Тамара Бойко, старший науковий співробітник Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», розповіла про трагічну долю відомого українського релігійного діяча Василя Липківського і його нащадків.
Зокрема, вона зазначила, що період Великого терору, пік якого припав на 1937–1938 роки, мав масовий характер і відчутно вдарив саме по українських землях. Під масові політичні репресії потрапляли представники державної, інтелектуальної і творчої еліти, духовенство та їхні родини. Серед них і Василь Липківський, перший Митрополит Української автокефальної православної церкви, 160 років від дня народження якого виповнюється у 2024 році.
Т. Бойко детально розповіла біографію церковного й громадського діяча, наголосивши, що Василь Костянтинович Липківський – церковний реформатор, проповідник, педагог, публіцист, письменник, який все життя присвятив боротьбі за незалежний статус православної церкви в Україні. Будучи великим патріотом українського народу, священник з молодих років розумів несумісність українського православ’я з російською церквою.
У 1921 році завдяки зусиллям Василя Липківського і його однодумців було скликано Всеукраїнський церковний собор, на якому його одностайно вибрали на посаду Першого Митрополита всієї України. У церкві почалися богослужіння українською мовою і впровадження в церковне життя національних традицій українського народу. Відродження церковних традицій суперечило радянській ідеології, і вже через кілька років влада розпочала репресії проти духовенства.
Митрополита Василя Липківського кілька разів заарештовували, забороняли виступати з проповідями, він був відсторонений від керівництва українською церквою. Останні роки свого життя отець Василь прожив у злиднях, під постійним наглядом більшовицьких репресивних органів. У 1937 році засуджений за антирадянську агітацію до розстрілу й страчений. На Лук’янівському кладовищі було встановлено пам’ятний кам’яний хрест, але дослідниця, спираючись на віднайдені в архівах СБУ документи, наголосила, що Василь Липківський значиться в списках розстріляних і свій останній прихисток знайшов саме в Биківнянському лісі.
Василь Липківський перебував у шлюбі з Параскевою Пясецькою, виховав 7 дітей. Жоден з них не пов’язав своє життя з релігійною діяльністю. На жаль, жорстокі репресії не оминули й родину церковного діяча – його старша донька й двоє синів були заарештовані й відправлені до сибірських таборів. Сина Івана, відомого художника й представника школи «Бойчукістів», радянська влада розстріляла за декілька місяців до смерті самого Василя Липківського. Наймолодша донька, зважаючи на «попівське походження», не отримала вищої освіти й все життя працювала кресляркою.
Але, як зазначила Тамара Бойко, попри всі гоніння рід Липківських не перервався. Нащадки Василя Липківського сьогодні беруть активну участь у відновленні сторінок української історії, насамперед пов’язаних з репресіями комуністичного режиму 1930–1940-х років у СРСР.
