«Українська хата є не тільки архітектурна пам”ятка, на якій історик мистецтва може вивчати будівельні форми, властиві українському народові, але в тій же хаті й дослідник народного малярства знайде для себе надзвичайно цікавий матеріал. Це – той кольоровий розпис, що ним селянки часто-густо вкривають стіни своєї хати так зокола, як і, головним чином, в середині» [3, c. 29].
Традиційна народна любов до барвистого оформлення побуту, проявилась і в настінних розписах. Найбільш поширено в Україні розмальовувати свою оселю, було в останні десятиліття ХІХ – першій третині ХХ століть. Розписи мали як декоративне, так і практичне значення.
Серед дослідників і дослідниць народного настінного розпису або малювання була харківська мистецтвознавиця й культорологиня Євгенія Василівна Берченко, яка вивчала розписи хат півдня України.
Євгенія Берченко навчалася в Харківській німецькій гімназії, після закінчення якої продовжила навчання на історико-філологічному факультеті Харківського університету. Також була слухачкою одного з найстаріших університетів Німеччини – Єнського. З 1920 року Є. Берченко була аспіранткою на кафедрі історії української культури в Інституті народної освіти. У 1924 році дослідниця виїжджала на екскурсію по Дніпру під керівництвом Д. Яворницького. Є Берченко була організаторкою виставок колекцій настінного малювання в 1928 році у Ленінграді, на яких експонувалися малюнки-оригінали з сіл Катеринославської, Криворізької і Кременчуцької округ.
З 1930 року Є. Берченко – науковий співробітник харківської секції науково-дослідної кафедри мистецтвознавства. Протягом 1927–1933 років працювала в Харківському музеї українського мистецтва під безпосереднім керівництвом С. Таранушенка, який очолював музей. Євгенія Василівна стала однією з перших дослідниць народного декоративного розпису й петриківського малювання. Її праці базуються на мистецтвознавчому аналізі матеріалів, зібраних нею на території Дніпропетровщини протягом 1925–1928 років.
За результатами своїх експедицій 1924–1928 років дослідниця написала монографію «Настінне малювання українських хат та господарчих будівель при них. Зошит 1. Дніпропетровщина (1930).
Цікаво, що в одному з примірників знаходиться книжковий формуляр, на якому є запис, що монографією Євгенії Берченко користувався у листопаді 1945 року Всеволод Бушен, український мистецтвознавець і дослідник настінних розписів. Також, це свідчить про те, що В. Бушен був читачем тоді новоствореної (26 березня 1944 року) Наукової бібліотеки Академії архітектури УРСР (нині Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В. Г. Заболотного).
Всеволод Дмитрович Бушен з квітня 1945 року працював молодшим науковим співробітником Інституту художньої промисловості Академії архітектури УРСР і в серпні – вересні 1946 року був у складі експедиції на Черкащину в Уманський район для вивчення настінного народного розпису. У бібліотеці зберігається науково-технічний звіт і альбом за результатами цієї експедиції.
Окремим відбитком у бібліотеці зберігається стаття Є. Берченко «Лінійна композиція та узорні схеми в орнаменті деяких українських килимів» з наукового збірника Харківської науково-дослідної катедри історії української культури. Ч. ІІ–ІІІ. Харків. 1926. На виданні виявлено дарчий підпис авторки Борису Касяновичу Жуку, датований «19.VІІІ.1940 р., м. Харків». Наразі невідомо, як подарунок Є. Берченко потрапив до бібліотеки.
Хатні розписи продовжували орнаментальну декоративність вишитих рушників, розписаних скринь, мисників. «У внутрішньому оздобленні хати мальовання не є щось відокремлене, несподіване; композиційно воно тісно сполучене з речами вжитку, що становить частину цього оздоблення, як і з речами суто-декоративного, оздобного значіння, даючи з ними одну кольорову гаму» [2, с. 9].
Однією з трагічних сторінок репресованої української інтелігенції 1930-х років є ліквідація мистецтвознавчих осередків в Україні. Масових репресій зазнали й харківські мистецтвознавці. У 1934 році Євгенію Берченко репресовано, подальша доля її залишається невідомою. Нажаль, серед опублікованих джерел про Євгенію Василівну немає її фотографії, та залишились її праці про українське народне настінне малювання, які є цінним джерелом для українського мистецтвознавства й української культури.
Використана література:
1. Берченко Є. В. Лінійна композиція та узорні схеми в орнаменті деяких українських килимів / Е. В. Берченко. – [Харків, 1926]. – С. 255–263 : іл. [Окр. відбиток: «Наук. зб. н.-д. катедри історії укр. культури», ч. ІІ–ІІІ, 1926 р.]
2. Берченко Є. В. Настінне мальовання українських хат та господарських будівель при них. Зошит 1. Дніпропетровщина / Є. В. Берченко. –Харків – Київ : Держ. вид-во України, 1930. – 43 с., [48] вкл. арк. : іл.
3. Берченко Є. В. Як збирати матеріял до настінних розписів // Мистецтвознавство : збірник. [Вип.] 1 / Нар. комісаріят освіти УСРР, Упр. наук. установами, Наук.-дослід. катедра мистецтвознавства, Харків. секція ; редкол.: Д. Гордеєв [та ін.]. – Харків : [б. в.], 1928–1929. – 165, 15 с., LXXIII арк. іл. : іл.
4. Енциклопедія Сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Координац. бюро Енциклопедії Сучасної України НАН України ; голов. редкол.: І. М. Дзюба [та ін.]. – Київ, 2001. – Т. 2 : Б-Біо. – 2003. – С. 540.
5. Найден О. С. Орнамент українського народного розпису : витоки, традиції, еволюція / О. С. Найден ; відп. ред. В. А. Афанасьєв ; Акад. наук Укр. РСР, Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. – Київ : Наук. думка, 1989. – 134 с., [16] : іл., кольор. іл.
6. Побожій С. Розгром осередку харківських мистецтвознавців // Родовід. – 1999. – Ч. 1(17). – С. 17–25.
