Маріїнський палац у м. Києві – одна із збережених пам’яток архітектури середини ХVІІІ – другої половини ХІХ ст.
Протягом багаторічної історії палац неодноразово перебудовувався та реконструювався. Спробуємо висвітлити основні історичні етапи його будівництва, перебудов та реконструкцій.Історія забудови починається з червня 1744 р., коли Київ відвідали граф К. Розумовський та імператриця Єлизавета, яка сама вибрала місце для майбутнього палацу.
За бажанням імператриці палац споруджувався за зразком палацу К. Розумовського в с. Перово під Москвою, збудованому за проектом російського архітектора Бартоломео Растреллі (1700–1771).
Зберігся майстерно виконаний пером Б. Растреллі ескіз фасадів Перовського палацу.
Необхідно зазначити, що Маріїнський палац не є точною копією перовського палацу. При порівнянні креслень, виконаних Б. Растреллі та обмірними кресленнями архітектора А. Меленського, встановлено, що схожими між ними є загальна схема розміщення палацу і флігелів, архітектурний бароковий стиль палацу, розміщення приміщень [4, с. 4].У 1752 р. всі справи, повєязані з будівництвом палацу, зосереджувалися в Будівельній комісії, що була організована для спорудження Андріївської церкви.
Проектними, інженерними, будівельними, художніми, садово-парковими роботами керував архітектор І. Мічурін (1700–1763), головний московський архітектор. На обміри палацу в с. Перово виїздив архітектор А. Євлашев, саме на основі цих матеріалів і розроблявся проект майбутнього палацового комплексу. Спеціально для Києва архітектор Б. Растреллі проекту палацу не розробляв.
І. Мічурін організував цілу групу майстрів – мулярів, штукатурів, різьбярів та ін. Також у будівництві брали активну участь архітектори А. Євлашов, П. Неєлов, Ф. Неєлов, М. Васильєв, М. Сальников та місцеві майстри – С. Карін, А. Квасов, А. Спірідонов, Н. Салков, Т. Невський та інші, а також італійські майстри А. Демарку, К. Пеллі. Паркові роботи виконувалися садовими майстрами – Д. Фок, В. Скобєєв.
В основу планування палацового ансамблю покладена схема подібних резиденцій у Козельці, Батурині, Глухові та інших місцях, що будувалися у стилі бароко, який панував на той час в архітектурі. Відповідно до стилю архітектура палацу має чітке планування, виразне компонування об’ємів, багату пластику фасадів, що проявилася в пишних формах корінфського ордера та інших характерних декоративних деталях.
У історика та археолога М. Берлінського в «Кратком описании Киева» зазначено: «Государев деревянный дворец, на каменном нижнем ярусе и с каменными флигелями, пространственным позади его садом, оранжереями и виноградником, заведено около 1753 года. И при сем случаи, нельзя не сказать в похвалу Киевских местоположений. Дворцового сего сада часть, находящаяся на краю высокой горы, крутизною обращенной к Днепру, есть наилучшее место для образования разнообразных картин природы, находящихся возле Киева» [2, с. 57].
У 1755 р. будівництво палацу з флігелями і парковими будівлями було майже завершено. Закінчення робіт затягнулося на тривалий час, причиною стала війна з Пруссією (1756–1763). Повністю палац був збудований наприкінці 1760-х років. Фасад був пофарбований у два тони: основні стіни – охрою (що не властиво бароко), а усі архітектурні деталі – білилами, покрівля була металевою.
У другій половині XVIIIст. періодично здійснювалися ремонтні та інші роботи в палаці, у яких брали участь відомі архітектори: А. Квасов (1755 р., 1776 р.), С. Карін (1770 р.), І. Григорович-Барський (1776 р.). Доглядачами палацу були архітектори М. Васильєв, після нього – С. Карін.
У 1783–1784 рр. палац знову відремонтували, замінили дерев’яні стіні та перекриття.
У 1787 р. до приїзду до Києва імператриці Катерини ІІ в палаці зробили великий ремонт: всі прибудови були пофарбовані в сіро-блакитний колір, білими залишили тільки архітектурні деталі. Стіни деяких кімнат другого поверху вкрили шовковими шпалерами. Приміщення прикрасили дорогими меблями та предметами мистецтв. Імператриця провела у Києві близько трьох місяців, влаштовуючи розкішні прийоми, бали, маскаради.
У кінці XVIII ст. в одному із флігелів палацу відбувалися публічні театральні спектаклі.
У 1799 р. зроблено перебудову дерев’яного верхнього поверху, у 1810–1812 рр. у приміщеннях лівого флігеля замінено гнилу дерев’яну та провалену цегляну підлогу.
У 1812 р. під час війни в палаці розміщувся лазарет для полонених французів.У 1812 р. та 1819 р. сталися пожежі у палаці. Під час останньої було знищено повністю другий поверх палацу зі всіма меблями та обладнанням, врятовані перший поверх і флігелі згодом відремонтували.
На початку ХІХ ст. був намір відремонтувати палац повністю – зберігся проект його реконструкції, зроблений архітектором А. Меленським. Але тільки в 1834 р. «Акционерное товарищество минеральных вод» відремонтувало палац для власнихпотреб, розмістившикурзал, десять лікувальних ван та кімнати для виготовлення, зберігання та продажу мінеральних вод.
За вказівкою імператора Олександра ІІ в 1864 р. товариство, що розташовувалося в палаці, повинно було звільнити будівлю у зв’язку з відбудовою палацу. Для цього в 1868 р. виділили кошти. Проект реконструкції розробив К. Маєвський (1824–1897).Відповідно до проекту було надбудовано другий поверх, з боку парку в центральній частині палацу по всій його висоті, здійснено надбудову з балконом і сходами, всередині зроблено перепланування приміщень, інтер’єри перероблено у формах класицизму з елементами бароко та неоренесансу. Саме цей проект реконструкції надав палацу того архітектурно-художнього образу, який зберігся до теперішнього часу.Крім К. Маєвського, у відбудовних роботах брали участь архітектори М. Канілле та О. Шілле. Над системами опалення і вентиляції працював архітектор О. Гешвенд.
У 1870 р. завершилася реконструкція палацу, який відновився як царська резиденція. Будівельником-підрядником був російський інженер А. Струве (1833–1882).
У 1880-ті рр. була зроблена добудова ще одного правого флігеля, яку використовували під котельню.
У 1891–1893 рр. проведено масштабні ремонтні роботи, головним чином в інтер’єрі, а саме: оновлено штукатурку, замінено підлогу на паркет, проведено ремонт меблів. Роботами керував архітектор Е. Толстой, який розробив проект системи оновлення каналізаційних труб із заміною на нові, чавунні. Також він розробив проект кам’яної тераси та майданчика в саду. З ним працював архітектор А. Шретер.
У наступні роки значних будівельних змін у структуру палацу не вносилося, лише було зроблено заміну внутрішніх перегородок.У 1934 р. проведено чергову реконструкцію палацу з облаштування системи централізованого опалення, частково реставровано інтер’єр Білої зали і більшості кімнат другого поверху. Проектними роботами керував В. Риков (1874–1943).
Перед Другою світовою війною тут розміщувався музей Т. Г. Шевченка.У 1944 р. під час війни палац був пошкоджений, дуже постраждала центральна частина будівлі. У 1945–1948 рр. у будинку проводилися реставраційні роботи, які здійснював колектив Управління урядових будинків за допомогою архітекторів, інженерів, майстрів та працівників різних спеціальностей. Керував реставраційними роботами архітектор П. Альошин.
В основному палац відремонтовано в тому вигляді, яким він був після реконструкції К. Маєвського. Було посилено зруйновані конструкції, відремонтовано деталі декору. Проект передбачав усунення пізніх прибудов та відновлення будівлі станом на період попередньої реконструкції.
У 1979–1982 рр. відбулася чергова реставрація. Проектна група за керівництва головної архітекторки проекту І. Іваненко повернула палацові втрачені форми періоду архітектора К. Маєвського.
Під час цієї реставрації на підставі ретельних натурних та історико-архівних досліджень реставровано фасади, відновлено скульптурні композиції та предмети декоративно-прикладного мистецтва, що належали переважно до другої половини ХІХ ст., а також меблі, люстри, картини відомих майстрів живопису.
У 1982 р. під час реставрації було реставровано невеликі фрагменти настінного живопису, виконаного художником К. Алліауді в Парк, що межує з палацом, найстаріший у Києві. Під час останньої реставрації, паралельно з реставраційними роботами в палаці, облаштовано благоустрій території – середовища, в якому архітектурна пам’ятка існує нині.
Про унікальну історію парка, як частини палацового ансамблю, можна детальніше ознайомитися з віртуальної книжкової виставки за посиланням : Історія Царського саду м. Києва
З вересня 2020 р. після великої перерви в Маріїнському палаці поновлено проведення екскурсій. У всіх охочих є чудова можливість ознайомитися з яскравою архітектурною перлиною м. Києва.

Список використаної літератури:

1.Алешин П. Ф. Бывший Царский дворец в Киеве. 1749–1755, 1868–1870 гг. – Киев, [1970]. – 15 с. : фот.

2. Берлинский М. Ф. Краткое описание Киева. Репринтное издание. – Киев : Час, 1991 – 224 с.

3. Маріїнський палац = Mariinsky Palace : [фотоальбом]. – [Київ : [б. в.], 19–]. – [16] с. : іл.

4. Новаковська Н. П. Палацовий ансамбль у Києві (пам”ятник архітектури XVIII–XIX ст. ст.). – Київ, 1959. – 23 с.

5. Пам”ятка архітектури (охоронний № 12) Маріїнський палац у м. Києві по вул. Грушевського, 5а (1785–1788, 1905 рр.): ескізний проект реконструкції та реставрації : комплексні наукові дослідження. Історична довідка. – Київ, 2002. – 31 с. : іл.

6. Родічкін І. Д. Старовинні маєтки України : книга-альбом / І. Д. Родічкін, О. І. Родічкіна. – Київ : Мистецтво, 2005. – С. 59–68 : іл.

7. Холостенко М. В. Растреллі і його школа на Україні // Архітектура Радянської України. – 1938. – № 7. – С. 23–29 : іл.