13 лютого 2025 року в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного відбулася презентація книги Катерини Липи «Історія архітектурних стилів, великих і не дуже», що вийшла друком у видавництві «Віхола» (2024). Книжка ввійшла до Списку найкращих українських книжок 2024 року за версією українського ПЕН, а також до фіналу Всеукраїнського рейтингу Книжка року–2024 у номінації «Візитівка Архітектура /місто/ дизайн».
Відкрила захід Наталія Світла, директорка бібліотеки, яка зазначила, що бібліотечні фахівці активно займаються дослідженням і вивченням українських архітектурних стилів. Зокрема, у 2020 році зроблено бібліографічне дослідження про народну архітектуру і модерн, у 2021 році – про бароко й необароко. У 2023 році в межах проєкту «Крихка спадщина» бібліотечні фахівці досліджували архітектуру модернізму кінця 1950–1980 рр. прифронтових і тимчасово окупованих регіонів України. Нова книжка про історію архітектурних стилів – поштовх до нових цікавих досліджень.
Презентувала книжку Катерина Липа, відома українська мистецтвознавиця, історикиня архітектури та журналістка. Закінчила факультет теорії та історії мистецтва в НАОМА. У 1994–1997 роках була аспіранткою Інституту теорії та історії архітектури і містобудування, в якому також була науковою співробітницею. Працювала у низці музеїв як науковий співробітник і куратор, а також у ЗМІ як журналіст. У 2013–2014 рр. написала низку статей на архітектурну тематику для Енциклопедії історії України. Авторка низки науково-популярних книжок з історії фортифікації та воєнної історії, розробила концепцію та методику виконання візуальних енциклопедій. Катерина Липа також пише історичну белетристику. Книжки дослідниці посідають високі місця у читацьких і професійних рейтингах, мають низку нагород. Зокрема, у 2016 р. на Форумі видавців у Львові книжка К. Липи «Теорія архітектури, містика і війна» отримала Персональну відзнаку президента Форуму видавців. «Теорія архітектури, містика і війна» отримала також відзнаку «Глиняний кіт» Київської організації спілки письменників України.
Нова книжка про стилі – про поширення, розвиток і трактування стилів архітектури в світі й на українських землях, про славетних зодчих і найвидатніші будівлі різних часів. Книжка Катерини Липи – це можливість по-новому відкрити Україну, її надбання, культуру, архітектуру. Подорож стилями захоплює, цьому сприяють її змістовність, інформативність. Ілюстрації до книжки зробив Андрій Будник.
Як зазначила пані Катерина «стиль в архітектурі, образотворчому та декоративному мистецтві – штучно вигадане поняття. Жодний архітектурний стиль не з’явився на світ сформованим. Кожний наступний стиль так чи інак народжується в надрах попереднього і проходить стадії розвитку, які зазвичай позначають словами «ранній», «зрілий» тощо».
Авторка в книзі розпочала історію про стилі з Єгипту, саме єгиптяни заклали основи синтезу мистецтв – поєднання архітектури, скульптури та монументального живопису. Перший зодчий, ім’я якого лишилося в історії – Імхотеп (ХХVІІ століття до н. е.). Не меншого значення мала трипільська культура в Україні, в V столітті до н. е. засновано Херсонес. Еллінська цивілізація дала архітектурний ордер. Спочатку їх було лише два – доричний та іонічний. Потім на основі грецьких з’явилися ще два римських – тосканський і композитний. Доречи, «римський слід» можна помітити в майже кожному архітектурному стилі до ХХ століття включно. У 337 році Римська імперія розділилася на Східну і Західну. Схід почав називатися Візантією. Прикладом візантійської архітектурної спадщини на теренах сучасної України – це Софійський собор у Києві (будівництво розпочалося 1037 року). Серед готичних споруд найпоширенішими були оборонні. Серед ярких зразків стилю – Луцький замок, Хотинська фортеця, Старий замок в Кам’янці-Подільському. Готична перлина півдня – фортеця в Білгороді-Дністровському.
Апгрейдом античності авторка вважає ренесанс, який почався і закінчився зведенням куполів надзвичайної величі та унікальної конструкції. Це палаццо, вілли та храми. Серед ярких представників ренесансу – Андреа Палладіо, Джорджо Вазарі, Леон-Баттіста Альберті, Вінченцо Скамоцці. Будівлі цього стилю симетричні відносно центральної осі. В Україні в стилі ренесанс розпочали будувати палац в Салачику (1503), Богоявленську церкву в Острозькому замку (1521), мечеті Джума-Джам (1552), Башти Баторія в Кам’янець-Подільському (1564), Чорну кам’яницю у Львові (1577), Успенську церкву у Львові (1591), костел Святого Лаврентія у Жовкві (1606).
Далі народжується стиль бароко, як «щось нерегулярне, дивне і нерівне», так зазначено було в «Словнику Французької академії» 1762 року. Серед ярких представників стилю – італійці Карло Мадерно, Франческо Борроміні, Джан Лоренцо Берніні. Серед знакових споруд – церква Сент-Іво-алла-Сапієнца Франческо Борроміні. У французької школи бароко – це обов’язково палац, навколо якого має бути регулярний парк. Стиль поступово поширювався Європою, докотився й до наших країв. Правобережжя України сприймало більше західноєвропейські барокові ідеї, як приклад – будівництво Успенського собору Почаївської лаври (1771–1791), Лівобережна Україна та Київ, тобто Гетьманщина і Слобожанщина, цілком успішно розвивали власну версію стилю. Серед знакових будівель у стилі бароко – єзуїтський костел Петра і Павла (1610–1630) у Львові. Взагалі, бароко – доба величних монастирських ансамблів, розбудова київських Микільського, Братського, Софійського, Видубіцького монастирів, Мгарського на Полтавщині, святинь Чернігова і Густинського та Новгород-Сіверського монастиря на Чернігівщині Софроніївського та Гамаліївського монастирів на Сумщині стали зразком для наслідування барокової стилістики країною. Останнім величним твором бароко став дерев’яний Троїцький собор у Новомосковську архітектора Якима Погребняка (1775–1780). Зразків барокового житла зберіглося небагато, але вони різних типів – приватні будинки, палаци, навчальні заклади. Серед зразків – будівля Чернігівського колегіуму, Києво-Могилянський колегіум, Переяславський колегіум. Серед барокових палаців варто відзначити – Митрополичий будинок на території Софійського монастиря в Києві (1722–1730), Кловський палац архітекторів Степана Ковніра та Петра Неєлова (1752–1756). Бароковий образ Подолу створив архітектор Іван Григорович-Барський.
На початку ХVІІІ століття всередині бароко розвинувся новий стиль – рококо. Серед яскравих зразків – Маріїнський палац (попередньо збудований дерев’яним до 1752) і Андріївська церква в Києві архітектора Франческо Бартоломео Растреллі (1747–1762).
Наступний великий стиль – класицизм, «зразковий», основними правилами якого є симетрія, гармонійні пропорції. Використання ордера, виділення першого поверху рустами, стриманість у деталях. Початком став палац Малий Тріанон у Версалі (Франція). Серед видатних зодчих стилю – Анж-Жак Габріель, Ланселот «Капабіліті» Браун, Франческо Карло Боффо, Деніс Маккер. В Україні яскравим зразком стилю можна вважати маєток Ґалаґанів у Сокоринцях архітектора Павла Дубровського (1824), а також палацово-паркові комплекси у Вороновиці і Качанівці, Будинок контрактів у Києві, Стара біржа в Одесі.
За великими стилями прийшли ні менш визначні. Зокрема, стиль промислової революції – історизм. Серед засновників стилю архітектори – Огастес П’юджін, Чарлз Баррі, Шарль Гарньє.
Серед українських споруд цього стилю варто зазначити – Пасаж Менделевичів в Одесі архітекторів Товія Фішеля, Самуїла Мільмана, Льва Влодека (1898), будівля Державного комерційного банку в Києві за проєктом Олександра Кобелєва (1902–1905), механічний цех заводу «Арсенал» (1912–1914) та ін. Серед сакральних споруд – резиденція митрополита Буковини і Далмації у Чернівцях архітектора Йозефа Главка (1864–1882).
Наступний стиль – модерн, який приніс небувалу до того свободу творчості. Його основні риси – виразний силует, вікна несподіваних форм, розкішні куті деталі: брами, балюстради, декоративні грати. На початку ХІХ століття Віктор Орта збудував Дирекцію ощадних кас Буковини у Чернівцях. Яскравим прикладом є Будинок з «химерами» Владислава Городецького, зведений ним у 1902–1903 роках у Києві. Будинок відрізняє на той час – зручне розпланування, наявність ватерклозетів, електронне освітлення і вражаюче оздоблення, яке за ідеями Городецького виконали брати Саля. Взагалі на землях України новий стиль мав вельми різноманітні прояви. Так, будівля Полтавського губернського земства (нині Полтавський краєзнавчий музей), зведена в 1905–1909 роках за проєктом Василя Кричевського, стала еталоном українського стилю модерн. Над інтер’єрами працювали видатні художники – Микола Самокиш, Сергій Васильківський. Риси галицького модерна прослідковуються в будівлі гімназії та бурси Українського педагогічного товариства у Львові архітекторів Івана Левицького, Олександра Лушпинського, Тадея Обмінського (1909).
Архітектурне ХХ століття принесло появу нових стилів – конструктивізм, ар-деко і «всього потрошку». Для ар-деко притаманна м’яка геометрія форм, заокруглені роги споруд, скульптура, сталеве оздоблення. Для конструктивізму головними ознаками є найпростіша геометрія фасадів, світлі кольори, відсутність дрібних деталей та оздоблення. Серед визначних будівель України варто відмітити – Педагогічний музей в Києві (архітектор П. Альошин), спорудження будівлі Держпрому в Харкові, кінотеатр «Жовтень» у Києві та ін.
Архітектура тоталітаризму народилася з ідеалізму, будівлі мають бути великими, обов’язково з державною тематикою. Серед будівель стилю – Будинок Уряду України, реконструкція Хрещатика. «Гарним» прикладом такої архітектури в Україні варто зазначити будівлю Верховної Ради архітектора Володимира Заболотного (1939). Серед останніх витворів тоталітарної архітектури став ансамбль Виставки передового досвіду в народному господарстві УРСР (нині Національний комплекс «Експоцентр України»).
Серед архітектурних стилів нової доби – метаболізм, бруталізм, хай-тек. Метаболізм асоціюється з архітектором Кензо Танге, який стверджував, що «історична система, коли місто розростається від центру до околиць, у мегаполісах з багатомільйонним населенням не працює». Місто повинно бути децентралізоване, структура його має відповідати мобільності населення, транспорт і пішоходи не пересікаються. Визначним проєктом Кензо Танге стала забудова Токійської затоки. Популярність стилю бруталізму в світі була недовгою. Серед знакових споруд цього стилю варто відмітити лондонський мікрорайон Барбікан (1965–1976 роки), який був зведений на місці зруйнованих нацистськими бомбардуваннями історичних споруд. В Україні яскравий зразок бруталізму – кампус Київського національного університету імені Тараса Шевченка архітекторів Вадима Ладного, Михайла Будиловського, Володимира Коломійця та ін. (1973–1990 роки). Також варто зазначити Палац спорту в Києві (1960), палац культури «Україна» (1970), Тернопільський краєзнавчий музей (1982), Будинок меблів у Києві (1984). Взагалі, українську архітектуру 1970–1980-х років часто називають бруталізмом.
Наступним розвитком стали нові стилі постмодерн, метамодерн і цей розвиток архітектурних стилів обов’язково буде продовжуватися, бо архітектура – це мистецтво, а це означає, що вона існуватиме, поки існує людство.
Доповненням до розповіді Катерини Липи стала фондова виставка «Архітектурні стилі. Україна та світ». Експонатами виставки стали бібліографічні покажчики про українські архітектурні стилі, книжкові видання про архітектуру різних епох і стильових напрямків всесвітньо відомих архітекторів.
