експериментальних будівельних матеріалів і обладнання. Під його керівництвом були розплановані та забудовані особняками різні райони міста. Архітектор запроектував понад 100 об”єктів, більшість з яких активно експлуатуються нині, а низка об”єктів охороняється як пам”ятки архітектури та містобудування місцевого значення. Всі прибуткові будинки, багато особняків і будівлі муніципальних установ проектувалися та будувалися у формах раннього та зрілого модернізму.
Різноманіття та багатогранність архітектурної спадщини Г. Артинова вражає і нині. Серед споруд та проектів архітектора:
у м. Луцьку:
– Пантелеймонівська церква на Рованцях (1898–1900);
у м. Вінниці:
– Вінницька жіноча гімназія (1900);
– особняк подружжя Камінських на Замості (1902);
– залізні мости через острів Кемпу;
– будівля міської бібліотеки (1907);
– кам”яні сходи до парому (1908);
– будівля міськоготеатру(1910);
– церква Воскресіння Христового (1910);
– будинок Міської думи (1911);
– будинок Окружного суду (1911);
– сірчаний завод (1911);
– миловарний завод (1911);
– скотобійня (1911);
– будинок Товариства споживачів з магазином (1911);
– готель «Савой» (1912); (фото 6)
– водонапірна вежа (1912);
– суперфосфатний завод (1912);
– перша лінія міського трамваю (1912);
– Свято-Вознесенська церква;
– будинок генерала Брусилова (1913–1914);
– розпланування міського саду та спорудження в ньому літнього кінотеатру (1913);
– добудова Учительського інституту (1915).
Вшановуючи пам”ять вінницького архітектора, Вінницька міськрада ухвалила рішення про перейменування однієї з центральних вулиць міста, у створенні забудови якої архітектор брав безпосередню участь, на вулицю Архітектора Артинова [5, с. 26].
Завдяки модерністській архітектурі Г. Артинова Вінниця отримала нове архітектурне обличчя. Головним завданням для сучасних архітекторів є збереження неповторного архітектурного обличчя міста.
Варто зазначити, що старший брат Григорія Артинова – Михайло Артинов також обрав спеціальність цивільного інженера і присвятив своє життя архітектурі та будівництву. Він плідно працював у м. Києві та залишив після себе значну архітектурну спадщину.
Список використаної літератури:
1. Кальницкий М. Зодчество и зодчие / М. Кальницкий. – Киев : Варто, 2012. – 335 с. : ил.
2. Кілессо Т. С. Артинов Григорій Григорович / Т. С. Кілессо // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка, Координац. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. – Київ, 2001. – Т. 1 : А. – С. 680.
3. Короненко О. Водонапірні вежі в історії водогонів / О. Короненко // Ринок інсталяцій. – 2010. – № 6. – С. 53 : іл.
4. Магдиш І. Ар-нуво. Стилі українського мистецтва ХХ століття / І. Магдиш ; наук. ред. Д. Клочко. – Київ : Портал, 2022. – 120 с. : кольор. іл.
5. Маланюк В. Вінницька старовина / В. Маланюк // Особняк. – 2008. – № 4. – С. 20–31 : кольор. фот. – Бібліогр. в кінці ст.
6. Стародуб А. Столітня візитівка Вінниччини / А. Стародуб // Пожежна безпека. – 2013. – № 1. – 3 с. обкл. : кольор. фот.
7. Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII – початку XX століть : біогр. довід. / В. І. Тимофієнко ; Київ. міськдержадмін., Голов. упр. містобудування та архітектури. – Київ : НДІТІАМ, 1999. – 477 с.
8. Юбилейный сборник сведений о деятельности бывших воспитанников института гражданских инженеров (строительного училища), 1842–1892 : по материалам, собран. ин-том гражд. инженеров и по данным, извлечен. из архивов М-ва внутрен. дел и др. источников : [в 2 вып.]. [Вып. 1] / Ин-т гражд. инженеров ; сост. Г. В. Барановский. – СПб. : [б. и.], 1893. – [7], 184 л. : ил.
9. Ясієвич В. Артинови // В. Ясієвич // Мистецтво України : біогр. довід. / за ред. А. В. Кудрицького ; упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський. – Київ, 1997. – С. 27.
