Логвин Григорій Никонович (22.05.1910, с. Косівка Херсонської губ. – 07.03.2001, м. Київ) – український мистецтвознавець, художник, архітектурознавець, сподвижник охорони архітектурних пам’яток, автор численних фундаментальних праць з мистецтвознавства та історії архітектури України.

Народився Г. Логвин в селянській родині. Як зазначає у своїх працях мистецтвознавець В. Вечерський, у власних спогадах Г. Логвин зауважував, що від мами він успадкував розвинене емоційне відчуття, а від батька – любов до порядку, незалежний характер і відповідальність [4, с. 229].

У 1926 р., завершивши семирічну школу м. Олександрія Кіровоградської обл., Г. Логвин здобув початкову освіту, а згодом вступив до сільськогосподарської  профшколи в с. Шамівка Кіровоградської обл.

Після її завершення, у 1929–1931 рр., працював агротехніком, був членом правління та головою правління колгоспу в с. Дмитрівка Кіровоградської обл.

У 1931–1934 рр. навчався в Харківському художньому інституті, а в 1934–1936 рр. – в Харківському інституті інженерів комунального господарства, який закінчив за фахом архітектора.

Його дипломний проєкт «Реконструкція Залізноводського курорту» було відзначено першою премією на Українській виставці дипломних проєктів. Подальшу освіту майбутній фахівець продовжив у 1936–1938 рр. в аспірантурі Харківського інституту інженерів комунального господарства.

Водночас молодий науковець викладає історію архітектури, малюнок і живопис, працює архітектором проєктної майстерні [7, арк. 2].

У цей період діяльності архітектор Г. Логвин самостійно та у співавторстві розробив низку проєктів, зокрема: парки культури та відпочинку в Чернігові, Артемівську, Кіровограді, реконструкцію Полоцька та Бобруйська, планування курорту «Миргород», ресторану курорту «Бермінводи» (збудовано у 1937), Будинку техніки (1938), забудови кварталу №3, парку культури (1938–1940) у Кривому Розі, гуртожитку студентів Харківського інституту інженерів комунального господарства (1938–1939), студентів хімічного технікуму в Харкові (1938–1940) та ін.  

У 1938–1941 рр. Григорій Логвин навчався в Московському інституті образотворчих мистецтв, отримав фах художника.

Григорій Никонович – учасник Другої світової війни, після демобілізації, з жовтня 1945 р. працював архітектором проєктного інституту «Діпросільбуду»,

З квітня 1946 р. Г. Логвин відновив дослідницьку діяльність і розпочав навчання в аспірантурі Академії архітектури УРСР.

Після її завершення в 1947 р. призначений на посаду молодшого наукового співробітника Інституту історії та теорії Академії архітектури УРСР.

У 1948 р. Григорій Никонович захистив дисертацію «Архітектурний комплекс в Зимно» (наук. керівник П. Юрченко ) й отримав ступінь кандидата архітектури. Характеризуючи молодого дослідника, П. Юрченко зауважував його ініціативність, непідробний інтерес до обраної теми та гідну підготовку з малюнку і живопису, що значно допомагає у дослідженні пам’яток архітектури [6, с. 8].

Наукові розвідки дослідника демонструють його інтерес до визначних пам’яток архітектури: архітектурний комплекс в Зимно (1950), гетьманська столиця в Чигирині та резиденція Богдана Хмельницького в Суботові (1954), Андріївська церква, ратуша в Бучачі, будинок Мазепи в Чернігові (1959) та ін. Численні праці Г. Логвина продемонстровано авторськими фотографіями та ілюстраціями.

У 1952 р. Григорія Никоновича призначено на посаду в. о. керівника сектору історії архітектури Інституту історії та теорії Академії архітектури УРСР, а в 1958 р. затверджено у вченому званні старшого наукового співробітника за фахом теорія та історія архітектури.

У 1968 рр. Г. Логвин захистив дисертацію «Украинское искусство (Происхождение возрождения). 1240–1540 гг.», а в лютому 1969 р. науковцю присуджено вчену ступінь доктора мистецтвознавства [9, с. 255].

У травні 1970 р. науковця призначили на посаду керівника сектора синтезу мистецтв в архітектурі, а з 1974 р. він обіймав посаду старшого наукового співробітника сектора історії архітектури дореволюційного періоду.

Незважаючи на всі наукові досягнення, справжнє визнання прийшло до науковця лише за часів незалежності України.

У 1992 р., підсумовуючи багаторічні авторські розвідки з історії українського мистецтва, теорії та історії архітектури, Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування виступив з ініціативою про присудження Г. Логвину Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Шевченківським лауреатом Григорій Никонович став у лютому 1993 р., у віці 83 років.

У тому ж 1992 р. його було обрано почесним членом Української Академії архітектури, він став лауреатом Премії імені Михайла Грушевського Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

У 1996 р. Г. Логвину присвоєно почесне знання заслуженого діяча мистецтв України, він став лауреатом премії Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів, а в 1999 р. – присвоєно звання Заслуженого архітектора України [3, с. 316].

Григорій Никонович Логвин був одним з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, Української асоціації захисту історичного середовища та сучасного Національного музею народної архітектури та побуту України.

Навіть будучи в доволі поважному віці (доля наділила йому 91 рік життя), Григорій Никонович не полишав дослідницької діяльності і вже після його смерті світ побачила монографія «Собор Святої Софії в Києві» (2001).

Постать Григорія Никоновича Логвина стала символом українського мистецтвознавства. Його фундаментальні праці є важливим джерелом знань для дослідників, а внесок у популяризацію і розвиток мистецтва й історії архітектури України – безцінним!

Список використаної літератури:

1. Вечерский В. В. Хранитель традиции / В. В. Вечерский // Строительство и архитектура. – 1990. – № 7. – С . 24 : портр.
2. Вечерський В. Григорій Логвин і його дослідження Суботова та Чигирина / В. Вечерський // Студії мистецтвознавчі. – 2003. – Чис. 3. – С. 114–117. – Бібліогр. в кінці ст.
3. Вечерський В. В. Українська спадщина : іст.-культуролог. ессе / В. В. Вечерський. – Київ : Вид-во Ін-ту проблем сучас. мистецтва, 2004. – 340 с. : іл., портр. – Бібліогр. в кінці ст.
4. Вечерський В. В. Українські дерев’яні храми / В. В. Вечерський. – Київ : Наш час, 2008. – 269 с. : іл. – (Невідома Україна). – Бібліогр.: с. 256–264.
5. Григорій Логвин – лауреат // Пам’ятки України : історія та культура. – 1993. – № 1/6. – С. 62 : іл.
6. Григорій Никонович Логвин – найстаріший співробітник НДІТІАМ // Теорія та історія архітектури і містобудування : зб. наук. пр. / Держ. ком. буд-ва, архітектури та житлової політики України, Держ. наук.-дослід. ін-т теорії та історії архітектури і містобудування ; редкол.: М. М. Дьомін (голова) [та ін.]. – Київ, 1998. – Вип. 3. – С. 7–12. – Бібліогр. в підрядк. прим.
7. Логвин Григорий Никонович: лич. листок чл. Союза архитекторов УССР. – Киев : [б. и.], 1956. – 8, [2] с.
8. Логвин Григорій Никонович // Енциклопедія історії України / Нац. акад. наук України, Ін-т історії України ; ред. рада: В. М. Литвин (голова) [та ін.] ; редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – Київ : Наук. думка, 2009. – Т. 6 : Ла–Мі. – С. 585– 586 : іл.
9. Логвин Н. Г. Логвин Григорій Никонович / Н. Г. Логвин // Енциклопедія Сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України ; голов. редкол.: І. М. Дзюба [та ін.]. – Київ : Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України, 2016. – Т. 17 : Лег–Лощ. – С. 255 : іл.
10. Шевченківські лауреати, 1962–2007 : енциклопед. довід. / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський ; вступ. слово: І. М. Дзюби, Р. М. Лубківського. – Вид. 2-ге, змін. і доповн. – Київ : Криниця, 2007. – 768 с. : іл.

                                                                                                                Підготувала Олена Клоченок