З іменем Ярослава Мудрого пов’язаний розквіт давньоруської держави, її культури, писемності та науки. Цей період ще називають золотим віком. За любов до книжок Ярослава прозвали Мудрим. У книзі М. Костомарова «Історія України в життєписах визначнійших єї діячів» (1918), що представлена на виставці, зазначено, що найбільшу пам’ять по собі великий князь залишив своїми ділами «внутрішнього устрою».

Як зазначають історики, князювання Ярослава (1019-1054) – це період найвищого розквіту Київської Русі. Знаменитий германський хроніст ХІ ст. А. Бременський назвав Київ окрасою Русі та суперником самого Константинополя. Якщо спробувати відтворити образ Києва часів Ярослава Мудрого, то перед нами постане величне місто з пишними княжими палацами, чепурними будинками городян та розкішними храмами, серед яких Софійський собор – найважливіша будівля у панорамі середньовічного Києва, Десятинна церква, церква Василія, монастирі Георгія й Ірини та ін. У книзі «Історія України в особах ІХ-ХVIII ст.» (1993) розглянуто діяльність Ярослава Володимировича та високий злет давньоруської культури й книжності в роки його князювання. Знаменитий літописець Нестор описує це так: «Великою буває користь від навчання книжного. Це – річки, що наповнюють всесвіт, це – джерела мудрості. Адже у книжках глибина невимірна, ними ми втішаємось у журбі. Якщо сумлінно пошукати в книжках, то знайдеш велику користь для своєї душі». Донині не вщухають марні спроби відшукати бібліотеку Ярослава Мудрого в мурах Софійського собору, бо начебто, за свідченням того ж Нестора-літописця, Ярослав поклав свої книги до церкви святої Софії. Деякі дослідники вважають, що бібліотека знищена під час монголо-татарської навали та штурму Києва в 1240 р. Інші вважають, що її розділили монастирські бібліотеки, зокрема Печерського монастиря, де зберігалися книги написані на пергаменті та ймовірно були з тих часів, але від страшної пожежі в Києві в 1718 р. бібліотека згоріла, не відкривши таємницю бібліотеки Ярослава Мудрого.

За підрахунками дослідників, при Софійському соборі налічувалося до 900 примірників рукописних книг – величезна цифра для тих часів. Серед них були книги різного спрямування: і для повсякденного читання, і богослужбові.
Як пише канадський історик П. Магочій в «Історії України» (2007), Ярослав, прагнучи зробити свій внесок в інтелектуальне життя русів та розвинути почуття політичної єдності, доручив підготувати літописи, де б простежувалося походження його держави від найдавніших часів.
Ще один історик, автор першої виданої українською мовою узагальнюючої праці з історії України, М. Аркас в своєму популярному нарисі «Історія України-Русі» (1990) пише: «Ярослав не любив воюватися, а більше сидів дома і порядкував. Він дуже любив читати книжки і бесідувати із ченцями та мудрими людьми…він же почав збірати і записувати усі стародавні звичаї, по котрих судилися Славяне, і назвав ту книжку «Руська Правда». Тих законів, що були в цій книжці, додержували і його потомки, додаючи до них свого, або зміняючи те, що вже не підхоже було до їхнього новішного життя».

У книзі О. Сліпушко «Код Святої Софії» (2007) наведено цитату з «Повісті минулих літ», де зазначено, що Ярослав «мав любов до книг і багато переписував їх і зібрав у церкві Святої Софії, яку сам створив і прикрасив її іконами многоцінними, і золотом, і сріблом, і сосудами церковними».
У першому томі п’ятитомного видання «Історія української культури» (2001) «Історія культури давнього населення України» розглянуто князювання Ярослава Мудрого, за якого розвиток писемної культури став державною справою, а Софійський собор осередком київської писемної школи, де в 1037 р. було створено першу державну бібліотеку-сховище. При соборі існувала майстерня, в якій переписували та перекладали з іноземних мов книги. В 1030-х рр. було написано перший оригінальний літературно-церковний твір «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, наближеної до Ярослава особи.

У бібліотеці Ярослава, насамперед, були богослужебні книги: Євангелія, Псалтирі, Требники, Устави, Євхологіони та ін. Найдавнішою книгою, що вийшла з київської майстерні при Софійському соборі, є Реймське євангеліє, що зберігається в бібліотеці у Реймсі (Франція). Вона належала дочці Ярослава Мудрого – Анні Ярославні. Остромирове євангеліє (1056-1057 рр.) переписане на замовлення новгородського посадника Остромира-Йосипа та призначене для Софійського собору в Новгороді. Ще один зразок найдавнішої книги – Ізборник (1073 р.) – збірник статей різних авторів, що відповідали читачам на різні питання з історії, філософії, догматики, книга була написана в Києві , в 1073 р. Мстиславове євангеліє (Х-ХІІ ст.) – велика оздоблена книга, призначена для читання в церкві, у святкові дні.

Відомий вчений П. Толочко в своїй монографії «Володимир Святий. Ярослав Мудрий» (1996) в новому освітленні подає постать з нашої минувшини, а також розглядає версію, що книжкове зібрання не загинуло, а лежить десь у підземеллях, яких дуже багато в Києві, починаючи від Києво-Печерського монастиря до колишнього Межигірського монастиря, в якому століттями існувала велика бібліотека. Але за часів Ярослава монастиря в Межигір’ї не існувало і передати книги туди він не міг. Вчений зазначає, що на підставі археологічних знахідок за характером спорудження підземелля Софії було прокладено не раніше ХVII ст., що видно з характеру спорудження галерей. На виставці представлено ще одну видання П. Толочка – книгу про життя та діяльність видатного будівничого Київської Русі «Ярослав Мудрий» (2002).
Підсумовуючи інформацію з виставки можна сказати, що Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст.