«Людмила Семикіна належить до того трагічного покоління нашої інтелігенції, яке пройшло всіма колами нашого історичного пекла в усьому його лютому хронологічному діапазоні – від беззастережної диктатури до всіляких псевдовідлиг, що резонували з тією ж диктатурою, хоч і необхідно змалілою, але такою ж лицемірною» В. Скуратівський [2, с. 7].
Людмила Миколаївна Семикіна – українська художниця-шістдесятниця, майстриня декоративного мистецтва, заслужений художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка та премії імені Василя Стуса.
Народилася мисткиня 23 серпня 1924 р. в Одесі.
Л. Семикіна закінчила Одеське художнє училище та Київський художній інститут. «Я дорого заплатила за київський інститут. Тему дипломної роботи «Порт», де я намагалася реставрувати повоєнне одеське життя, було безцеремонно викреслено як аполітично-формалістичну. Взагалі постало питання про моє перебування в інституті. Для мене це була катастрофа. <….> З відстані часу інколи задумуєшся: можливо, мені було послане таке випробування, щоб оцінити життя, мистецтво, щоб збагнути, як треба обстоювати даровані тобі цінності» [2, с. 77–78].
Л. Семикіна була однією із засновниць осередку молодих митців-шістдесятників – «Клубу творчої молоді». «Я захоплювалась історією, етнографією, народним мистецтвом, що теж не могло не позначитися на моїй мистецькій «переорієнтації». Але чи не найпомітнішу роль тут відіграло таки середовище шістдесятників, передусім – київський клуб творчої молоді»[2, с. 78]. У художній майстерні Л. Семикіної на вул. Філатова проходили палкі обговорення про відродження духовності української нації, про людську гідність, про покликання художника, про те, що в народу відбирається мова, знищуються його традиції, руйнуються пам’ятки архітектури. У майстерні велися приготування до колядувань, де А. Горська малювала маски, а Л. Семикіна шила одяг колядників. Поштовхом до роботи над відродженням традицій народу, його національної гордості завдяки мистецтву одягу стали колекції одягу Івана Макаровича Гончара, подорожі по історичних місцях України, які проводив Григорій Никонович Логвин та підтримка Алли Олександрівни Горської.
Л. Семикіна була співавтором знищеного владою вітражу до 150-річчя Т. Шевченка в Київському університеті (1964 р.). Мисткиня курувала цей проект, бо тільки вона, будучи на той час членом Художнього фонду, мала право офіційно підписати необхідні документи. Її було виключено зі Спілки художників УРСР «за ідейно порочний твір, який дає викривлений образ Т. Г. Шевченка» (поновлена в 1966 р.). У 1968 р. за підписання листа 139-ти діячів української культури на захист українських політв’язнів була вдруге виключена зі Спілки художників УРСР (поновлена в 1988 р.). Разом з А. Горською та Г. Севрук відмовилася на вимогу влади відкликати свій підпис.
На запрошення Ліни Костенко та Леоніда Осики Людмила Семикіна була художником по костюмах у фільмі «Захар Беркут». Людмила Миколаївна створила серії строїв за національними традиціями «Скіфський степ», «Княжа доба», «Поліська легенда», «Ретро», «Модерн». У 1970 р., коли «прогресивна громадськість» відзначала 100-ліття від дня народження Леніна, в Києві демонструвалась персональна виставка Л. Семикіної «Тіні забутих предків» («Народні мотиви в сучасному одязі»). «Митець Семикіна, тонко відчуваючи примхи смаку і моди, мала на меті утримати все, що в народному мистецтві витримало іспит часу, що відповідає внутрішньому світові нашого сучасника, і на його основі створити нестандартний одяг, що його хотіла б носити сучасна молодь» І. Світличний [2, с. 57].
«Епоху можна прочитати через літопис, через історію, через архітектуру і – через костюм. Костюм представляв велику державу, і йому надавалась державна значущість. Костюм був символом духовності, інтелекту, культури, всього доброго, що ми сьогодні маємо» Л. Семикіна [2, с. 38].
Л. Семикіна оформлювала столичну станцію метро «Почайна».
Людмила Миколаївна Семикіна прожила непросте та наповнене життя, вона «засвітила час своєю гідністю!».
Померла Л. Семикіна 12 січня 2021 р.
Використана література:
1. Алла Горська. Спалах перед світанком. – Київ: Кліо, 2019. – 135 с.
2. Семикіна Л. Високий замок / Л. Семикіна. – Київ: Задумливий страус, 1998. – 109 с.
3. Червоними і чорними нитками // Образотворче мистецтво. – 1990. – № 4. – С. 1–2.
