Історія малих міст України: місто Галич Івано-Франківської області

11 березня 2010 р. в читальному залі Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки ім. В. Г. Заболотного відбулося чергове засідання бібліотечного клубу «Національні святині», присвячене місту Галич Івано-Франківської області в рамках проекту «Історія малих міст України».

У проведеному заході взяли участь архітектори, реставратори, науковці, музейні працівники, бібліотекарі з міст Галича, Львова та Києва, а також читачі бібліотеки.

Відкриваючи засідання клубу, директор ДНАББ ім. В. Г. Заболотного Галина Войцехівська розповіла присутнім про реалізацію проекту «Історія малих міст України». Поділилася враженням про те, як жителі (представники науки, культури, освіти та інших напрямів діяльності) допомагають бібліотеці провести засідання клубу, присвячене їх місту. Представляючи присутнім делегацію з міста Галич, подякувала їм за участь в засіданні клубу.

Про давній Галич, як церковно-політичний центр ХІІ-ХІV ст., розповів заступник генерального директора з наукової роботи Національного заповідника «Давній Галич» Семен Побуцький.

Доповідь заступника директора львівського Науково-дослідного інституту «Укрзахідпроектреставрація» Романа Могитича була присвячена містобудівному феномену давнього Галича, в якій він окремо відзначив моменти, що розповідають про реконструкцію церкви св. Пантелеймона. Проект реконструкції храму був виконаний його батьком, Іваном Могитичем.

Він відзначив, що пам’ятки історії, які зберігає культурний шар Галича та його околиць, свідчать про набагато більші часові рамки існування міста, оскільки тут поширені археологічні пам’ятки епохи палеоліту, неоліту, ранньої бронзи, раннього заліза. Це говорить про густоту заселення території ще за кілька тисяч років до Різдва Христового, в результаті чого сформувалася унікальна містобудівна структура міста-мегаполіса.

Серед видатних будівель у пізньосередньовічному Галичі, крім замку старости, слід назвати костел Успіння Марії (1427) і спорудження перебудованого зараз Домініканського монастиря (1780-1785) з костелом св. Анни (1660), заснованого св. Яцком.
До кінця XVIII ст. Галичина перебувала у складі Австрійської імперії, що сприяло розвитку торгівлі, особливо в Галичі, центрі перетину водного і сухопутних торговельних шляхів.

Міська агломерація, до якої дуже влучно застосовується термін «Великий Галич», займала територію, що простяглася на 8,5 км з півночі на південь і 11 км із заходу на схід. По всьому периметру цієї території були суцільні оборонні укріплення, найбільш істотний атрибут міста у той час. Вздовж шляхів, річкових долин Дністра, Чви (Лімниці), Лукви, на панівних точках терену, розташувалися оборонні та наглядові об’єкти, а в долинах тяглися численні угіддя. Розвиток цієї міської агломерації тривав не одне тисячоліття.

Також заслуговує на увагу торгова площа того часу, розташована на місці сучасної головної площі Галича. За своїм типом вона належала до «широкої вулиці» з торговельними ділянками (12-13 м), що може вказувати на організацію міської купецької громади за Магдебурзьким правом, отриманим у 1238 р. з ініціативи Данила (Галицького), що підтверджується різними джерелами.

Дуже вигідне стратегічне положення займав замковий комплекс біля церкви Спаса, який свого часу був резиденцією князя Володимирка. В’їзд до Галича з Соляного шляху перетинали ворота-фортеця у Соколі, поруч з ними, над стрімкою алебастровою скелею стояло язичницьке святилище, змінене згодом на християнський монастир.
Зазначив показовість щодо форми плану конвенту, яка виразно зберегла поділ на парцелі. Таке розташування будівель може логічно пояснити відсутність порталів у західній стіні церкви Різдва, адже вона стояла вже за межами міської ділянки. У той же час церква була оборонним форпостом у східному напрямку. Таку ж роль виконував костел Успіння Богородиці (1427) в південному напрямку.

Доповідач зазначив, що осередком королівського старости (1378) став Галицький замок, що панував над Галицької пристанню. Треба відзначити, що протягом 1590-1633 рр. татари 29 разів намагалися взяти Галицький замок, тому у таких умовах він постійно оновлювався та модернізувався. Реконструкцію Галицького замку (1658) провів староста Андрій Потоцький за проектом відомого фортифікатора Франсуа Коррасіні. У 1676 р. замок потрапив до рук турецьких військ, які підірвали значну частину оборонних укріплень, після чого втратив своє стратегічне значення. Наприкінці XVIII ст. замок прийшов у занепад і в 1796 р. його розібрали.

Лише на початку XX ст., коли головну містобудівну вісь визначив новий міст через р. Дністер, центр міста Галича зазнав значних змін. Після руйнувань Другої світової війни обриси головної площі міста змінилися, при цьому давня церква Різдва опинилася у міській смузі. Останні реконструкції міста в сучасних умовах визначилися побудовою нового транспортного мосту і об’їзної траси. Це дозволило обмежити транспортний рух в історичній частині Галича, провести чергову реконструкцію головної площі, привівши до ладу будівлі, які її формують.

Завдяки уповільненому розвитку Галича в пізньому Середньовіччі і в наступні періоди на його теренах не відбулося значних урбаністичних змін, які б знищили цінні культурні нашарування та пам’ятки історії, що дійшли до нас з глибини тисячоліть, епохи найбільшого розквіту Галича – столиці краю (X-XII ст.).

Розповідаючи про реставрацію церкви св. Пантелеймона (кінець XII ст.), яка вважається зразком Галицької школи давньоукраїнської архітектури (X-XIV ст.), єдиною культовою спорудою, збереженою як просторовий об’єкт, хоча і в частково перебудованому вигляді, зауважив, що залишки земляних укріплень і вигідне розташування церкви вказують на існування тут укріпленого форпосту давнього Галича. Архітектура білокам’яної церкви, починаючи з середини XIX ст., привертала увагу вчених. У результаті вивчення знайдених матеріалів вималювалася історична доля пам’ятки. У 1909 р. на південному фасаді відкрито напис, що відноситься до часу князювання в Галичі новгородського князя Мстислава Удатного (1219-1228), що дало підставу датувати спорудження храму приблизно 1200 р. Це датування увійшло в науковий обіг. У середині XIV ст. церква передана римо-католикам та переосвячена у костьол св. Станіслава (1367). Храм перебудували і перетворили на тринефний базилікальний костел (1598-1611). У 1926 р. церкву відремонтували, відновили склепіння і дах, підняли висоту бічних апсид, на яких відтворили аркади. Була «виправлена» форма головного фасаду, бічні схили якого набули хвилястої форми.

Доповідач зазначив, що першим кроком реставрації (1965) було відтворення білокам’яної різьби західного порталу. Романський портал можна порівнювати з подібними йому порталами, в найбільших спорудах Європи того часу. Роботи велися за керівництва головного архітектора Львівської реставраційної майстерні Івана Могитича. З 1977 р. працівники Львівської реставраційної майстерні вели систематичне і детальне вивчення пам’ятки. Першочерговим завданням було знаходження форми стін і стовпів інтер’єру. Розкопками було встановлено конфігурацію зрубаних частин і знайдено фрагменти збережених цоколів, баз колонок, сліди зрубаних форм у верхніх частинах стін. На їх підставі Іван Могитич створив і опублікував (1982) надійно обгрунтовану графічну реконструкцію первісного вигляду церкви. У 1984 р. розроблено ескізний проект повернення храму первісного вигляду.
Відновлювальні роботи розпочато у 1990 р. Наступний етап реконструкції (1994) зроблено на підставі додаткових досліджень за ескізами Івана Могитича в Івано-Франківській філії Науково-дослідного інституту «Укрзахідпроектреставрація». У тому ж році розроблено проект іконостасу церкви. Останніми штрихами було закінчення в 1996 р. реставрації головного порталу.

Завершуючи свою доповідь, наповнену фактичним матеріалом історичних дат і подій, автор нагадав про те, що храм св. Пантелеймона, про реконструкцію якого йшла мова, був освячений 9 серпня 1998 р. в день, коли церква вшановує святого Пантелеймона. Зараз це прекрасна просторова домінанта на під”їзді до Галича.

Продовжила розпочату розмову про місто, що має глибоке історико-культурне коріння, директор музею історії «Давній Галич» Національного заповідника «Давній Галич», заслужений працівник культури України Квітослава Тимус. Вона представила музей, який очолює.

Музей історії «Давній Галич» розміщений у Митрополичих палатах (XVIII ст.). Ідея його створення належить доктору археології Я. Пастернаку і митрополиту А. Шептицькому.
Виступаюча охарактеризувала існуючу експозицію музею, що демонструє відвідувачам археологічні та архітектурні знахідки минулого, засвідчує міць Галича в ті часи, як центру державності та релігії Західної України-Русі.

Як продовження музею історії «Давній Галич», відкрито другий відділ – музей Церкви.
Історичної теми торкнулася завідувач відділу історії Національного заповідника «Давній Галич» Марія Костик. Вона розповіла про Галич часів Ярослава Осмомисла. Звернула увагу на те, що князь Ярослав, син Володимирка Володаревича, прозваний в народі за розум і мудру державну політику Осмомислом (той, хто знає вісім мов), правив у Галичі протягом 1153-1187 рр. Розповіла, що з середини XII ст. в Галичі починають будуватися білокам’яні храми. До цього часу відноситься будівництво Успенського собору (1152-1157). Треба сказати, що архітектурна школа, яку називають Галицькою, залишила свій слід не тільки в Галичі. Сама Галицька земля налічує понад 80 міст, де виявлено більше 30-ти білокам’яних храмів. За часів Ярослава Осмомисла при Успенському соборі була зібрана значна бібліотека, де знаходився скрипторій для переписування книг. Крізь глибину століть до нас дійшло Добрилове Євангеліє, яке було написано в Галичі в 1164 р. Остання згадка про Успенський собор (початок XIV ст.). Фактично, це були часи найвищого розквіту Галицького князівства.
Про збереження спадщини Галицької землі розповіла завідувач відділу охорони культурної спадщини Національного заповідника «Давній Галич» Руслана Мацалак. Вона повідомила про те, як в умовах заповідника зберігаються культурні цінності Галичини.

Зауважила, що поряд з пам’ятками національного значення, які використовуються сьогодні за їх прямим призначенням (Церква Різдва Христового (кінець XIIІ ст.) в місті Галичі, церква св. Пантелеймона (XII ст.) у селі Шевченкове, церква Успіння Пресвятої Богородиці (ХVII ст.) у селі Крилос, костел кармелітів з монастирським комплексом (XVII ст.) у селищі Більшізци), тут знаходяться фундаменти 14-ти літописних церков XII-ХІІІ ст., фундамент кафедрального Успенського собору XII ст. і місце поховання Ярослава Осмомисла, літописна «Галичина могила», легендарний Княжий колодязь, Митрополичі палати, фрагменти Галицького замку XIII-XVII ст., 118 різночасних пам”яток археології, унікальне караїмське кладовище, чотири історико-ландшафтні заповідні зони, в які органічно вписані пам”ятки архітектури, історії та культури.

Відзначила, що накопичені за цей період наукові матеріали поставили перед вченими і широким колом громадськості проблему комплексного підходу до вивчення, збереження та музеєфікації безцінної історичної спадщини. Завдяки цьому на базі пам’яток історії та культури стародавнього міста 8 лютого 1994 р. було створено Державний історико-культурний заповідник у Галичі, а 11 жовтня того ж року Указом Президента України йому надано статус Національного заповідника і назву «Давній Галич». Заповідник охоплює історичну частину княжого міста і займає територію близько 66 км2, виконує функції охорони та популяризації культурної спадщини на території, визначеній генеральним планом, який був затверджений 15 серпня 2005 р.
У заповіднику створена наукова бібліотека, про яку розповіла її завідувач Любов Онисків.

Вона проінформувала присутніх про те, з чого починалося створення бібліотечного фонду, який щорічно поповнюється новими науковими працями археологів, істориків, музейних працівників. Бібліотека, як науковий відділ заповідника, зберігає матеріали наукових конференцій, наукові праці співробітників заповідника, довідники та путівники, присвячені місту Галич.

Завідувач музею народної архітектури і побуту Прикарпаття Національного заповідника «Давній Галич» ЛесяМихальчук почала свій виступ зі слів нашого співвітчизника М. Гоголя: «Архітектура – літопис світу, вона говорить тоді, коли мовчать пісні і перекази, і коли вже ніщо не говорить про вимерлий народ».
Розповіла про те, як створювався музей народної архітектури і побуту Прикарпаття. Згадала про розміри займаної території (4,5 га), де відтворено мікросела чотирьох етнографічних регіонів Івано-Франківщини – Опілля, Покуття, Гуцульщини, Бойківщини. Тут експонуються оригінальні пам”ятки народної архітектури, що представляють різні житлові та господарські будівлі. В інтер”єрі пам”яток чимало етнографічних реліквій – предметів життя і побуту наших предків.

Уточнила, що одним з найпоказовіших елементів матеріальної культури є народне будівництво, зокрема житлове, яке тісно пов’язане з укладом сім’ї та побуту. За зразками старовинних будівель можна простежити етапи розвитку українського народного зодчества, його зв’язки з традиціями культур інших народів. Традиційне сільське будівництво відзначається великою кількістю варіантів як в плануванні житла, так і в застосуванні різних будівельних матеріалів і технік забудови, що можна сказати і про планування господарського комплексу.

Констатуючи сьогоднішній день музею, сказала про те, що етнорегіон Опілля представлений садибою з хатою ткача (середина XIX ст.) з села Вікторів Галицького району, а також кузнею (кінець XIX ст.) з села Тенетники того ж району. Всі споруди оригінальні та поставлені у відповідному тематичному контексті. Пам’ятаючи те, з чого наші предки починали закладку поселення, можна сказати, що церква завжди була невід’ємним елементом архітектури українського села. У 2000 р. з села Поплавники до музею перевезена церква всіх Святих (початок XX ст.), яка належить до домашнього типу церков, досить рідкісному на теренах Галичини.
Звернула увагу на те, що для популяризації та збереження давніх звичаїв та обрядів наших предків у музеї практикується проведення фольклорних свят, мета яких – зацікавити молоде покоління народними традиціями.

У заході взяв участь Віктор Вечерський, кандидат архітектури, автор значної кількості видань з архітектурної тематики, який поділився своїм враженням від реставрації церкви св. Пантелеймона. Підкреслив, що не можна критикувати архітектурну роботу, не ознайомившись з нею на місці в натуральних умовах, бо ні фотографії, ні відеозйомка про архітектуру уявлення не дають. Відзначив, що при особистому огляді церкви св. Пантелеймона ніякого враження про фальш не виникло, все зроблено на дуже високому професійному рівні: Іван Романович Могитич чітко розумів межу між тим, де закінчується реставрація і починається фальсифікація.

Також на засіданні бібліотечного клубу виступив Михайло Дегтярьов, мистецтвознавець, член Спілки художників України та Микола Мосунов, керівник Центру соціокультурного проектування і комунікативних технологій Інституту місцевої демократії, заступник голови правління Міжнародного товариства з прав людини.

Галина Войцехівська, директор ДНАББ ім. В. Г. Заболотного, на завершення заходу охарактеризувала книжкову виставку, підготовлену співробітниками бібліотеки, яка відображає унікальні матеріали бібліотечного фонду з архітектури, історії та культури стародавнього і сучасного Галича.