Горська Алла Олександрівна (18.09.1929, м. Ялта – 28.11.1970,м. Васильків) – українська художниця, громадська діячка, дисидентка, шістдесятниця.

Батько художниці в різні часи очолював Ялтинську, Київську й Одеську кіностудії, Ленфільм, театр-студію кіноактора на кіностудії імені Олександра Довженка.

1944 року родина Горських оселилась у Києві у квартирі на вул. Рєпіна (нині Терещенківській), 25.

У 1946 році А. Горська вступила до Республіканської художньої школи ім. Т. Шевченка. У художній школі разом з Аллою навчалися відомі нині митці, такі, як: Галина Зубченко, Георгій Малаков, Олександр Коровай. У 1948 році, після закінчення із золотою медаллю художньої школи, Алла Горська вступила на живописний факультет Київського художнього інституту в майстерню Сергія Григор’єва. В інституті вона познайомилась зі своїм чоловіком Віктором Зарецьким.

У 1952 році вони одружилися. 1954 року в подружжя народився син Олексій. У 1955 році Алла з чоловіком працювали в селі Сніжне Донецької області.

У 1959 році за роботу шахтарського циклу Аллу Горську прийняли до Спілки художників.

З 1959 по 1962 роки мисткиня викладала рисунок у Київській середній художній школі. Упродовж 1960–1962-х років Алла разом з Віктором Зарецьким відвідували села Чорнобильського району. Початок 1960-х років був для Горської наповнений творчим пошуком. У цей період народне мистецтво стає для неї світоглядним. Художниця захоплювалася народним мистецтвом, його формами й барвами, несла ідеї нового його осмислення.

Дороговказами в мистецтві Горської була творчість Ганни Собачко-Шостак, Марії Примаченко,  Олександра Саєнка. Світ українського мистецтва допомагав відкрити й зрозуміти Іван Макарович Гончар. Велику роль у становленні А. Горської відіграли подорожі Україною з Григорієм Никоновичем Логвиним. А. Горська була активною учасницею національно-культурного руху української інтелігенції 1960-х років. Разом з Лесем Танюком, Василем Симоненком, Іваном Світличним та іншими «шістдесятниками» Алла Горська стала однією з організаторок і активною членкинею Клубу творчої молоді «Сучасник», який став центром українського національного життя в Києві.

Алла Горська була російськомовною, спілкуватися українською почала свідомо вже в дорослому віці. Вчителькою української мови Горській була правозахисниця, журналістка й дисидентка Надія Світлична, яка давала Аллі уроки, готувала диктанти, виправляла вимову.

У 1962 році разом із В. Симоненком і Л. Танюком А. Горська відкрила місця поховання громадян, розстріляних органами НКВС у Биківні, виступала проти масових арештів української інтелігенції. Вона завжди обирала свободу – слова, творчості, свободу бути собою.

22 травня 1963 року Горська стала одним із ініціаторів покладання квітів до пам’ятника Великому Кобзарю в парку Тараса Шевченка в Києві, яке з часом стало традиційним.

У 1964 році разом із Опанасом Заливахою, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук і Галиною Зубченко Алла Горська створила в Червоному корпусі Київського університету вітраж «Шевченко. Мати». Напередодні відкриття за вказівкою партійного керівництва вітраж був знищений адміністрацією університету. 1964 року А. Горську вперше виключили зі Спілки художників за «невідповідність творчості засадничим вимогам».

Навесні 1967 року група художників у складі Алли Горської, Віктора Зарецького, Галини Зубченко, Бориса Плаксія, Григорія Пришедька, Василя Парахіна й учасниці руху шістдесятників Надії Світличної працювала над мозаїками в Маріуполі, зокрема «Дерево життя» й «Боривітер». Нині мозаїки знищено російськими загарбниками.

«В той час, коли вона піднімалась на повен зріст, навкруги все дрімало. Горська першою підвелася з колін і почала чинити суд над усім підлим, нелюдським» – зі спогадів Людмили Семикіної [9, с. 8].

У 1968 році А. Горська разом з 138 діячами науки й культури поставили свій підпис під відомим листом-протестом до тодішніх керівників СРСР з приводу незаконних арештів і закритих судів над дисидентами. Мисткиню вдруге виключили зі Спілки художників України за підпис під «листом-протестом 139». Алла Горська морально й матеріально підтримувала родини політв”язнів, організовувала збори коштів на допомогу сім’ям засуджених, їздила на судові процеси.

Горську неодноразово викликали в КГБ на допити й на «профілактичні розмови» з попередженнями й погрозами. Зрештою художницю було фізично знищено. Її знайшли убитою за нез’ясованих обставин 2 грудня 1970 року в місті Василькові, де жив її свекор Іван Зарецький. Алла поїхала 28 листопада до свекра забрати родинну реліквію – швейну машинку «Зінгер». Слідство зупинилося на версії, що Горську вбив свекор «на ґрунті глибокої особистої неприязні» й справу було закрито «у зв’язку зі смертю підозрюваного». В обставинах загибелі Алли Горської багато невідповідностей.

«Алла Горська народилася для протесту, була оборонцем, смолоскипом, абсолютно свідомо йшла на жертву, завжди говорила правду. Вона була відважна, смілива. Її боялись, вона могла поламати будь-який політичний судовий процес. Тому її записали в «чорний список» і згодом прибрали»– зі спогадів Людмили Семикіної[2, с. 5 ].

Горська пройшла тернистий шлях свого життя, була щирою й безкомпромісною. Аллу Горську називають душею українського шістдесятницького руху, однією із засновниць та найяскравіших творчих особистостей покоління руху шістдесятництва. Вона була талановитою мисткинею, правозахисницею, вірним другом, люблячою жінкою й матір’ю. Її ім’я є символом громадянської сміливості й творчої свободи.

Використана література:

1. Алла Горська : [альбом] / Аукціон. дім «Дукат» ; вступ. ст. О. Зарецького ; упоряд.: М. Кулівник [та ін.]. – Київ : Вістка, 2017. – 136 с. : іл.
2. Алла Горська. Спалах перед світанком / Музей шістдесятництва ; упоряд. О. Лодзинська. – Київ : Кліо, 2019. – 135 с. : іл.
3. Білокінь С. Клуб творчої молоді «Сучасник» // Київ і кияни : матеріали щоріч. наук.-практ. конф., 23 груд. 2010 р. / Київ. міськдержадмін., Голов. упр. культури і мистецтв, Музей історії м. Києва. – Київ, 2010. – Вип. 10. – С. 247–298.
4. Білокінь С. Смерть Алли Горської / С. Білокінь // Образотворче мистецтво . – 1992. – № 4. – С. 10–14: іл.
5. Енциклопедія Сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України ; голов. редкол.: І. М. Дзюба [та ін.]. – Київ, 2001. – Т. 6 : Го–Гю. – 2006. – С. 309–310 : іл.
6. Іванов С. Усі відтінки маріупольських мозаїк : монумент. путівник / С. Іванов, О. Чернов. – Маріуполь : [б. в.], 2020. – 64 с. : іл., кольор. іл.
7. Нова В. «На щаблях сидіти жорстко» / В. Нова, Б. Катоша // Образотворче мистецтво. – 2011. – № 2. – С. 36–37 : іл.
8. Лесь Танюк: “Вітру не буде – треба гребти руками” : біобібліогр. нарис / Нац. парламентська б-ка України, Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України ; упоряд.: В. О. Кононенко, І. О. Негрейчук, Т. М. Сінькова. – Київ : [б. в.], 2003. – 148 с. – (Шістдесятництво: профілі на тлі поколінь ; вип. 6).
9. Через терни – до істини. Пам’яті Алли Горської // Образотворче мистецтво. – 1990. – № 5. – С.1 – 8 : іл.