Євгенія Олександрівна Маринченко – відомий український архітектор, народний архітектор України (1997), лауреат Шевченківської премії (1971 р.). Євгенія Маринченко народилася 12 березня 1916 р. в м. Ленінграді (нині м. Санкт-Петербург).
У 1931-1934 рр. навчалася в транспортно-будівельному технікумі в м. Києві.
Одночасно з навчанням працювала десятником на будівництві диспансеру Південно-Західних залізниць (1933), техніком на будівництві житлового будинку інженерно-технічних працівників Південно-Західних залізниць (1934), помічником архітектора в 2-й державній архітектурно-планувальній майстерні (1934-1935) у м. Києві.
У 1935-1941 рр. навчалася на архітектурному факультеті Київського інженерно-будівельного інституту за фахом архітектора.
Під час навчання в університеті працювала десятником на будівництві житлових будинків у м. Магнітогорську (1938) та м. Баку (1939).
Після визволення м. Києва від німецько-фашистських загарбників почала працювати архітектором «Діпроцивільбуду» (1943-1946) у м. Києві.
У 1946-1949 рр. була автором-архітектором, у 1949-1950 рр. – старшим архітектором, у 1950-1951 рр. – груповим архітектором, з 1951 р. – головним архітектором проектів «Діпроцивільбуду».
У 1948 р. Є. Маринченко увійшла до Спілки радянських архітекторів України.
За проектами Євгенії Олександрівни було побудовано: водосвітлолікарню санаторію ЦК КП(б)У в Пущі-Водиці (1946-1949), водолікарню при медамбулаторії ЦК КП(б)У на вул. Банковій, 10 у м. Києві (1946-1947), гуртожиток для медпрацівників у м. Києві (1946-1947), комплекс підсобних споруд і малих архітектурних форм Будинку відпочинку ЦК КП(б)У в Пущі-Водиці (1946-1947), гуртожиток овочевої фабрики в м. Києві (1946-1948), клуб-їдальня санаторія в Пущі-Водиці (1950-1952), гуртожиток санаторію в Пущі-Водиці (1951), спальні корпуси санаторію в Пущі-Водиці (1952-1953), комплекс житлових будинків і гуртожитків облбудтресту Міністерства житлового цивільного будівництва УРСР в м. Одесі (1951-1955), гуртожиток облбудтресту Міністерства житлового цивільного будівництва УРСР в м. Херсоні (1951-1952), планування та забудова кварталу облбудтесту, гуртожиток по вул. Інтернаціональній у м. Харкові (1951-1952), планування парку, благоустрій та архітектура малих форм санаторію в Пущі-Водиці (1952-1955), житловий будинок на 58 квартир для працівників Діпроцивільпромбуду на вул. Нагірній у м. Києві (1954-1956), клуб-їдальня санаторію профспілок в м. Ірпені (1954-1956), 5-7-ми поверховий житловий будинок «Діпроцивільпромбуду» в м. Києві (1957), об’єкти санаторію імені 30-тиріччя Радянської України в Пущі-Водиці (1958-1959), житловий масив Ново-Біличі (проект 1959-1960), кінотеатр на 4000 місць (проект 1959-1960), закритий плавальний басейн санаторію в Пущі-Водиці (1963), мікрорайон в Новій Дарниці (1963-1964), палац «Україна» в м. Києві (головний архітектор проекту, 1964-1970) та ін.
Наприкінці життя Євгенія Олександрівна співпрацювала з Українським товариством охорони пам’яток історії та культури.
Померла Є. Маринченко 15 червня 1999 р.

Список використаної літератури:
1. Антонюк П. Д. Творческое лицо института / П. Д. Антонюк // Строительство и архитектура. – 1990. – № 2. – С. 1-7 : ил.
2. Дворец «Украина» // A+C: Art+Construction. – 2012. – № 3/4. – С. 102 : ил.
3. Козюра Г. И. Архитектор Евгения Александровна Маринченко / Г. И. Козюра // Строительство и архитектура. – 1978. – № 12. – С. 27-29 : ил.
4. Маринченко Евгения Александровна : лич. лист чл. СА УССР. – 1956. – 5 л.