Місто Ірміно Луганської області (у 1808-1900 рр. – Петрівка, у 1900-1962 – Ірмине, у 1962-2010 рр. – Теплогірськ, від 2010 р. – сучасна назва) підпорядковане Стаханівській міській раді Луганської області. Розташоване на р. Лугані (притока Сіверського Дінця) за 6 км від центру міської ради м. Стаханова, 65 км від обласного центру м. Луганська та 702 км від м. Києва. Згідно з даними останнього Всеукраїнського перепису населення (2001) кількість його мешканців складала 13 194 особи. (більше…)
У 2013 році виповнюється 135 років від заснування м. Попасної Луганської області. Нині це районний центр, розташований на р. Комишувасі за 80 км від обласного центру м. Луганська та 687 км від м. Києві. За останнім Всеукраїнським переписом населення (2001) кількість мешканців міста становила 25 842 особи. (більше…)
Місто Зимогір’я Луганської області адміністративно підпорядковане Слов’яносербському району Луганської області. Розташоване на р. Лугані (притока Сіверського Дінця) за 14 км від районного центру м. Слов”яносербська, 34 км від обласного центру м. Луганська та 732 км від м. Києва. Відповідно до останнього Всеукраїнського перепису населення (2001) кількість мешканців міста складала 11 212 осіб. (більше…)
Місто Сорокине Луганської області – місто обласного підпорядкування Луганської області. Розташоване на лівому березі р. Великої Кам’янки (притока Сіверського Дінця) за 50 км від обласного центру м. Луганська та 804 км від м. Києва. Відповідно до Всеукраїнського перепису 2001 р. кількість населення становила 49 921 особу. (більше…)
Місто Кипуче (до 1921 р. – Катеринівка) Луганської області – місто Перевальського району, розташоване за 11 км від районного центру м. Перевальська, 49 км від обласного центру м. Луганська та 727 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001), кількість його мешканців складала 9 098 осіб. (більше…)
Місто Боково-Хрустальне Луганської області – місто Кранолучанської міської ради, розташоване на річках Хрустальній та Міусику (басейн Міусу), за 10 км від центру міськради м. Красного Луча, 66 км від обласного центру м. Луганська та 741 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 14770 осіб. (більше…)
Місто Старобільськ Луганської області – районний центр, розташований на р. Айдар за 97 км від обласного центру м. Луганська та 671 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 22040 осіб. (більше…)
Місто Гірське (до 1938 р. – Гірсько-Іванівськ) Луганської області – місто Попаснянського р-ну, розташоване на р. Біленький (басейн Сіверського Дінця), за 14 км від центру міськради м. Первомайська, 67 км від обласного центру м. Луганська та 692 км від м. Луганська. Києва. відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 11580 осіб. Місто виникло в 1898 р., коли підприємці Панкєєв і Каганський заклали на пагорбах між селами Іванівкою та Черванівкою дві шахти – «Григорій» і «Марія» (за назвою вугільних пластів). Поблизу шахт були влаштовані робітничі бараки. Згодом тут виникли Гірсько-Іванівський рудник і селище при ньому. До селища приїхали робітники з різних куточків Російської імперії.
У 1901 р. тут було відкрито двокласну земську школу. Також діяв клуб для рудникової інтелігенції.
У 1908 р. власником рудника стало Гірсько-Іванівське кам’яновугільне акціонерне товариство.
У 1910 р. за 3 км від селища було збудовано станцію Шипилове.
У серпні 1928 р. введено в експлуатацію шахти № 1-2 «Гірська».
У 1938 р. селищу надано статус міста й сучасну назву.
У роки Другої світової війни місто було окуповано німецько-фашистськими загарбниками в період з 17 листопада 1941 р. до 3 вересня 1943 р.
У повоєнні роки було відновлено роботу хлібозаводу й магазинів, функціонували лікарні, дві школи, у 1944 р. – клуб імені Артема.
Наприкінці ХХ ст. у Гірському працюючому кам’яновугільному шахті, збагачувальній фабрикі, цеху Первомайської взуттєвої фабрики.
На початку ХХІ ст. у місті працюючому кам’яновугільному шахті, збагачувальному заводу. Діяли Палац культури, три бібліотеки тощо.
Список використаної літератури:
1. Гірське // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. п. Бажана, 1989. – Т. 1. – С. 271.
2. Гірське // Місто України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 27.
3. Кожедуб В.К. Гірське / В. К. Кожедуб // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / голов. редкол.: П. Т. Тронько [та ін.] ; редкол. тому: Ю. ф. Пономаренко [та ін.]. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. – Луганська область. – С. 609-619 : іл. – Бібліогр. в підрядк. прим.
4. Холод О.Л. Гірське / О. Гірське. Л. Холод // Енциклопедія сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка, Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України. – К. : Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України, 2006. -Т. 5. – С. 638-639.
Місто Золоте Луганської області – місто, підпорядковане Первомайській міській раді, розташоване на берегах р. Комишувахи (притока Луганки, басейн Сіверського Дінця) за 9 км від центру міської ради м. Первомайська, 65 км від обласного центру м. Луганська та 692 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001) кількість його мешканців становила 17816 осіб. (більше…)
Місто Зоринськ (до 1963 р. – Оленівка) Луганської області – місто Перевальського району, розташоване за 18 км від районного центру м. Перевальська, 57 км від обласного центру м. Луганська та 721 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 8672 особи. В основі сучасної назви лежить слово «зоря». На думку дослідників, воно символізує підкорення зоряних просторів радянськими космонавтами.
У 1930 р. було засноване робітнице поселення Никанор новозбудованих шахт № 24 і № 26.
У 1934 р. Зоринську надано статус селища міського типу.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашитськими загарбниками в період з липня 1942 р. до вересня 1943 р.
У 1963 р. Зоринську надано статус міста районного підпорядкування. У цьому ж році до нього приєднано селище залізничної станції Мануйлівка (засноване в 1878 р.).
У 1970-х рр. у місті працювали вугільні шахти. Діяли два клуби, одинадцять бібліотек.
Наприкінці ХХ ст. у Зоринську працювали кам’яновугільні шахти, хлібозавод. Діяв музей бойової і трудової слави.
На початку ХХІ ст. у місті працювала вугільна шахта. Діяли Будинок культури, бібліотека, музей.
Список використаної літератури:
1. Зоринськ // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2. – С. 60.
2. Зоринськ // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 44.
3. Зоринськ [Електронний ресурс] // Вікіпедія. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Зоринськ. – Назва з екрана.
4. Козюберда М.І. Зоринськ / М. І. Козюберда // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України. – К. : Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України, 2010. – Т. 10. – С. 698 : іл.
5. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с. – Бібліогр.: с. 148-151.