26 квітня 2012 р. в читальній залі Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного відбулося ювілейне 20 засідання бібліотечного клубу «Національні святині», присвячене м. Новомиргороду Кіровоградськох обл. До заходу співробітниками бібліотеки було підготовлено книжкову виставку. З загальними відомостями про Новомиргород (адміністративне підпорядкування, дата заснування, кількість населення, відстань до обласного центру та столиці тощо) можна ознайомитися на сторінках довідника «Міста України». Зокрема, там йдеться про дату заснування міста – 1740 р., кількість населенням 11 677 осіб (станом на 05.12.2001 р.). Історію становлення герба міста знаходимо у виданні А. Б. Гречила «Герби міст України: (XIV – I пол. XX ст.)». Зокрема, там описаний герб ХІХ ст.: у правій частині в лазуровому полі вензель імператриці Єлизавети Петрівни, з боків якого напис – «1751»; у лівій – в зеленому полі пандур, який стоїть у повній формі. У книзі Ю. М. Кругляка «Ім’я вашого міста» йдеться про походження назви міста. З «Географічної енциклопедії України» довідуємося про загальні природно-кліматичні особливості Новомиргорода. Поверхня – хвиляста рівнина, розчленована ярами та балками. Перевищення висот до 60 м. Пересічна температура січня –5,8оС, липня +20,2оС. Опадів 450–470 мм на рік. Площа зелених насаджень 800 га. У місті розташована метеостанція. У фундаментальному виданні «Історія міст і сіл Української РСР. Т. Кіровоградська область» читач знайомиться з віхами історії Новомиргорода.

Місто засноване селянами-переселенцями та козаками Миргородського полку на місці запорізького зимівника Тресяги. Офіційною датою виникнення Новомиргорода вважають 1740 р. У 1760-х рр. на території міста розвивалися гончарне, шевське й кравецьке ремесла; мешканці займалися видобуванням каменю та каоліну. У 1773 р. Новомиргороду надано статус міста. У той час тут налічувалося близько чотирьох тисяч осіб населення. Через місто проходив чумацький шлях, по якому вивозився хліб за кордон. Після створення Вознесенської губернії Новомиргород стає повітовим містом. У 1803 р. місто увійшло до складу Херсонської губернії. Після скасування військових поселень у середині XIX ст. в Новомиргороді мешкало 5 883 особи.
У 1868 р. на базі повітового дворянського училища відкрита Златопільська гімназія (нині – пам’ятка архітектури місцевого значення), поруч з нею почала працювати жіноча прогімназія.
За даними першого загального перепису населення Російської імперії у 1897 р. в Новомиргороді налічувалося 9 364 мешканці.
У 1910 р. розпочалося будівництво залізниці, що закінчилося в липні 1914 р.
У 1913 р. в Новомиргороді і Златополі працювали гімназія, прогімназія, два парафіяльних училища. У Златополі працювали чотири книжкові лавки й приватна платна бібліотека. В Новомиргороді також працювала платна міська бібліотека.
У січні 1918 р. в Новомиргороді й Златополі встановлено радянську владу.
У 1922 р. в місті почали працювати два цегельні заводи, млин, олійня, у Златополі – деревообробна артіль і шкірзавод.
У 1923 р. Новомиргород став районним центром Єлисаветградського округу, а Златопіль – райцентром Шевченківського округу.
У 1928 р. стала до ладу Новомиргородська електростанція, яка дала струм двом містам.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 1 серпня 1941 р. до 10-11 березня 1944 р.
У 1959 р. Новомиргород об’єднано зі Златополем (до 1787 р. – Гуляй-Поле). На час об’єднання в Новомиргороді мешкало 7 200 осіб, а в Златополі – 4 280. До новоутвореного населеного пункту приєднано села Виноградівку й Катеринівку, також міській раді підпорядковані села Бирзулове та Лікареве. У 1960 р. Новомиргород віднесено до категорії міст. У 1979 р. в Новомиргороді була відкрита шахта «Новомиргородська» потужністю 1 млн. т бурого вугілля на рік (у 1998 р. ліквідована). [детальніше про історію Новомиргорода можна прочитати тут.] Про пам’ятки архітектури та містобудування міста довідуємося, зокрема, з видання «Пам’ятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. В 4 т. Т. 2.» (1985). Тут зазначено лише одну пам’ятку – Іллінську церкву (1786), паспорт якої також представлений на книжковій виставці. Згідно з ним, Іллінська церква – пам”ятка архітектури, зведена в 1786 р. Документально автор проектування і будівництва не встановлений, проте є припущення, що це архітектор С. Стобенський, яки працював у цей час в регіоні Нової Сербії (кінець XVIII ст.). Споруда храму збереглася без змін. Реставраційні роботи не проводилися, здійснювалися лише поточні ремонти. Церква збудована з цегли в стилі бароко. Фасади оздоблені пілястрами, напівциркульними наличниками (лиштвою) і декоративними деталями над вікнами. Стіни храму понад метр завтовшки завершені антаблементом з розетками. У «Словнику памятников градостроительства и архитектуры Кировоградской области» (1987), виконаному в КиївНДІТІ в секторі підготовки матеріалів до «Свода памятников истории и культуры СССР (по УССР)» і науково-методичного забезпечення робіт на період 1986-1987 рр. у Новомиргороді зазначена більша кількість пам’яток. Серед них: агрономічна школа (1909), лікарня у Златополі (кінець ХІХ – початок ХХ ст.), дворянське повітове училище (1836), Будинок культури (1950-ті), комплекс споруд центру військових поселень (1820-1830-ті), планування центральної частини Новомиргорода (XVIII-ХХ ст.), планування центральної частини Златополя (XVIII-ХХ ст.), поштово-телеграфна контора (кінець ХІХ – початок ХХ ст.), прогімназія (кінець ХІХ – початок ХХ ст.), церква Іллінська на вул. Жданова (1766), церква Миколаївська в Златополі (ХІХ ст.).
У 1993 р. вийшла друга редакція згаданого словника – «Словник пам’яток містобудування, архітектури і садово-паркового мистецтва Кіровоградської області».
Підготовлена книжкова виставка наочно продемонструвала учасникам засідання бібліотечного клубу історію та пам’ятки архітектури та містобудування м. Новомиргорода Кіровоградської обл.