Ім’я Миколи Федотовича Біляшівського (1867–1926) широко відоме в колах мистецтвознавців, археологів, істориків, музеєзнавців та етнографів. Він був Почесним академіком Української академії мистецтв, дійсним членом Всеукраїнської академії наук, головою Комітету охорони пам’яток старовини Генерального секретарства освіти УНР. Його багатогранна діяльність була тісно пов’язана з багатьма регіонами України: Київщиною, Волинню, Поділлям, Галичиною та Буковиною [7, с. 119]. Серед кола його досліджень зазначались пам’ятки камінного, мідного та бронзового віків, Київської Русі й пізнього середньовіччя, традиційно-побутова культура та «професійне мистецтво України XVI–XX ст.» [11, с. 27].

У своїх працях М. Біляшівський наголошував, що українці володіють великим арсеналом художніх форм та засобів для самовираження, становлення яких тривало тисячоліттями. Саме народ дослідник називав хранителем минулого, у творчості якого відображалася самобутня ідентичність нації [2, с. 191]. Вчений зауважував, що «кожен куточок великої території України <…> багатий на народне мистецтво»[6, с. 23], а досліджені ним зразки українського мистецтва підтверджують, якого високого рівня воно досягло в своєму розвитку. Тому і не дивно, що саме студіюванню українського народного мистецтва та побуту вчений присвятив значну частину своїх розвідок.

Основою етнографічних досліджень М. Біляшівського стало вивчення традиційного українського одягу, головних уборів і прикрас, декоративно-ужиткових предметів, архітектури житла, господарських та церковних споруд. Чільне місце в його працях посідає дослідження ролі килимів, тканих або вишитих рушників, «наївних» мальованих оздоб, «павуків» і штучних квітів в оздобленні інтер”єру хати [6, с. 12].

Подорожуючи Україною, етнограф вивчав регіональні особливості орнаментики: української народного вишивки, різьблення по дереву, килимарства, гончарства, ткацтва, які вражають різноманітністю орнаментів, багатством і вишуканістю кольорової гами. У своєму дослідженні «Про український орнамент» науковець зазначав, що поєднання геометричних та рослинних форм орнаменту, відповідність призначення предмету, високе художнє виконання «служить характерними рисами взорів» народного орнаменту [5, с. 52].

На основі зібраних ним і його сподвижниками колекцій було створено Київський художньо-промисловий і науковий музей ім. імператора Миколи ІІ. Завданням художнього відділу цього музею було «сприяти розвитку смаків і поширенню знань з ужиткового мистецтва серед населення, а також збирати і зберігати пам’ятки старовини і мистецтва» [9, с. 105]. Згадуючи про збирання експонатів М. Біляшівським, М. Грушевський зауважував, що «у стінах міського музею з’явилась пребагата, розкішна колекція українського побуту і народного мистецтва – чарівна панорама вікових художніх досягнень українського народу» [9, с. 114].За словами дослідниціО. Попельницької, згодом частина музейної колекції стала основою сучасних Національного художнього музею України та Музею українського народного декоративного мистецтва України.

Мистецтвознавиця В. Рубан-Кравченко називає М. Біляшівського одним з перших організаторів збирання та вивчення творів українського народного мистецтва. За її словами, вчений, спільно з М. Щербаківським, зібрав і видрукував першу у світі збірку творів народного українського мистецтва та зацікавив нею широкі кола «культурного громадянства»[10, с. 306]. На початку ХХ ст., популяризуючи народне мистецтво, М. Біляшівський брав активну участь в організації та проведенні перших «кустарно-промислових виставок Південної Росії» [3, с. 860], де експонувалися шедеври українського мистецтва. Згадуючи ці події, краєзнавець К. Мощенко акцентував, що знайдені в різних регіонах речі «прекрасні самі собою, разом зведені <…> ще більш підкреслювали взаємну красу й давали такі комбінації, що зачаровували до краю» [8, 26].

Науковець Б. Біляшівськийзауважує також і про значний внесок вченого в розвиток пам’яткоохоронної та музейної справи. М. Біляшівський був одним із організаторів Київського товариства охорони пам’яток старовини та мистецтва, учасником організації дренажних робіт навколо Андріївської церкви, створив комісію в справах дослідження та реставрації Софійського та Військово-Микільського соборів, досліджував пам’ятки сакральної архітектури м. Київ, які були пошкодженні під час військових дій Першої світової війни [3, с. 860].

Вшановуючи пам’ять науковця, який на початку ХХ ст. став найавторитетнішим знавцем українського народного мистецтва [6, с. 10], маємо дбати про те, щоб його роль у популяризації народного мистецтва була належно оцінена, а його відданість науці стала прикладом для наступних поколінь.

Список використаної літератури:

1.Беляшевский Н. Несколько параллелей из области народного искусства: пер. с укр.: “Літературно-наукового вістника” за вересень 1909 р. / Н. Беляшевский. – [Б. м., 1909]. – С. 459–467 : ил.

2. Беляшевский Н. К вопросу о программе Киевского музея древностей и искусств / Н. Беляшевский // Киевская старина. – 1900. – Т. 68, Март. – С. 186–193.

3. Біляшівський Б. Б. Біляшівський Микола Федотович / Б. Б. Біляшівський // Енциклопедія Сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Координац. бюро Енциклопедії Сучасної України НАН України ; голов. редкол.: І. М. Дзюба [та ін.]. – Київ, 2003. – Т. 2 : Б–Біо. – С. 860 : іл.

4. Біляшівський Б. М. Будівничий української культури (М. Ф. Біляшівський) / Б. М. Біляшівський, М. М. Біляшівський // Репресоване краєзнавство : (20–30-і роки) / Л. Л. Бабенко [та ін.] ; редкол.: П. Т. Тронько (голова) [та ін.] ; М-во культури України, Всеукр. спілка краєзнавців, Ін-т історії України. – Київ : Рідний край, 1991. – С. 21–24.

5. Біляшівський М. Про український орнамент / М. Біляшівський // Записки Українського наукового товариства в Київі. – [Б. м.], 1908. – Кн. 3. – С. 40–53.

6. Біляшівський М. Ф. Українське народне мистецтво / М. Ф. Біляшівський ; [авт. передм. М. Селівачов ; упоряд. О. Савчук] ; Нац. Художній Музей України, Харків. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна, Центр. наук. б-ка. – Харків : Савчук О. О., 2017. – 167 с. : іл. – Бібліогр. в підрядк. прим.

7. Ковалевська О. О. Діяльність Миколи Біляшівського в роки Першої світової війни / О. О. Ковалевська // Український історичний журнал. – 2008. – №2. – С. 119–128. – Бібліогр. в підрядк. прим.

8. Мощенко К. В. З спогадів про М. Ф. Біляшівського / К. В. Мощенко // Репресоване краєзнавство : (20–30-і роки) / Л. Л. Бабенко [та ін.] ; редкол.: П. Т. Тронько (голова) [та ін.] ; М-во культури України, Всеукр. спілка краєзнавців, Ін-т історії України. – Київ : Рідний край, 1991. – С. 25–31.

9. Попельницька О. О. М. Ф. Біляшівський – перший директор Національного музею історії України / О. О. Попельницька // Український історичний журнал. – 2008. – №2. – С. 100–118. – Бібліогр. в підрядк. прим.

10. Рубан-Кравченко В. В. Кричевські і українська художня культура ХХ століття : монографія. [У 3 ч.]. Ч. 1. Василь Кричевський / В.В. Рубан-Кравченко. – Київ : Криниця, 2004. – 702 с. : іл.

11. Шудря Є. С. Дослідники народного мистецтва : біобібліогр. нариси. Зошит 3 / Є. С. Шудря ; за ред. М. Р. Селівачова ; Центр археології Києва, Ін-т археології НАНУ, КНУКіМ. – Київ : Вісник АНТ, 2008. – 116 с. – Бібліогр. в кінці ст.