Особливим розділом народного мистецтва є керамічне
виробництво. В Україні існують давні керамічні традиції.
Під час досліджень діяльності гончарних майстерень з’ясувалося, що в с. Вороньках Чернігівської обл., с. Волокитиному Сумської обл. та в м. Миргороді Полтавської обл. були створені унікальні майолікові та порцелянові іконостаси.
Краєзнавець А. Сакун-Щурівський зазначав, «що таке виробництво дуже рідкісне не тільки для згаданих місцевостей, а й усієї країни, і тому особливо високо цінувалося» [5, c. 34]. Досліджуючи історію гончарної майстерні в с. Вороньках Чернігівської обл., якою керував архітектор О.-Е. Ягн, А. Сакун-Щурівський з’ясував, що було виготовлено декілька майолікових іконостасів.
«Спомин про ці твори живе серед прилуцьких довгожителів, які колись мешкали в одному маєтку з архітектором, – від них вдалося дізнатися, що один з творів ніби знаходився в церкві села Івангорода Ічнянського району» [5, c. 34].
На жаль, Іваногородський іконостас до нашого часу не зберігся. Дослідникам вдалося знайти лише окремі уламки кахлів, завдяки яким можна отримати уявлення щодо якості їх випалення та побіжні відомості про кольорове вирішення твору [5, c. 35].
Також у фондах ДНАББ ім. В. Г. Заболотного зберігаються унікальні кольорові кресленики іконостасу та його елементів, створених архітектором О.-Е. Ягном. За цими креслениками можемо уявити вишуканість та кольорове рішення майолікових іконостасів.
Мистецтвознавець В. Ханко досліджував історію створення майолікових іконостасів у Миргородському художньо-керамічному технікумі ім. М. В. Гоголя. З досліджень В. Ханка дізнаємося, що з перших років функціонування навчального закладу в м. Миргороді від архітектора М. Никонова було прийнято замовлення на виготовлення майолікових іконостасів для Заднє-Никифорівської пустині і посольської церкви в м. Буенос-Айресі (Аргентина).
«Майолікове іконостасне диво, призначене для далекої Аргентини, так зачарувало віруючих і членів притчу Успенської соборної церкви в Миргороді, що вони замовили копію. За договором від 12 липня 1900 р. всі частини трьох іконостасів були готові і встановлені у храмі наприкінці літа 1902 р.» [7, c. 24].
Іконостас складався із середньої частини і двох приділів, вони мали намісний, центральний і апостольський ряди, образи для яких були намальовані на полотні. Дрібні промережані візерунки чисто локальних барв заповнювали усі архітектурні площини й деталі – карнизи, балясини, фігурні стовпчики й рамки з подрібненими формами тощо. Незважаючи на еклектичну основу, іконостас є унікальним і свідчить про прекрасну технічну вправність миргородців.
У 1932 р. Успенську соборну церкву закрили, а іконостас розібрали і перевезли до Миргородського художньо-керамічного технікуму ім. М. В. Гоголя. У 1959 р. відбулося встановлення окремих фрагментів іконостасу, але вже для огляду відвідувачами. При встановленні було знято всі мальовані на полотні ікони, а частини трьох іконостасів перемішали. У вестибюлі навчального закладу встановили вільну композицію, взявши за основу центральну частину іконостасу без царських дверей.
У музеї Миргородського художньо-керамічного технікуму ім. М. В. Гоголя встановили царські й дияконські двері з фігурним обрамленням [7, c. 24–25].
На сьогодні це єдиний відомий збережений майоліковий іконостас в Україні, що являє собою своєрідну мистецьку пам’ятку сакрального призначення.
З історії українського мистецтва відомо, що в середині ХІХ ст. в с. Волокитиному Сумської обл. місцеві майстри створили диво – іконостас з порцеляни для місцевого храму [7, c. 24].
Іконостас та церковне начиння Покровської церкви в с. Волокитиному Сумської обл. були виготовлені на порцеляновому заводі Миклашевських. Церква простояла рівно сто років і була знищена протягом 1955–1958 рр. [1, с. 272]
У церкві було три іконостаси відповідно до трьох вівтарів, але особливо багатим і красивим був середній великий іконостас [2, с. 7]. Півтораповерховий перед головним вівтарем та одноповерховий біля двох бокових вівтарів іконостас гармонійно поєднував основні кольори – білий, золотий і синій. Всі рами для образів були витонченої роботи. У медальйонах рам, на вільних місцях, зображені квіти, букети, що типові для волокитинського порцелянового малюнку [6, с. 132]. Шість ікон на царських воротах, написані на порцеляні. Верхній карниз іконостасу підтримували чотири порцелянові колони, на синьозолотому тлі яких вилася виноградна лоза [2, с. 7].
Відмінність даного іконостасу від попередніх була в тому, що він мав дерев’яну каркасну основу, оздоблену деталями з порцеляни. У монографії мистецтвознавиці Ф. Петрякової подано загальний опис іконостасу. Дослідниця акцентує увагу на тому, що невідомо як виглядали ажурні деталі та якою був орнаментальний розпис, які були реальні розміри деталей і всього іконостасу [3, с. 125].
Порцеляновий іконостас Покровської церкви був дуже відомим і тому через сорок років власник Волокитинського порцелянового заводу М. Кузнєцов планував розпочати масове виготовлення порцелянових іконостасів. У 1903 р. був виданий каталог-прейскурант з ілюстраціями варіантів іконостасів [3, с. 126].
Мистецтвознавиця Є. Спаська у своїх дослідженнях зазначала, що, ймовірно, існував «якийсь фарфоровий іконостас, менший від волокитинського, що залишився десь у селі, яке належало дочці Міклашевського. Звістка цікава, але нічим не підтверджена» [6, с. 132].
Разом з Покровською церквою було знищено і порцеляновий іконостас. «За відомостями Волокитинської сільської Ради, частини іконостаса були взяті в 30-х роках Глухівським музеєм, в 1952 р. – Академією архітектури УРСР, а в 1955 р. голова Волокитинської сільської Ради передав фарфорове розп’яття Київському історичному музею» зазначено в доповідній записці заступника голови Держбуду М. Плєхова [4, с. 117]. Іншу інформацію знаходимо в листі художника В. Касіяна до Ради Міністрів УРСР: «порубано сокирами двоповерховий іконостас з чистого фарфору, виконаний і розписаний академічними майстрами на відомій фабриці Миклашевського. Куски цього унікального пам”ятника продано в Києві гуртом за 2 тисячі карбованців» [4, с. 116].
Час і людське невігластво стали причиною знищення унікальних мистецьких пам’яток сакрального призначення – майолікових, порцелянових іконостасів. Натомість велика шана когорті науковців, мистецтвознавців, які зберегли для нащадків описи та світлини вишуканих декоративних предметів.
Список використаної літератури:
1. Вечерський В. В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України / В. В. Вечерський ; відп. за вип. А. О. Пучков ; Наук.-дослід. ін-т теорії та історії архітектури й містобудування, Київ. міськдержадмін., Голов. упр. містобудування і архітектури. – Київ : НДІТІАМ : Головкиївархітектура, 2002. – 592 с. : іл. – Парал. назва: англ. – Бібліогр.: с. 551–570.
2. Дорошенко П. Волокитин / П. Дорошенко // Столица и усадьба. – 1915. – № 44. – С. 3–8 : ил.
3. Петрякова Ф. С. Украинский художественный фарфор (конец XVIII – начало XX ст.) / Ф. С. Петрякова ; Акад. наук Укр. ССР, Ин-т искусствоведения, фольклора и этнографии им. М. Ф. Рыльского. – Киев : Наук. думка, 1985. – 222 с. : ил. – Библиогр.: с. 184–201.
4. Рибалко О. Руїнники і оборонці / О. Рибалко // Пам’ятки України : історія та культура. – 1995. – № 1. – С. 106–133 : іл. – Бібліогр. в кінці ст.
5. Сакун-Щурівський А. І неба безмежна блакить / А. Сакун-Щурівський // Пам”ятники України. – 1986. – № 4. – С. 34–35 : іл.
6. Спаська Ю. Є. Матеріали до історії фарфорової фабрики А. М. Міклашевського (1839–1861) / Ю. Є. Спаська // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства / Акад. наук Укр. РСР, Укр. держ. музей етнографії та худ. промислу ; редкол.: Р. П. Герасимчук [та ін.]. – Київ, 1959. – Вип. 5. – С. 120–135. – Бібліогр. в підрядк. прим.
7. Ханко В. Унікальний іконостас / В. Ханко // Образотворче мистецтво. – 2009. – № 3. – С. 24–25 : кольор. іл.
8. Ясиевич В. Е. Архитектура Украины конца XIX – начала ХХ века : (основные тенденции и особенности) : дис. … д-ра архитектуры : (18.00.01) / В. Е. Ясиевич ; Госстрой СССР, Гос. ком. по гражд. стр-ву и архитектуре, Науч.-исслед. ин-т теории, истории и перспектив. проблем совет. архитектуры в г. Киеве. – Киев, 1979. – 481 л. : фот. + 1 прил. (176 л.). – Библиогр.: с. 280–324.
