6 березня 2025 року в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного відбулася кураторська екскурсія виставкою «Жінки в прицілі НКВД».
Фотодокументальна виставка «Жінки в прицілі НКВД», що експонується в виставковій залі бібліотеки, підготовлена науковцями Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». Новий проєкт Заповідника містить 8 тематичних банерів, що розповідають про те, як вирішував комуністичний режим так зване «жіноче питання», за допомогою яких наративів формувалося владою бачення «нової радянської жінки», та в якому політичному контексті і реаліях жили тоді жінки радянської України. Основна лінія банерів – це особисті історії 12 репресованих жінок із Биківнянського мартиролога, знищених НКВД у 1937–1941 роках і похованих у Биківнянському лісі.
Екскурсію провела Тетяна Шептицька, кураторка виставки, заступниця директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», науковиця, поетка, журналістка, громадська діячка, лауреатка Премії імені Леся Танюка «За збереження історичної пам’яті» (2024).
Вона розповіла про те, що роль і статус жінки у суспільстві суттєво змінився на початку ХХ ст. В Європі, а згодом на українських землях стрімко ширився рух за рівні політичні, економічні, соціальні і особисті права чоловіків і жінок. Національно-визвольна боротьба українців також міцно пов’язана з вирішенням «жіночого питання». Так, у Києві в вересні 1917 р. працював Перший жіночий з’їзд, у резолюціях якого йшлося про надання соціальних гарантій працюючим жінкам, поліпшення умов праці тощо.
Окупувавши Україну, російські більшовики взялися за створення «ідеального совєтського громадянина».
Тетяна Шептицька підкреслила, що більшовики добре усвідомлювали роль жіноцтва у зміцненні своєї влади, тому працювали над тим, щоб утримати і підвищити прихильність цієї категорії населення.
У Конституціях УСРР/УРСР права жінок розширилися у всіх сферах суспільного життя і були юридично закріплені гарантії щодо їх реалізації. Проте жінки не змогли ними скористатися у зв’язку з тотальним контролем комуністичної партії. «Совєтська емансипація» на ділі призвела лише до подвійного навантаження на жінок, що працювали на виробництві і вели домашнє господарство.
Дослідниця розповіла про те, як в умовах тоталітарної системи змінилося жіноче повсякденне життя і побут. В умовах прискореної індустріалізації та мілітаризації саме жінки погоджувалися на будь-яку тяжку роботу. Зрозуміло, що напівголодне існування, черги в магазинах, відсутність елементарних санітарних умов, усуспільненість побуту не сприяли інтелектуальному і культурному розвитку особистості. Більш-менш пристойне життя могли собі дозволити лише дружини партноменклатури чи працівників НКВД. У 1930-х роках сталінський режим за допомогою постанов уряду остаточно взяв під контроль жіночу сексуальність і можливість вільно розпоряджатися власним тілом.
Антигуманний характер більшовицького правління повною мірою проявився в роки Великого терору, коли під репресії потрапляли жінки, діти, люди похилого віку. Нерідко єдина провина їх полягала в тому, що вони були членами родини репресованих чоловіків. Більшість жінок у цей період стали невільницями табору АЛЖИР (Акмолінський табір дружин зрадників батьківщини) в Казахстані. Це була та категорія жінок, яких сталінський режим, зарахувавши до «антирадянських елементів», безжально знищив у 1937–1941 роках.
Тетяна Шептицька детально зупинилася на біографії кожної з 12 репресованих жінок, представлених на виставці. Вона звернула увагу на те, що ці 12 історій підбиралися спеціально, аби розкрити антигуманний характер спецоперацій НКВД проти мирного населення і водночас зберегти індивідуальність кожної жіночої долі.
Вона звернула увагу на вдале поєднання в цьому виставковому проєкті елементів, які викликають емоції – архівні джерела, матеріали із архівно-кримінальних справ репресованих жінок, художні тексти, світлини. Все це дозволяє глибше зануритися в атмосферу того періоду, в який жили ці жінки.
Підсумовуючи, Тетяна Шептицька висловила сподівання, що нова виставка стане приводом для роздумів про минуле нашої країни, позбавить жодних ілюзій щодо злочинного характеру радянського тоталітарного режиму, додасть сили для спротиву і наснаги для подальшої боротьби, що досі триває.
