16 жовтня 2025 року в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного відбулися ХІХ Заболотнівські читання «Архітектурна та будівельна книга в Україні» на тему «Пам’яткоохоронна діяльність: від історії до викликів сьогодення». З 2003 року в ДНАББ ім. В. Г. Заболотного проводяться Заболотнівські читання під загальною назвою «Архітектурна і будівельна книга в Україні», які було започатковано на честь видатного українського вченого, архітектора й громадського діяча, першого президента Академії архітектури УРСР Володимира Гнатовича Заболотного.
Відкрила захід Світлана Шостак, завідувач соціокультурного відділу, яка зазначила, що цьогорічний захід було присвячено вивченню історичного досвіду збереження пам’яток історії й архітектури, різноманітним аспектам збереження культурної спадщини в умовах війни та практичним діям з її захисту й відновлення. Війна триває – росія намагається зруйнувати вщент українську інфраструктуру, економіку, довкілля. Тож попереду українців чекає не лише боротьба за перемогу, а й відбудова країни.
Наразі частина українських територій вже звільнена й поступово починає відновлюватися. В історії України вже був такий етап, коли перед українцями постали аналогічні виклики. Тему повоєнної відбудови країни після Другої світової війни, яку здійснювала Академія архітектури УРСР висвітлила у своєму виступі Наталія Світла, директор ДНАББ ім. В. Г. Заболотного, у доповіді «Володимир Заболотний і повоєнна відбудова України (1943–1950-ті роки): історичний контекст».
Зокрема, вона сказала, що більша частина території України зазнала руйнувань, особливо інфраструктура й промисловість. Наталія Світла навела колосальні цифри руйнації, що зафіксовані в офіційних документах: за час війни німецькі окупаційні війська «зруйнували 714 міст, 28 тис. сіл, 419 тис. виробничих об’єктів, вивезли 330 тис. шедеврів мистецтва», «перетворили на руїни близько 650 тис. будинків, вивели з ладу 16150 промислових підприємств, пограбували й зруйнували 27910 колгоспів, 872 радгоспів і 1300 машинно-тракторних станцій, знищили 18 тис. медичних установ».
Історичні етапи відбудови розпочалися під час війни. 4 листопада 1943 року Радою Народних Комісарів (РНК) СРСР вийшла постанова № 1207 «Про організацію філії Академії архітектури СРСР в Українській РСР», в якій окремим пунктом визначена головна мета її створення – «для вирішення будівельних та архітектурних завдань із відновлення зруйнованих міст і сіл Радянської України». Протягом квітня–травня 1944 року в складі Української філії Академії архітектури СРСР організовується Інститут із відновлення і будівництва міст і сіл УРСР під керівництвом С. Колотова.
Після звільнення Києва, 15 грудня 1943 року, вийшла постанова № 535 ЦК КП(б)У й РНК СРСР про організацію Управління у справах архітектури при РНК СРСР для здійснення державного керівництва й контролю за діяльністю організацій і установ у галузі архітектури на території України незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості. Управління керувало архітектурними й проєктними роботами з відбудови зруйнованих міст та інших населених пунктів. Очолив роботу з відбудови Володимир Гнатович Заболотний. Вибір не був випадковим, за його плечима вже був чималий досвід.
В. Заболотний, розуміючи колосальні обсяги роботи з відбудови понівечених війною міст і сіл України, намагався реорганізувати філію в самостійну наукову установу. 18 квітня 1945 року на підставі постанови № 793 РНК СРСР Українська філія Академії архітектури СРСР перетворено на Академію архітектури УРСР. В. Заболотний визначив такі першочергові завдання новоствореної Академії архітектури УРСР: «Українським архітекторам треба відбудувати і створити нові міста і селища, колгоспні села, зручні і красиві житла для трудящих, монументальні пам’ятники архітектури, що говоритимуть про величні перемоги і про людей нашого часу».
Архітектор у складі спеціальної комісії сам виїжджав на звільнені від німецької окупації території для фіксації розмірів руйнувань. Значних пошкоджень зазнала й столиця України Київ. Хрещатик і прилеглі квартали були перетворені на попелища. У 1944 році оголошено конкурс на проєкт забудови Хрещатика, в якому взяли участь кращі архітектори, які внесли величезну кількість пропозицій для розв’язання складних завдань із відновлення міста. Сам Заболотний вважав, що забудова Хрещатика має відповідати рельєфу місцевості. Таким він бачив Хрещатик до війни й ці напрацювання стали основою конкурсного форпроєкту планування й забудови Хрещатика, розробленого ним і Г. Мілінісом за участю архітекторів В. Лазаренка, Н. Чмутіної, П. Юрченка та скульптора І. Кавалерідзе. В. Заболотний працював над проєктом житла для колгоспників зруйнованих сіл України. Під його керівництвом в Академії архітектури УРСР розпочалося вивчення архітектурної спадщини й здобутків декоративно-ужиткового мистецтва. Наукові експедиції Академії архітектури УРСР працювали у всіх регіонах України. Значний досвід роботи над розробленням житлових проєктів, спорудженням селищ за типовими проєктами із застосуванням потоково-розчленованого методу будівництва спонукали Володимира Заболотного до думки про впровадження комплексного будівництва, що заклало основи повоєнної відбудови України.
Процес відбудови нелегкий, вимагав виваженого підходу, обґрунтування, громадського обговорення із залученням фахових спеціалістів і експертів. Країну чекала наймасштабніша відбудова, післявоєнне відновлення й головний акцент був зроблений на майстерності архітекторів і будівничих, інноваціях, сталому розвитку й значних здобутках архітектурно-будівельної науки.
Про значний внесок архітекторів у пам’яткоохоронну діяльність розповіла Олена Мокроусова, дослідник архітектури, заступник генерального директора з наукової роботи Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій, у доповіді «Краєзнавча та пам’яткоохоронна діяльність київських архітекторів «старої школи».
Як зазначила пані Олена, говорити про пам’яткоохоронну діяльність у вузькому розумінні цього слова для періоду до 1920-х років неможливо. У російській імперії щодо охорони старовини існувала вельми обмежена нормативна база. Законопроєкт «Про охорону старовини», поданий 1909 року й розглянутий думською комісією в 1912 році, так і не був ухвалений. Всеукраїнський комітет з охорони пам’яток історії та мистецтв було створено лише 1919 року. Інтерес до вивчення пам’яток старовини існував, значну роль у збереженні пам’яток відігравала Імператорська археологічна комісія при Академії мистецтв. Діяло Київське товариство охорони пам’яток старовини і мистецтва, яке слідкувало за деякими будівництвами в історичній частині міста. Важливою була й діяльність Київського художньо-промислового і наукового музею. Значну роль в пам’яткоохоронному й краєзнавчому русі Наддніпрянської України початку ХХ століття відігравав Київський відділ імператорського воєнно-історичного товариство.
Звісно, до діяльності у сфері пам’яток старовини були залучені й архітектори, серед яких відомий архітектор Павло Іванович Голландський (1861–1939) цікавився давньою історією та археологією Києва, вивченням та охороною пам’яток. Також Кароль Людвігович Іваницький (1870–1940 (1941)) брав активну участь у роботі Римо-католицького благодійного товариства, очолив архітектурну секцію Польського товариства догляду за пам’ятками минулого, був заступником голови Польського краєзнавчого товариства на Русі, автор книжки про костели й каплиці Києва. До когорти дослідників архітектури й реставраторів належав Володимир Павлович Пещанський (1873–1926). Разом з П. П. Покришкіним у 1913 році проводив реставрацію Микільського Військового собору й Церкви Спаса на Берестові. Проводив археологічні дослідження Михайлівської церкви Видубицького монастиря (1916).
Детальніше дослідниця зупинилася на діяльності на ниві збереження пам’яток видатного українського архітектора Павла Федотовича Альошина (1881–1961). Він був не тільки практикуючим архітектором, а й викладачем, талановитим адміністратором й організатором архітектурної діяльності, дослідником архітектури, бібліофілом і колекціонером старовинних архітектурних креслень. Реставратором в сучасному розумінні цього слова він не був, але з пієтетом ставився до пам’яток старовини, розумів необхідність їхнього вивчення й збереження, про що свідчать численні епізоди його життя, а саме: 1916 року студент Академії мистецтв П. Ф. Альошин був відряджений Імператорською археологічною комісією та Імператорської академію мистецтв для вивчення й фіксації пам’яток київської старовини; у 1918 році Павло Альошин як міський архітектор став членом комісії з відновлення забудови Звіринцю, організував обміри й фотофіксацію каплиці генерала Павлова на Аскольдовій могилі; у грудні 1935 року Альошин був призначений членом комісії з реконструкції Києва, яка відбувалася у зв’язку з переміщенням столиці до Києва. У 1941 році архітектор був головою Комісії з охорони пам’яток архітектури Києва. Найповніше відбудовча й реставраційна діяльність Павла Альошина пов’язана з повоєнними роками відбудови Києва. У 1945–1946 роках П. Альошин був керівником утвореної Проектної майстерні з реставрації сучасних та історичних пам’яток архітектури при Академії архітектури. Роль архітектора в повоєнному відновленні Києва була значною і не обмежувалася лише проєктуванням. Він входив до складу багатьох комісій, що обстежували пошкоджені об’єкти. З 1943 року очолюване П. Альошиним Архітектурно-будівельне управління Києва розпочало проєктування відновлення 23 будинків. Особливо слід підкреслити роль П. Альошина у врятуванні Інституту шляхетних дівчат. Твір архітектора В. Беретті – значно пошкоджений через вибух і пожежу – хотіли після війни знести. Можливо, лист Альошина про неприпустимість таких дій до президента Академії архітектури В. Заболотного допоміг врятувати пам’ятку класицизму.
Головний спеціаліст відділу формування Національного архівного фонду управління архівної справи Марина Коломієць у своїй доповіді «Участь академіка Ю. М. Шевченка у ІV міжнародному симпозіумі «Повзучість у конструкціях» (1990)» здійснила джерелознавчий аналіз архівних документів із міжнародної діяльності провідного вченого-механіка, академіка НАН України Ю. М. Шевченка, котрі вміщено в його особовому архіві в Інституті архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. На підґрунті архівних джерел вона дослідила участь українського вченого в обговоренні актуальних наукових питань під час наукового форуму «Повзучість у конструкціях», що відбувся а Кракові 1990 року. Наукова новизна праці М. Коломієць полягає в тому, що вперше до наукового обігу впроваджено комплекс маловідомих архівних джерел з особового фонду академіка НАН України Ю. М. Шевченка, що уможливить дослідження міжнародної наукової діяльності ученого та його співпраці з науковцями Європи й світу. Як зазначила дослідниця, особові архівні фонди провідних вчених України дають широкі можливості для дослідження життя, різнобічної діяльності й здобутків українських науковців. Аналіз раніше недосліджених джерел, зокрема, документів біографічного характеру, документів з науково-організаційної і наукової діяльності, епістолярних документів і фотодокументів дозволяють правдиво й у повному обсязі відзначити досягнення українських вчених, їхній внесок не лише до вітчизняної, а й світової науки, участь у міжнародному науковому житті. Українська наука є важливою складовою європейської і світової науки. Вітчизняні вчені беруть активну участь в організації і роботі міжнародних інституцій, конференцій, симпозіумів та інших наукових форумів.
Актуальні проблеми пам’яткоохоронної діяльності виокремив і окреслив у своїй доповіді Віктор Вечерський, історик архітектури, мистецтвознавець, пам’яткознавець, педагог, автор Великої української енциклопедії. Він зазначив, що наразі найважливішою є проблема збереження об’єктів культурної спадщини від руйнувань під час військового конфлікту. Вона ж є однією з найскладніших з усього спектру завдань світової пам’яткоохоронної галузі. Під час збройних протистоянь саме світова культурна спадщина завжди опиняється в умовах потенційних ризиків і загроз. Науковець наголосив, що вивчення міжнародного досвіду охорони пам’яток в умовах збройних конфліктів, осмислення широкого діапазону значень матеріальних об’єктів культурної спадщини є надзвичайно важливими в контексті російсько-української війни й майбутньої післявоєнної відбудови країни.
Також Віктор Вечерський сформулював і оприлюднив 5 принципів, які, на його думку, мають бути покладені в основу відродження архітектурних пам’яток в Україні: перший – пам’ятки національного значення реставрують всі; другий – пам’ятки місцевого значення – вибірково, тобто там, де збережено предмет охорони, де на відродженні старовинної споруди наполягає місцева громада, де немає рації в збереженні руїни як пам’ятки російського варварства; третій – не підлягають відновленню будівлі й споруди в стилях російської окупації: російському, неоросійському, російсько-візантійському тощо; четвертий – роботи мають виконувати архітектори, які мають спеціальну підготовку; п’ятий – жоден архітектор-реставратор не має права сам-один ухвалювати рішення щодо подальшої долі архітектурної пам’ятки – це має бути гласне колегіальне рішення, при якому обов’язково враховується думка місцевої громади.
Олександр Крижанівський, кандидат архітектури, доцент кафедри архітектури та просторового планування Державного університету «Київський авіаційний інститут», у своїй доповіді «Міждисциплінарність в історико-містобудівних просторових дослідженнях територіальних громад: геоекологічний аспект» висвітлив містобудівний аспект пам’яткоохоронної діяльності. Як зазначив дослідник, з точки зору геоекології пам’ятка архітектури є першим індикатором безпеки, тому що саме вона найпершою страждає від руйнівних геоеклогічних змін. О. Крижанівський акцентував увагу на принципах включення об’єктів культурної спадщини до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО й до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що перебуває під загрозою, а саме: об’єкт всесвітньої спадщини, якому загрожує небезпека, зокрема, загроза зникнення внаслідок прогресуючого руйнування, проведення великих громадських чи приватних робіт, швидкого розвитку міст і туризму, загроза руйнування у зв’язку із зміною призначення або права власності на землю, загроза серйозного пошкодження внаслідок невстановленої причини, занедбаності з будь-яких причин, загроза стихійного лиха чи інших природних або техногенних катаклізмів, небезпека збройних конфліктів, виникнення пожежі, землетрусу, зсуву, вулканічного виверження, загроза зміни рівня води, повені, припливу.
При наявності всіх цих ризиків пропонується центральним органам виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини включення об’єктів до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що перебуває під загрозою. Також О. Крижанівський розкрив деякі пункти складу й змісту науково-проєктної документації щодо визначення меж режимів використання зон охорони пам’яток архітектури та містобудування.
Про практичні аспекти відновлення пам’яток архітектури розповів Денис Приступа, магістрант кафедри архітектури та просторового планування Державного університету «Київський авіаційний інститут», у доповіді «Особливості реабілітації пам’ятки архітектури на прикладі Садиби Сангушків у місті Ізяславі Хмельницької області». Дослідник підкреслив, що
на сьогоднішній день і далі гостро продовжує стояти питання реставрації, відновлення й збереження пам’яток архітектури в нашій державі. Реставрація пам’яток архітектури є складним і багатогранним процесом, що вимагає врахування історичних, юридичних, фінансових та технічних аспектів. В Україні цей процес супроводжується численними проблемами, які гальмують ефективне збереження. У нашій країні знаходиться велика кількість пам’яток архітектури й мистецтва, що потребують негайного прийняття рішень, інакше вони будуть втрачені назавжди. Одним із таких сумних прикладів є Садиба Сангушків у місті Ізяславі Хмельницької області. Складність нормативно-правової бази й фінансування у випадку Садиби означає відсутність достатніх ресурсів для реставрації, що загрожує подальшому руйнуванню об’єкта. Для покращення ситуації необхідно вдосконалити законодавчу базу, спростити дозвільні процедури й забезпечити ефективний контроль за реставраційними роботами. Важливим є розвиток механізмів державно-приватного партнерства й створення системи податкових пільг для інвесторів. Також необхідно впроваджувати сучасні технології. Лише комплексний підхід дозволить зберегти архітектурну спадщину України для майбутніх поколінь. Д. Приступа акцентував, що Садиба Сангушків у місті Ізяславі може стати показовим прикладом успішної реставрації за умови реалізації комплексних заходів із залученням державних та приватних інвестицій.
Про загрози й виклики сьогодення для збереження культурної спадщини України розповіла Наталя Кондель-Пермінова, архітектурознавець, пам’яткознавець, письменниця, старший науковий співробітник Інституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України, у своєму виступі «Виклики сьогодення у пам’яткоохоронній діяльності».
«Збереження культурної спадщини є питанням національної безпеки» – такими словами розпочала свій виступ пані Наталя. Вона зазначила, що нинішній критичний стан у пам’яткоохоронній галузі України свідчить про повну вичерпаність ідеологічних засад і невідповідність наявного нормативно-правового регулювання сучасним вимогам суспільства. Тож будь-які фрагментарні удосконалення окремих нормативів тільки посилюватимуть кризові явища й напругу в суспільстві.
На ХІХ Заболотнівських читаннях науковиця оприлюднила «Концепцію управління культурним надбанням України», над якою працювали фахівці упродовж двох років. Детально зупинилася на засадничих основах «Концепції управління культурним надбанням України». Де базовим органом управління культурним надбанням повинен стати Національний Фонд культурного надбання; місія Фонду – підвищення культурного потенціалу та культурного капіталу України; Фонд культурного надбання є акумулятором і розпорядником культурних активів; Фонд є базовим елементом механізму вироблення й реалізації культурних політик; комунікаційним центром (хабом) організації управління культурним надбанням є Стратегічний форум. Управління культурним надбанням України є діяльністю публічно-приватного партнерства – синергетичної взаємодії публічного управління, приватного капіталу, професійного забезпечення й суспільної підтримки при реалізації стратегічно орієнтованих програм і проєктів.
Наталя Кондель-Пермінова особливо підкреслила, що «Концепція управління культурним надбанням України» створювалася з «чистого аркушу» шляхом визначення складу суб’єктів правового регулювання й базових процесів; принципових форматів участі суб’єктів у базових процесах на кожному з етапів їх (процесів) розгортання й особливостей взаємодії. «Концепція» є основою для технічного завдання на розробку низки нормативно-правових актів, що регулюють відповідно визначені відносини між суб’єктами правового регулювання. Концепція – це те нове в пам’яткоохоронній діяльності, що може стати в майбутньому після широкого обговорення й доопрацювання з фахівцями, бізнес структурами правовим документом, важливим алгоритмом у збереженні культурної спадщини.
Серед численних соціальних інститутів, що здійснюють функції збереження національної пам’яті, архівам відведена особлива роль. Тему «Діяльність Державної архівної служби України у сфері захисту і збереження архітектурних пам’яток культурної спадщини у контексті сучасних викликів війни» висвітлив Ігор Резнік, кандидат історичних наук, головний спеціаліст відділу обліку та використання Національного архівного фонду управління архівної справи. У виступі він проаналізував основні напрями діяльності Державної архівної служби України у сфері захисту й збереження будівель державних архівних установ та її результати в контексті нових викликів, спричинених повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Зокрема, розповів про особливості реалізації проєкту «Блакитний щит», співпрацю з Громадською організацією «Фонд підтримки фундаментальних досліджень» у сфері документування воєнних злочинів, співробітництво з Товариством Червоного Хреста України й Міжвідомчою робочою групою з питань реалізації державної санкційної політики, а також про заходи Укрдержархіву з підтримання належного стану будівель державних архівів та належних умов для зберігання документів Національного архівного фонду. Ігор Резнік підкреслив, що хоча повномасштабна війна принесла нові загрози для архітектурних пам’яток в Україні й нові виклики для Укрдержархіву, установа вживає всіх можливих заходів для подолання цих загроз і пом’якшення їх наслідків в архівній галузі.
Також у межах Заболотнівських читань відбулося відкриття виставки творчих робіт Карини Кузьменко «Живопис динамічний», студентки ІІ курсу Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури за спеціальністю «Станковий живопис».
Як зазначила юна художниця: «У всіх нас різний досвід, але ми живемо в одному часовому вимірі та наче бачимо одну й ту саму реальність (істину). Але чому така велика прірва між щасливою та нещасною людиною? Що їх відрізняє? Хибно можна подумати, що обставини… Тут варто згадати про один із секретів добробуту й гармонії, згідно якого не обставини формують нас, а ми формуємо обставини навколо себе. Це завжди про вибір. Ми вільні обирати, й ця свобода не обмежується звичним вибором у повсякденних справах».
Представлені на виставці роботи виконані впродовж першого року навчання в майстерні доцента Ігоря Мельничука.
До Заболотнівських читань фахівці бібліотеки підготували фондову виставку «Збереження національної історико-архітектурної спадщини: історія та сьогодення».
Усі доповіді представлені в скороченому вигляді, повні тексти увійдуть до видання «Діяльність Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного у 2025 році».
