27 січня 2012 р. в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного відбулася презентація книжки одного із найшановніших українських мистецтвознавців ХХ ст. С. А. Таранушенка «Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918-1932 рр.» (2011). До презентації працівниками бібліотеки було підготовлено книжкову виставку, на якій представлені раритетні видання і сучасні передруки робіт С. А. Таранушенка, що знаходяться у фонді бібліотеки.

Стефан Андрійович Таранушенко народився 9 грудня 1889 р. в м. Лебедині колишньої Харківської губернії (нині Сумська обл.) в родині дрібного торговця. Закінчив Охтирську гімназію й історико-філологічний факультет Харківського університету. Педагогічну діяльність розпочав у м. Полтаві, де в 1918 р. був обраний доцентом історико-філологічного факультету, з 1920 р. – ад’юнкт-професор українського інституту громадських наук. Одночасно викладав у Харкові в Академії теоретичних знань, а протягом 1924-1929 рр. – в художньому інституті. З утворенням у Харкові Церковно-історичного музею (1920) очолив цей заклад, який у 1922 р. реорганізовано в Музей давньоукраїнського мистецтва, а в 1926 p. – у Музей українського мистецтва.
Протягом 1920-1933 рр. учений організував кілька науково-дослідних експозицій, опублікував низку праць з історії мистецтва. Очолюючи з 1926 p. Харківську крайову інспектуру охорони пам”яток, провадив активну діяльність зі збереження історико-культурної спадщини.

У жовтні 1933 p. С. А. Таранушенка заарештовано у справі так званого «російсько-українського фашистського блоку» і в лютому 1934 p. засуджено до 5 років перебування у виправно-трудових таборах. Звільнився С. А. Таранушенко у 1937 р., проте повертатися в Україну йому було заборонено. Він працював у картинних галереях Курська й Астрахані.
Лише в 1953 р. Стефан Андрійович повернувся в Україну. Роботі в Академії архітектури УРСР в Києві він присвятив десять років, декілька останніх з них працював у відділі вивчення історії українського мистецтва та народної творчості. У 1963 р. вийшов на пенсію. Помер у жовтні 1976 р. Похований на Байковому кладовищі.

На книжковій виставці, крім презентованого видання «Наукова спадщина. Харківський період. Дослідження 1918-1932 рр.» (2011), представлені його унікальні праці. Усі охочі могли ознайомитися не лише із сучасними виданнями ученого, але й з раритетними, серед яких: «Предварительный отчет о командировке в Зарзму, Чуле и Сапару» (без року видання), «Хата по Єлисаветинському пр. під ч. 35 в Харькові» (1921), «Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини» (1922), «Старі хати Харькова» (1922), «Відчитна виставка» (1924), «”Полуботчишина” сорочка» (1927), «Мистецтво Слобожанщини» (1928), «Звіт за досліди в галузі українського мистецтва» (1929), «Лизогубівська кам’яниця» (1932) та ін.

На виставці представлене видання, що вважається «лебединою піснею» С. А. Таранушенка, – «Монументальна дерев’яна архітектура України» (1976). У книжці народна монументальна архітектура розглядається як єдиний організм, що протягом свого онтогенезу зберігає органічну єдність. Автор аналізує пам’ятки архітектури баштового типу, лиманської школи, охтирської групи. Крім того, розглядає пам’ятки зодчества і за періодами: першої половини XVII – першої половини XVIIІ ст., третьої чверті XVIIІ ст., кінця XVIIІ ст., початку ХІХ ст.

У виданні «Українські писанки» (192-) розглянуто типи писанкових орнаментів, властивих народним майстрам України, а також зроблено огляд літератури, присвяченої писанкам.
Своєму батькові вдячний син присвятив книжку «Мистецтво Слобожанщини XVII-XVIII в.в.» (1928), в якій дослідив історію заселення Слобожанщини. У щедро ілюстрованій книжці описано муровану архітектуру, монументальне дерев’яне будівництво, живопис, декоративно-вжиткове мистецтво, житлове будівництво регіону.

На виставці експонуються два видання «Вітряків» – першодрук (1944) і його сучасний передрук (2010). С. А. Таранушенко вивчав вітряки протягом життя, він вважав їх важливою й своєрідною визначником народної архітектури. У виданнях описані види вітряків, зазначені дослідники цього типу архітектури, а також видання, в яких досліджувалися вітряки тощо. В альбомі вміщено понад 100 ілюстрацій.

Цікавився дослідник і іконостасами українських церков. Так, у виданні «Іконостаси Слобідської України» (2011) наведені зображення іконостасів, хрестів, потрів та інших предметів богослужіння православних храмів Слобідської України, сфотографовані автором як на початку своєї діяльності в 1912 р., так і в 1920-х рр., коли він був уже відомим дослідником. У роботі також представлені фото пам’яток, знищених в роки радянської влади.

Є у творчому доробку мистецтвознавця й видання, присвячене першим мурованим храмам Слобідської України, що являються в більшості випадках першими монументальними спорудами Харкова, Сум, Ізюма, Святих гір та інших міст Слобідської України – «Народні елементи в монументальній мурованій архітектурі Слобідської України XVII-XVIII ст.» (2011). Автор цією розвідкою вносить вагомий внесок у вивчення архітектурних шедеврів Слобідської України. Деякі з них можна побачити й сьогодні, інші відомі сучасникам лише зі світлин, що їх свого часу зробив С. А. Таранушенко.

Книжкова виставка «Український мистецтвознавець Стефан Андрійович Таранушенко (1889-1976)» прикрасила презентацію книжки й була поцінована присутніми на заході.