Авторський колектив (архітектори: А. Ф. Ігнащенко, В. М. Суслов, М. О. Гусєв, головний конструктор В. О. Голованевський, інженер-конструктор В. Ф. Сідько, художник А. В. Гайдамака,

художники-оформлювачі: Л. В. Коваленко, І. Г. Скорубський) став лауреатом премії Ленінського комсомолу в галузі літератури, мистецтва, журналістики і архітектури 1979 р. [1, с. 66]. Художнє вирішення інтер’єру й експозиції отримало світове визнання – за рішенням ЮНЕСКО в 1989 р. музей внесено до міжнародного каталогу «Музеї світу» [6, с. 15]. У 2017 р. будівля музею стала візитівкою видання «Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics» [8, с. 244–247].

Розроблений Хмельницьким філіалом «Діпроцивілпромбуд» індивідуальний проєкт з унікальними конструктивними й архітектурними рішеннями, реалізований СМУ «Промжитлобуд-1» комбінату «Хмельницькпромбуд» за спеціальним календарним графіком з жовтня 1975 р. до червня 1979 р. [3, с. 18]. Авторський колектив архітекторів дослухався до пропозиції художника А. Гайдамаки, що будівництво слід починати з проєктування експозиції, тобто з середини [7, с. 146]. У проєкті представлено передові, сучасні й сьогодні актуальні ідеї, зокрема, цілісність просторової структури будівлі, органічний зв”язок архітектури з експозицією, її трьохвимірність [2, с. 7]. (Ф_1),

Музей споруджено на невисокому штучному пагорбі, що з першого погляду захоплює своєю модерністською архітектурою. Чотириповерхова будівля має незвичайну об’ємно-просторову композицію. Центрична форма музею добре сприймається з різних сторін й об’єднує в єдиний ансамбль будівлі громадсько-культурного центру міста [4, с. 7].

Музей складається з двох основних частин – підземного й першого поверхів та експозиційних залів. Підземний поверх і частково перший поверх розташовані в середині штучного пагорбу. В основній частині підземного поверху знаходяться фотолабораторії, буфет, а також цілий ряд службових приміщень [2, с. 7]. Перший поверх будівлі займає вестибюль, кінолекційна зала, приміщення для наукових співробітників, бібліотека, фондосховище. Між першим і другим поверхами знаходиться відкритий майданчик, який є дахом першого поверху. Зовні на майданчик ведуть одномаршеві сходи, а в центрі встановлена стальна скульптурна пластика із деталей паровоза й сталевих листів [1, с. 67].

Всі експозиційні зали розміщені в круглому об’ємі, піднятому у вигляді вінка більше ніж на семиметрову висоту на п’яти пілонах. У середині пілонів розташовані службові приміщення й сходи, що з’єднують перший і другий поверхи. Архітектура не обмежується об’ємом будівлі – ідея відкритої експозиції із залученням частини оточуючого простору музею дозволяє сприймати музейну експозицію в русі [2, с. 7].

Експозиційні зали винесені в масивний основний об’єм, що має центричну композицію з єдиним експозиційним простором. Принципи єдиного внутрішнього простору, в основі об’ємно-планувального рішення, дозволили створити цілісний внутрішній об’єм з умовним конструктивним поділом на зали у відповідності з тематикою розділів [2, с. 8]. Розташування залів по колу забезпечує чіткий графік руху відвідувачів [3, с. 2].

Стіни експозиційних залів облицьовані базальтовими й андезитними шашками. Вільні від експозиції ділянки закриті листами з нержавіючої сталі. Фотоколаж, органічно включений в інтер’єр залів, використаний як дієвий дизайнерський акцент [2, с. 8]. Автори проєкту зуміли використати увесь простір музею. Експозиції складаються з куба-вітрини й своєрідного скульптурного колажу [7, с. 146]. На фоні естетично осмислених простих матеріалів, зокрема, базальтових й андезитних шашок, відкритих бетонних поверхонь, металевих конструкцій експозиції, особливе значення мають речові документальні експонати: тачанка, прапори, кулемети, сівалки, гвинтівки, трактор, рельси, супутник тощо. [4, с. 7].

У залах застосовується природнє освітлення з внутрішнього двору через сонцезахисні склопакети, а над експозиційними групами, забезпечуючи підсвітку експонатів, через зенітні ліхтарі. Штучне освітлення музею передбачене у вигляді індивідуальних світильників, що є невід”ємною частиною експозиції [3, с. 2]. Просторова й художня побудова експозиції, зміна емоціональних вражень, контрасти кольору – все сприймається як архітектурно-художнє ціле [2, с. 8].

Гіпертрофовані пілони, спеціально спрощений по формі основний об’єм, матеріали з підкресленою міцністю надають меморіалу монументальності [4, с. 7]. Архітектурний прийом обличкування стін пілонів тією самою бруківкою, що й поверхні площі, справляє враження, ніби могутні опори виростають з-під землі [1, с. 67].

Привертають увагу декоративні можливості смальти, що вкриває рельєфне коло фризу, архітектурна форма якого має скульптурну пластичність. Хвилеподібна поверхня рельєфного фризу, отримавши схожість з розгорнутим прапором чи квіткою маку, підкреслює монолітність будівлі й збагачує його архітектурно-художній вигляд [2, с. 8]. На фасаді фризу розміщено мозаїчне панно, на якому зображено як рвуться у височінь червоні коні й поруч золотаві труби оркестру [7, с. 146]. Для забезпечення високої якості облицювальних робіт для будівельників проводилося навчання роботі зі смальтою [3, с. 15].

Кольорове оформлення – це один із прийомів, що допоміг об”єднати внутрішній і зовнішній простір музею. Із зовнішнього простору оформлення вільно переходить в простір інтер’єру – на підлогу й стіни, в облицюванні яких застосовано кам2яну бруківку, кам”яні шашки, смальту. В оформленні споруди й експозиції використано переважно червоний і сірий кольори.

Монументально-декоративні засоби є невід’ємною й органічною частиною архітектурної виразності, завдяки чому вийшов цілісний архітектурно-художній образ [2, с. 8]. Як зазначає українська письменниця О. Чорнобривцева: «Музей постає як великий художній твір, що розгорнутий у просторі й часі, твір з особливою системою асоціативно-змістових, композиційних і кольорових зв’язків» [7, с. 146].

Використана література

1. Архітектура України у державних преміях, 1941–2007 / Центр іст.-містобуд. дослідж. ; за заг. ред.: М. М. Дьоміна, Н. М. Кондель-Пермінової, А. О. Пучкова ; редкол.: М. М. Дьомін (голова) [та ін.]. – Київ : Центр іст.-містобуд. дослідж., 2008. – 363 с. : іл., кольор. іл.

2. Жиздринская А. В. Мемориальный музей Николая Островского / А. В. Жиздринская // Строительство и архитектура. – 1980. – № 5. – С. 7–9 : пл., фот.

3. Мемориальный комплекс музея Н. Островского в г. Шепетовка Хмельницкой области : индивидуал. проект : материалы на конкурс : текст, чертежи, фото, бумага, фотобумага / Гипрогражданпромстрой (Хмельницкий) ; авт. проекта архитекторы: Н. А. Гусев, В. Н. Суслов ; авт. проекта констр.: Голованевский, В. Ф. Сидько. – Хмельницкий : [б. и., 19–]. – 19 с. + 1 л. черт. (фот. бумага) + 8 фот.

4. Проценко Б. Ф. Лучшие сооружения года / Б. Ф. Проценко // Строительство и архитектура. – 1980. – № 9. – С. 2–9 : фот.

5. Сергій Антонюк: «Знаємо як, вміємо, можемо – робимо» // Житлово-комунальне господарство України. – 2012. – № 3. – С. 42–44 : іл.

6. Хто є хто на Хмельниччині : довідк.-біогр. вид. Вип. 2 / Укр. акад. геральдики, товар. знаку та логотипу ; авт.-упоряд. В. В. Болгов ; відп. за вип. І. В. Болгов. – Київ : [б. и.], 2004. – 158 с. : портр., іл. – Імен. покажч.: с. 150–155.

7. Чорнобривцева О. С. Художники : нариси / О. С. Чорнобривцева. – Київ : Молодь, 1987. – 176 с., [32] вкл. арк. : іл., кольор. іл.