21 березня 2024 року в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного відбулася лекція Валерія Лисенка «Історія Лук’янівки в фотографіях і географічних картах».
Валерій Лисенко – краєзнавець, києвознавець, автор і засновник одного із перших культурологічних сайтів українського інтернету «1000-ліття української культури», блогер та Інтернет-активіст з великим стажем. Захопившися спортивним туризмом, майже 40 років проводив екскурсії для спортивних груп. Екскурсовод, член правління Ліги екскурсоводів Києва, а також Гільдії професійних екскурсоводів і гідів-перекладачів.
Києвознавець підготував лекцію про Лук’янівку – історичну місцевість у Шевченківському районі Києва, яка простягається між вулицями Дегтярівською і Загорівською, Кмитовим і Бабиним ярами.
Лекція супроводжувалася відеорядом, складеним з географічних карт і фотографій, що наочно демонстрували хронологію розвитку району від давнини до сьогодення.
За словами лектора, стаціонарні археологічні дослідження на цій території ніколи не здійснювалися, лише наприкінці ХІХ століття знаменитий археолог В. Хвойка обстежував залишки давніх валів трішки південніше Татарки. Значна частина Лук’янівського плато була освоєна у давньоруський період. На основі численних археологічних знахідок римського та давньоруського часу дослідники навіть припускали, що саме тут до кінця ІХ століття знаходився містоутворюючий центр Києва, який згодом змістився на Замкову і Старокиївську гору. Історична роль місцевості визначалася її географічним розташуванням на вододілі струмків: Глибочиці, що впадала в Почайну, та Скомороха – притоки Либіді. З прадавніх часів тут пролягав кочовий і торговий шлях на захід Європи.
Назва Лук’янівка, як вважають деякі дослідники, походить від такого собі Лук’яна, що поселився на цих землях в середині ХІХ століття. Кліматичні умови, завдячуючи близькості Кирилівських та Сирецьких гаїв, були значно кращі, ніж у низині, тому багато містян перебиралися на Лук’янівку з Подолу. У 1851 році місцевість офіційно включена до меж Києва. Прокладена трамвайна лінія, яка з’єднувала центр міста з Лук’янівкою і Куренівкою, також сприяла швидкому заселенню місцевості.
У 1885 році коштом родини Бродських споруджено перші цегляні корпуси Київської єврейської лікарні, наразі – Київська обласна клінічна лікарня.
Розвиток промисловості на Лук’янівці почався 1892 року, коли було засновано Дніпровський машинобудівний завод. У 1894 році на кошти видатного українського підприємця і мецената Ніколи Терещенка Київська було відкрито безоплатну лікарня для чорноробів і незаможних, на базі якої згодом утворено Інститут педіатрії, акушерства та гінекології (лікарня «Охматдит»). У 1900 році побудовано кабельний завод, що згодом дістав назву «Укркабель».
Тож інтелігенція, яка працювала в цих закладах, прагнула жити ближче до місця роботи. Багато хто будував тут особняки, і Лук’янівка тривалий час була забудована переважно одноповерховими приватними будинками.З кінця 1920-х років зведено ряд новобудов у стилі конструктивізму. Багато старих дореволюційних споруд були знесені у 1980-х роках ХХ століття Зараз тут можна побачити більш сучасні будівлі та споруди радянських часів. Наразі активна забудова триває, суттєво змінюючи зовнішній вигляд району. Так, у колишніх цехах заводу «Укркабель» відкрився торговий «Променада-центр».
Учасники заходу з великою зацікавленістю розглядали старі світлини, ділилися спогадами й особистими історіями, пов’язаними з цим районом Києва. Інформаційним супроводом заходу стала книжкова виставка «Історичний район Києва – Лук’янівка. Із фонду Державної наукової архітектурно-будівельній бібліотеки імені В. Г. Заболотного», підготовлена фахівцями бібліотеки.
