Налепинська-Бойчук Софія Олександрівна (30.07.1884, м. Лодзь, Польща – 11.12.1937, м. Київ) – українська художниця й педагогиня, представниця Розстріляного відродження.

У шестилітньому віці Софія разом з родиною переїхала доСанкт-Петербурга,куди батька відправили на нове «добровільно-примусове» призначення. Там дівчина відвідувала художню школу Яна Ционглінського. Згодом Софія навчалась у Мюнхені в місцевій академії мистецтв.

Восени 1908 року Налепинська переїхала до Парижу здобувати мистецьку освіту в академії Поля Рансона. У Парижі Софія поселилась у мебльованих кімнатах будинку № 9 на вулиці Кампань Прем”єр разом з двома своїми подругами – Софією Сеґно й Софією Бодуен де Куртене. Саме там молода художниця познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – українським художником Михайлом Бойчуком, який прибувши до столиці Франції, теж навчався в академії Поля Рансона. Кохання визначило життя й долю Софії Олександрівни Налепинської.

У Парижі в 1909–1910 роках Михайло Бойчук зі своїми однодумцями й учнями, серед яких була й Софія Налепинська, заснував мистецьку школу, названу пізніше «школою Бойчука», а учасників – «бойчукістами».

Бойчук спонукав своїх учнів бути вільно мислячими творцями. Він вважав: «Ми маємо невичерпні джерела зразків у іконах, мозаїках, фресках, архітектурі, різьбі, скульптурі, вирізуванні, вишиванках, гончарстві, вибійках, писанках, килимах. Це є наші неоціненні скарби, у котрих є вже увесь синтез малярства національного, синтетично-українського» [6. С. 30]. Для бойчукістів були притаманні елементи монументалізму, синтезу українського фольклорного образотворчого мистецтва й мистецтва Візантії і Раннього Відродження.

Закохавшись у Михайла, Софія прийняла й полюбила українську культуру. Маючи польське коріння й прекрасну європейську освіту, вивчила українську мову, співала українські народні пісні, грала на бандурі.

У 1911 році Софія разом з Михайлом переїхали в Україну. Захоплені ідеями розбудови нової української культури, подружжя в 1918 році взяло участь у розробці державних паперів України. Якийсь час вони жили в Києві на вулиці Татарській. Там був особняк з великим садом, у голодні роки фрукти й овочі допомагали якось вижити.

У 1918–1921 роках С. Налепинська-Бойчук викладала в Миргородській художній школі. Пізніше цей заклад було реорганізовано в художньо-керамічний технікум. Софія Олександрівна працювала там протягом двох з половиною років.

У березні 1921 року повернулася до Києва.

У 1922–1929 роках художниця очолювала майстерню ксилографії в Київському інституті пластичних мистецтв (з 1924 року – поліграфічного факультету Київського художнього інституту). Налепинська-Бойчук працювала в галузі станкової і книжкової графіки, викладала дереворит, цинкографію, рисунок, була професоркою Київського художнього інституту (1925–1929).

У 1927 році роботи С. Налепинської-Бойчук експонувалися на міжнародній виставці сучасної гравюри у Флоренції і виставці українського графічного мистецтва в Брюсселі. У Національному художньому музеї України зберігаються гравюри, виконані С.Налепинською-Бойчук у 1927 році, які демонструвалися тоді на виставках.

Творчість і викладацька діяльність Софії Налепинської-Бойчук зумовили виникнення цілої графічної школи. Під впливом художниці сформувалося чимало графіків, серед яких такі відомі майстри, як О. Сахновська й О. Рубан.

Софія Налепинська-Бойчук у своїй творчості перейняла частину елементів бойчукізму. Її творчий метод, як і в цілому в бойчукістів, будувався на поєднанні візантійських витоків української культури, традицій національного образотворчого фольклору й взагалі світової культурної спадщини з найновішими досягненнями європейського мистецтва. Однак С. Налепинську-Бойчук, на відміну від її чоловіка, не приваблювали монументальні полотна, Софія була віддана графіці й гравюрі. За допомогою дерева, інструментів і чорної фарби художниця створила роботи повні життя та емоцій.

У галузі книжкової графіки С. Налепинська-Бойчук створила ілюстрації до поеми «Катерина» Т. Шевченка, творів М. Гоголя «Ніч перед Різдвом» і «Страшна помста», С. Васильченка «Олив”яний перстень» та інших.

С. Налепинська-Бойчук була відомою українською майстринею деревориту, професоркою Київського художнього інституту, заснувала школу українського граверства. Для більшовиків, які боролися проти української культури й усіма засобами знищували її, художниця стала таким же «ворожим елементом», як і Михайло Бойчук. Радянська система цілеспрямовано нищила людей, які самостійно мислили й творили, захоплювати своїм вільнодумством інших.

Уночі 12 червня 1937 року в помешкання професорки Київського художнього інституту Софії Олександрівни Налепинської-Бойчук увірвалися з обшуком. Софію Олександрівну було заарештовано за звинуваченням «в участі у націонал-фашистській організації» і «співпраці з іноземною розвідкою».

Перед цим був заарештований, а згодом, 13 липня 1937 року вбитий Михайло Бойчук. Звинувачення були такими, як і М. Бойчуку, дарма, що минуло вісім років, як пара розлучилася. Їй можна було відмежуватись від чоловіка, та вона цього не зробила й не сказала про Бойчука жодного поганого слова.

У ніч арешту Софії відбувся перший формальний допит. Коли заарештовану запитали про національність, вона відповіла: «українка (батьки – поляки)». Софія витримала пів року допитів, висунутих обвинувачень не визнавала. «У пред”явленому мені звинуваченні винною себе я не визнаю. В антисовєцькій націонал-фашистській організації я участі не брала й шпигунської роботи не провадила», – йдеться в протоколі з допиту мисткині.

Софію Налепинську-Бойчук розстріляли. Реабілітували в 1988 році.

Її імʼя викарбовано на пам”ятнику репресованим митцям, відкритому 1996 року в сквері Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури у Києві.

Використана література

1. Білокінь С. Смерть Софії Налепінської-Бойчук // Образотворче мистецтво. – 1997. – № 1. – С. 46–49 : іл.

2. Білокінь С. Бойчук та його школа / С. І. Білокінь. – Київ : Мистецтво, 2017. – 256 с. : іл., кольор. іл., фот.

3. Бойчукізм. Проект «великого стилю» : [кат.-альб.] / Нац. Культур.-мистец. Та музейн. Комплекс «Мистецький арсенал» ; упоряд. В. Клименко. – Київ : НК ММК «Мистецький арсенал», 2018. – 256, [59] с. : іл., кольор. Іл.

4. Енциклопедія Сучасної України / Нац. Акад. наук України, Наук. Т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопед. Дослідж. НАН України ; голов. Редкол.: І. М. Дзюба [та ін.]. – Київ : Ін-т енциклопед. Дослідж. НАН України, 2001. – Т. 22 : Мр-На. – 2020. – 712 с.

5. Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен [художників] / Я. Кравченко ; Львів. нац. акад. мистецтв, Каф. історії і теорії мистецтв. – Київ : Майстерня книги ; [Б. м.] : Оранта, 2010. – 399 с. : іл

6. Михайло Бойчук та його школа монументального мистецтва / вступ. ст. М. Шкандрій ; авт. тексту і кат.: Л. Ковальська, Н. Присталенко. – Київ : НХМУ, 2010. – 282 с. : іл., кольор. іл.

7. Мистецтвознавство України : зб. наук. пр. Вип. 1 / Акад. мистецтв України ; редкол.: А. Чебикін (голова) [та ін.]. – Київ : Спалах, 2000. – 368 с. : іл.

8. Соколюк Л. Графіка бойчукістів : монографія / Л. Соколюк ; М-во освіти і науки України, Харків. держ. акад. дизайну і мистецтв. – Харків : Часопис “Березіль” ; Нью-Йорк : М. П. Коць, 2002. – 223 с. : іл.

9. Соколюк Л. Михайло Бойчук та його школа : [монографія] / Людмила Соколюк. – Харків : Видавець Савчук О. О., 2014. – 385 с. : іл., кольор. іл., портр.