Адольф-Фрідріх Карлович Геккер відіграв значну роль у забудові Києва. 15 років він обіймав посаду головного архітектора Києва, спроектував та спорудив кілька десятків житлових та адміністративних будівель.
Киянином він не був. Народився в м. Кронштадт, в родині російського купця прусського походження Карла-Вільгельма Івановича Геккера, який на той час був в Кронштадті віце-консулом, та його дружини, уродженої Софії Мартін. На той час посади консулів та віце-консулів іноземних держав затверджувалися російським урядом за поданням цих держав.
У більшості раніше опублікованих джерел зустрічаємо дату його народження – 1851 рік. Але вона є помилковою. Цей рік викликав сумніви і до архівних підтверджень, оскільки відомо, що до Санкт-Петербурзької Імператорської академії мистецтв Геккер вступив у 1865 році. Тобто йому мало бути всього 14 років. Дійсно, архівні документи дали змогу встановити, що А-Ф.К. Геккер народився 1844 року, 31 серпня (за старим стилем). Охрещений був 17 жовтня у Лютеранській євангелічній церкві.
В Академії майбутній архітектор навчався з 1865 по 1871 рік, у 1868 році був нагороджений срібною медаллю другого ступеня. По завершенні отримав спочатку звання некласного художника 3-го ступеня; і тільки у 1876 році – звання класного художника 3-го ступеня. Це були формальні рівні кваліфікації художників в Російській імперії до реформи 1893 року. Потім їх замінили на художника та художника-архітектора. Лише звання класного художника давало його носію чин в Табелі про ранги, тобто можливість займати державні посади. Класний художник третього ступеня отримував цивільний чин найнижчого, 14-го класу.
Після навчання Адольф Геккер деякий час займав посаду помічника архітектора в управлінні маєтками Імператорського дому «Лівадія» (Крим). У червні 1873 року був відряджений до Києва до контори Удільного відомства (державний орган Російської імперії, який управляв майном імператорської родини), для проектування та будівництва контори й церкви в Богуславі. У 1877 році залишив службу у Відомстві і оселився в Києві, де зайняв важливу посаду. Мешкав на Кирилівській вулиці в будинку дружини надвірного радника Марії Бєльської (не зберігся). Ця садиба належала матері його дружини Олександри Бєльської.
Займав посаду міського архітектора (після Володимира Ніколаєва) з 7 квітня 1877 року по 28 травня 1892 року. Документи свідчать, що у 1881 році його мали підвищити в чині, але не змогли цього зробити через відсутність формуляру батька. Вочевидь, звільнився за станом здоров’я. Мав слабкі легені, багато часу архітектор лікувався в Криму.
Помер 1 (13 серпня) 1896 року. Похований в Києві на Лук’янівському кладовищі. Зараз на його могилі покладені плити часів Другої світової війни. В родинному склепі поховані деякі з його нащадків, зокрема син.
У своїй творчості використовував форми історизму: неоренесансу, неороманіки, неоросійського стильових напрямків, а також елементи так званого «цегляного стилю».
За його проектами в Києві здійснено:
• реконструкцію будинку капітана Іванова на Набережному шоссе, 4 для працівників водопостачання міста (1878);
• реконструкцію колишнього будинку А. Меленського на розі вулиць Хорива та Костянтинівської, 13/11 (1882).
Зведені житлові будинки:
• житловий будинок на вул. Прорізній, 8 (1880, не зберігся),
• священика М. Лінчевського на Рейтарській вулиці, 7 (1881);
• житловий корпус в садибі на розі вулиць Костянтинівської, 21/12 і Ярославської вулиці (1881, первісний будинок за проектом М. Самонова);
• дерев”яний особняк на Шовковичній вулиці, 17 (1881–1883, не зберігся);
• житловий будинок Тальберга на вулиці Ярославів Вал, 22 (1883) (надбудований і перебудований пізніше);
• житловий будинок Т. Булишкіна на вулиці Верхній Вал, 18 (1883–1884);
• житловий будинок В. Гневушиної на Ярославській вулиці, 22 (1886),
• житловий корпус з крамницями І. Бліндера на вулиці Нижній Вал, 21 (1889),
• житловий будинок А. Сироткіна на вулиці Петра Сагайдачного, 19 (1891);
• будинок в садибі Жуковського на вулиці Петра Сагайдачного (кінець ХІХ–початок ХХ століття);
• будинок на вулиці Петра Сагайдачного, 29 (кінець XIX–початок XX століття);
• Готель Дудмана на вулиці Нижній Вал, 39 (1892);
• корпуси дитячого (нині дерматологічне відділення; 1889–1891) та пологового відділення (тепер урологічний центр; 1892; зведено під керівництвом В. Ніколаєва, 1893–1896, пізніше надбудовано) Олександрівської лікарні;
• будівлю реального училища лютеранської громади (тепер науковий заклад на Лютеранській вулиці, 20; 1895);
• іконостас для церкви святої Катерини на Лук’янівському кладовищі (1889);
Син архітектора Олександр Адольфович Геккер (1884–1921) став лікарем, працював в терапевтичних клініках Київського університету, був учасником Першої світової війни, з 1916 року – лікар Київського військового шпиталю.
Дві його онуки – Ніна (1910–1992) та Наталія (1918–2003) Геккери продовжили справу діда й стали архітекторками.
українська історикиня, пам”яткознавиця,
києвознавиця, к. і. н.
