До засідання бібліотечного клубу «Національні святині», присвяченого м. Кодимі Одеської області, було підготовлено книжкову виставку, яка викликала інтерес у відвідувачів заходу й розкрила фонди Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного в аспекті дослідження цього міста, зокрема, й Одеської області загалом.
Із загальною інформацією про Кодиму знайомимось на сторінках інформаційно-статистичних довідників, в яких, зокрема, зазначено, що місто було засноване в 1754 р., а населення його станом на 1 січня 2011 р. складало 8 932 особи. Розташоване місто за 233 км від обласного центру м. Одеси та 330 км від столиці України м. Києва («Міста України», «Чисельність наявного населення України»).
У виданні «Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста» зазначено, що назва міста походить від однойменної річки, що звідси бере свій початок. З турецької слово «кодима» перекладається українською як «мочар». Існує версія, що це слово затрималося ще з половецьких часів: «кадим» означає «схід». Отже, «кодима» – «річка, що тече на схід».
На думку дослідників, цей гідронім походить від удмуртського (діалектного) «куд» – «болото» й означає «річка, що протікає болотистою місцевістю». За народним переказом, у цьому краю поселився запорізький козак Кодимка й заснував з товаришами зимівник, тобто козацьке господарство, що його люди називали Кодимою.
«Географічна енциклопедія України» (т. 2) знайомить читачів з природно-кліматичними особливостями Кодими. Там, зокрема визначено, що поверхня міста погорбована; пересічна температура січня -5,0оС, липня +21,0оС; опадів 450 мм на рік; площа зелених насаджень становить 218 га.
Згадується про річку Кодиму в книзі «Сборник сведений о Подольской губернии» (1880): «Река Кодыма, может быть, и есть тот «отвратительный ручей», который, по словам Геродота, служил границею между Алазанами и Скифами-земледельцами».
Про історію міста йдеться у «Історії міст і сіл Української РСР. Одеська область», «Українській радянській енциклопедії», «Українському радянському енциклопедичному словинку» та ін. енциклопедично-довідкових виданнях.
На території сучасної Кодими з давніх-давен селилися люди, про що свідчать археологічні розкопки, які виявили тут землеробські поселення епохи бронзи (кінець II – початок І тисячоліття до н. е.). Тут виявлено курган-могилу висотою понад 2 аршини (близько півтора метри).
У часи розселення слов’янських племен, ще до утворення Київської Русі, межиріччя Південного Бугу та Дністра обжили племена уличів, які в VІІІ-ІХ ст. чинили стійкий опір київським князям.
Наприкінці ХІV ст. литовський князь Вітовт відібрав у татар Південне Поділля на шляху до Чорного моря.
У ХV ст. Кримське ханство та Туреччина захопили ці території, почався тривалий період господарського та культурного занепаду краю. Звідси татарські орди вчиняли набіги на території України, Литви та Польщі. У той час на теренах України з’являється народна сила для захисту рідного краю – козацтво. Кордоном між українськими землями і Кримським ханством протягом кількох століть була річка Кодима.
Наприкінці XVII ст. стосунки козаків та татар стали менш войовничими. Між колишніми ворогами все частіше виникали військові (і не тільки) союзи, жваво розвивалася торгівля.
У ХVІІІ ст. землі по лівому березі р. Кодими перейшли до володіння магнатського роду Любомирських. Саме з цих часів розпочинається активне заселення земель кодимського порубіжжя українцями, поляками, молдаванами. Тоді Кодима була відома як хутір, господарями якого були великі землевласники Конецпольські та Варвара Заморська. У 1754 р. князь Йосип Любомирський розпорядився, щоб хутір перенесли, а на його місці побудували поселення.
Після другого поділу Польщі (1793 р.) Кодима увійшла до складу Росії. На початку ХІХ ст. через Кодиму проходили важливі торговельні шляхи між Поділлям, Волинню, Київщиною та чорноморськими портами. Це сприяло економічному розвитку краю. Населення Кодими та навколишніх сіл займалось землеробством та торгівлею.
На початку ХХ ст. у містечку Балтського повіту Подільської губернії діяли церква, костел, 2 єврейські молитовні будинки, школа, аптека, паровий млин, поштове відділення, вітряний млин.
Перша світова війна (1914-1918) спустошила Кодиму: майстерні не працювали, панувало безробіття, зубожіли селянські господарства. Зріс революційний настрій серед населення.
Після революційних подій 1917 р. і в період Громадянської війни (1918-1920) Кодимщина з причини свого географічного розташування побувала під владою всіх основних політичних сил, які боролись за владу в Україні. У лютому 1920 р. на території краю була встановлена радянська влада.
У 1930 р. Кодима, яка перебувала у складі Крутянського району, стала районним центром Молдавської автономії.
У 1938 р. була віднесена до категорії селищ міського типу. У 1940 р. Кодима стала районним центром Одеської області.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 22 липня 1941 р. до 22 березня 1944 р. військами 2-го Українського фронту під командуванням генерала армії І. С. Конєва.
У 1979 р. Кодима стає містом районного підпорядкування.
Постановою Кабінету Міністрів України № 878 від 26 липня 2001 р. «Про затвердження Списку історичних населених місць України» місто Кодима включено до «Списку історичних населених місць України».
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали завод залізобетонних виробів, плодоовочевоконсервний, комбікормовий заводи, завод продовольчих товарів, маслосироробний завод, хлібокомбінат. Діяв історико-краєзнавчий музей.
Серед пам’яток архітектури в м. Кодимі Одеської обл. у виданні «Енциклопедія історії України» значаться Хрестовоздвиженська церква (1780 р.) і Спасо-Преображенський собор (1850 р.).
