ХVІ Заболотнівські читання

12 жовтня 2021 р. у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного відбулися ХVІ Заболотнівські читання «Архітектурна та будівельна книга в Україні» на тему «Володимир Заболотний.Історія українського мистецтва»Ведуча заходу, бібліотекар відділу соціокультурної діяльності Світлана Чіковані привітала присутніх та запросила до вітального слова директора ДНАББ ім. В. Г. Заболотного Галину Войцехівську, яка розповіла про історію Заболотнівських читань та зазначила, що Наукова бібліотека Академії архітектури УРСР, а нині ДНАББ ім. В. Г. Заболотного, теж була дотична до підготовки видань томів енциклопедії «Історія українського мистецтва». Наприкінці пані Галина запросила доповідачів до плідної співпраці.

Тетяна Бернацька, провідний бібліографвідділу бібліографічної та довідково-інформаційної роботи Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного, у своїй доповіді «Історія українського мистецтва»: за матеріалами з фонду ДНАББ ім. В. Г. Заболотного»розповіла про те, як готувалося видання, та ознайомила присутніх з авторським колективом кожного тому енциклопедії.

Як зазначила пані Тетяна, створення історії українського мистецтва зародилося на початку 1950-х рр. І сьогодні, з дослідження документів бібліотечного фонду і архівних матеріалів, можна з упевненістю констатувати, що ця фундаментальна праця побачила світ завдяки рушійній силі Володимира Гнатовича Заболотного.

Видання стало першою систематизованою історією українського мистецтва в такому колосальному обсязі. Один із творців видання Григорій Логвин зазначив, що «Після виходу в світ “Історії українського мистецтва” відкрився той факт, що Україна мала свій Ренесанс, своє Відроження, яскраве, величне. Такий стиль, як бароко, пам”яток якого найбільше збереглося на Україні, мав своє виразне обличчя. Законної основи набув термін “українське бароко”».

У Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного зберігаються унікальні документи, створені під час збору матеріалів до розділів, томів «Історії українського мистецтва».

Фундаментальна «Історія українського мистецтва» повернула в науковий контекст доробок вітчизняних мистецтвознавців. Після тривалого забуття в ній, хоч і обережно, згадуються імена та праці Констянтина Широцького, Олексія Новицьвого, Данила Щербаківського, Федора Ернста та інших українських учених. Значну увагу в праці було приділено маловивченому на той час мистецтву періоду Гетьманщини XVII–XVIII ст.

У виданні в хронологічному порядку наведено детальний аналіз української архітектури, живопису, графіки, скульптури, народного зодчества і різьблення по дереву, декоративного розпису, кераміки і гутного скла, ткацтва і вишивки, художньої промисловості (фаянсу і порцеляни). Видання і до сьогодні залишається найповнішим комплексним дослідженням, присвяченим історії розвитку та становлення українського мистецтва. Матеріал доповнений численними чорно-білими ілюстраціями та понад двома сотнями кольорових цинкографій на окремих вклейках.

Пані Тетяна зазначила, що фундаментальна праця стала підручником для кількох поколінь українських мистецтвознавців, апробованою науковою базою для критичного осмислення (у національному історичному контексті та на тлі європейських мистецьких традицій) мистецької творчості українства дослідниками нової генерації.У своїй доповідіОксана Бублик, провідний архівіст відділу використання інформації документів та комунікацій Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, яка називалася «Історія українського мистецтва» та Павло Альошин, надала довідку щодоспівпраці В. Г. Заболотного та П. Ф. Альошина, зупинившись детально на 4-му томі енциклопедичного видання, зокрема на другій його частині, у якій найбільш широко розкривається постать Павла Альошина і його творчий здобуток.

Володимир Гнатович був учнем Павла Альошина, і після закінчення архітектурного інституту П. Альошин залишив В. Заболотного на кафедрі своїм асистентом. У другій частині 4-го тому енциклопедії подані 4 проекти П. Альошина з восьми, побудованих у Києві. Це будинок Педагогічного музею, зараз Київський міський будинок вчителя; колишня Ольгінська жіноча гімназія; будинок Ковалевського; власний будинок Павла Альошина, побудований у стилі українського бароко.

Детальна інформація була надана з архівів ЦДАМЛМ України.

Про Марію Новицьку, мистецтвознавця, яка присвятила своє життя вивченню українського традиційного вбрання і написала працю про гаптування XVII–XVIII ст., розповіла Ірина Ходак, кандидат мистецтвознавства, науковий співробітник відділу образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України у своїй доповіді «Марія Новицька – “остання з могікан” в авторському колективі шеститомної “Історії українського мистецтва”: до 125-ліття від дня народження».Донька професора, академіка АН УРСР Олексія Новицького Марія Олексіївна здобула глибоку освіту мистецтвознавця та історика. Завідувала науковою, архітектурною бібліотекою, вивчала традиційне шиття та гаптування, працюючи в Лаврському музеї культів і побуту у відділі шиття і тканини, після завідувала Лаврським музейним городком.

У 1940-ві рр. за запрошенням Володимира Заболотного Марія Олексіївна працювала при Академії архітектури у Кабінеті народної творчості, досліджуючи українську вибійку. Вона була залучена до підготовки двотомного видання історії українського мистецтва і готувала матеріал для статті про шитво Гетьманщини, але проект не було реалізовано.

Глибоко розкрила новаторство Володимира Заболотного як митця Світлана Біленкова, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри образотворчого мистецтва і архітектурної графіки архітектурного факультету КНУБА у своєму виступі «Володимир Заболотний: спадкоємність і новаторство в історії українського мистецтва».Воназауважила, що Володимир Заболотний окрім того, що був геніальним архітектором, педагогом, науковцем, художником, дизайнером, декоратором, очолював Українську академію архітектури, але ще і сформував першокласний стандарт тогочасної архітектури.

Мистецтвознавець зауважила, що видання ще не досить осмислене сучасними фахівцями, та відмітила відмінну якість виконання і сміливість Володимира Заболотного, наголосивши, що таких повномасштабних українських творів в Україні не було.

Говорячи про будівлю Верховної Ради України, Світлана Біленкова відзначила, що Заболотний створював не просто громадську споруду, а храм, який уособлював духовну силу держави. Багато подорожуючи останнім часом Європою, мистецтвознавець спілкувалася з митцями Австрії, Німеччини, Франції, які відмітили неабиякий вплив архітектури радянського суспільства на західну.

Наголосивши на важливості презентувати себе у світі, Світлана Біленкова зазначила, що варто перекласти шеститомне видання «Історії українського мистецтва» англійською мовою.

, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво», порівняв концепції двох видавничих проектів: шеститомник Заболотного, видавництва Української Радянської Енциклопедії і нью-йоркський двотомник «Історія українського мистецтва. Архітектура» В. Ю. Січинського у своїй доповіді «Дві концепції “Історії українського мистецтва”: (не)здійснений діалог».Він повідомив, що в 1950-х рр. розпочалася реалізація одразу двох великих проектів із комплексного дослідження історії українського мистецтва від давнини до сучасності. Перший із них реалізовувався в УРСР, ініціатором і керівником роботи над ним упродовж довгого часу був Володимир Заболотний, пізніше – Микола Бажан, а втілював його на етапі підготовки перших томів передусім колектив авторів, більшість із яких зосереджувалися в Інституті історії і теорії архітектури та Інституті монументального живопису і скульптури (згодом – відділ історії українського образотворчого мистецтва й народної творчості), а пізніше також Інститут мистецтва, фольклору та етнографії АН УРСР (сучасний ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України). Другий проект був авторським і втілювався в життя поступово за межами Радянської України зусиллями однієї людини – архітектора й мистецтвознавця Володимира Січинського. Останній задум був непідйомний для однієї людини, тож не дивно, що він так і залишився незавершеним.

На перший із проектів (хронологічно другий і, кінець кінцем, реалізований) значний вплив робила політична ситуація в СРСР загалом і УРСР зокрема. Періодизація Січинського прив’язана до культурних чинників передусім, а вже від них він узалежнює «виробничу» сторону архітектури. В «ІУМ», натомість, відповідно до офіціозного тлумачення марксистських позицій, ситуація відмінна – її автори вибудовують періодизацію відповідно до політичного й економічного розвитку суспільств.

Поза тим, діалогу між двома різними баченнями історії українського мистецтва за всієї їхньої подібності не вийшло. В. Січинський помер 1962 р., не побачивши навіть часткової реалізації проекту «ІУМ» у формі «Нарисів…» (навряд чи він бачив і «Програму…», оскільки видання «На правах рукопису» не призначалися для експорту). В «ІУМ» В. Січинський згадується лише в бібліографії до окремих розділів і винятково міжвоєнними галицькими публікаціями несинтетичного характеру. Однак, практично одночасна поява цих задумів і їхнє – повне у випадку одного і часткове у випадку іншого – втілення і своєрідний ретроспективний обмін ідеями на рівні врахування міжвоєнного галицького (і, хоч і приховано, також емігрантського) мистецтвознавства в «ІУМ» і широке використання радянських публікацій Січинським можна розцінювати як спробу налагодження такого діалогу.

На важливість правдивого відтворення концепції українського мистецтва вказала Галина Скляренко, кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник відділу образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України у своїй доповіді «Дві історії мистецтва ХХ століття: видання 1971 та 2007 років». Вона відзначила очевидність того, що ми знову стоїмо перед необхідністю писати історію українського мистецтва з правдивим її висвітленням у контексті світового мистецтва.

Пані Галина зазначила, що ще навчаючись в інституті на факультеті мистецтвознавства і вивчаючи історію українського мистецтва за шеститомним виданням В. Г. Заболотного, викладачі інституту говорили про гнітючий вплив ідеології на мистецтво і культуру, і що вже за того часу потрібно було переробляти цю історію.

Вона повідомила про велику зацікавленість науковців у новому виданні історії українського мистецтва, але поки що науковці не виробили спільної концепції її виствітлення, яка мала б відповідати сучасним потребам суспільства. Вона наголосила, що культура наразі чи не єдина сфера, яка може об҆єднати країну, де всі можуть порозумітися на основі конструктивного діалогу.

Мистецтвознавець також зауважила, що в тогочасному радянському суспільстві, де в селян не було навіть паспортів, будівлею Верховної Ради намагалися прикривати те, що насправді відбувалося в країні.

Пані Галина зауважила, що в сучасному суспільстві, де немає кордонів, і як ніколи мистецтво з будь-якого куточку світу є у широкому доступі, історія українського мистецтва має бути викладена як складова частина всесвітнього мистецтва, яке вже вийшло за межі форми і стилю. Сучасникам потрібно відкрити своїх попередників вільних від ідеологічного впливу того часу. Наразі настав час сформулювати що ж насправді являють собою українські народні традиції.

Також вона наголосила на важливості фотографії як частини мистецтва,що не було представлено раніше у виданнях, але завдяки йому відображалася історія мистецтва, нове візуальне бачення. Безперечно вплинув і кінематограф, відбулося переформатування художнього простору, перекодування мистецького простору. Фіксувати реальність стала фотографія.

Мистецтвознавець зауважила, що актуальність конференції очевидна, розмова про історію українського мистецтва нагальна. Переоцінка досвіду мистецтвознавства важлива із залученням до дискусії істориків мистецтва в широкому форматі.

Постать Володимира Гнатовича Заболотного настільки глибока і значуща, що за шістнадцять Заболотнівських читань, проведених у ДНАББ ім. В. Г. Заболотного, неможливо її розкрити повністю. Тож, напевно, будуть ХVІІ Заболотнівські читання, нова тема, нові дослідження, на які ми чекаємо наступного року.

До заходу працівниками відділу обслуговування ДНАББ ім. В. Г. Заболотного підготовлено книжкову виставку: «Володимир Заболотний. Ідея та проект створення “Історії українського мистецтва”»із фондів бібліотеки. На ній були представлені архівні матеріали: рукопис праці 1962 р., наукові звіти 1950-х – 1960-х рр.: «Проблематика до багатотомного видання “Історія ураїнського мистецтва” (1958)», «Основні положення та структура праці “Історія українського мистецтва” (1960)», «Відчит про експедиції по збору матеріалів по монументальній скульптурі до 5 т. “Історія українського мистецтва” (1961), Зауваження до «Історія українського мистецтва» (1969).

Як зазначила завідувачка відділу обслуговування Лідія Коновал, завдяки авторитету, великій наполегливості та службовим зв҆язкам Володимира Гнатовича видання побачило світ. З 1956 р. В. Г. Заболотний очолював відділ українського мистецтва та народної творчості (при президії Академії), в якому розпочав роботу з підготовки багатотомного видання.

Кількість працівників у відділі була невелика, приблизно 30 осіб. Але тут вдалося зосередити фахівців різних галузей мистецтва. Це були мистецтвознавці, археологи, історики з галузевих інститутів. У планах науково-дослідних робіт Академії значиться Наукова бібліотека Академії архітектури УРСР. Це 1946, 1948, 1949, 1950 рр.

На ХVІ Заболотнівських читаннях ще раз наголосили про важливість культури і мистецтва в сучасному світі, про місце саме українського мистецтва у світовій культурі та про актуальність конструктивного діалогу і співпраці мистецвознавців, істориків мистецтва України в представленні українського мистецтва як частини світового.