У мальовничій частині старого Києва, що за часів Київської Русі мала назву Копирів кінець, розташована будівля Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Її зведено у 1899 році за проєктом архітектора Є. Єрмакова для Київської духовної семінарії [1, с. 29].
Триповерховий цегляний будинок духовної семінарії був розрахований на 500 вихованців. Перший варіант проєкту будинку належав київському архітекторові В. Ніколаєву , остаточний варіант – петербурзькому архітекторові Є. Морозову (1898). Споруда належить до найкращих зразків київської архітектури кінця ХІХ – початку ХХ століття, виконаних у цегляному стилі.
Будівля має симетричне планування та складається з двох поздовжніх і трьох поперечних корпусів, які формують два замкнені подвір’я з проїздами з боку тильного фасаду. Внутрішнє планування – коридорного типу: переважно однобічне, а в середньому поздовжньому корпусі – двобічне. Над головним входом на рівні верхніх поверхів розташовувалося приміщення з хорами колишньої Трьохсвятительської домової церкви, яке нині використовується як актова зала.
Для головних цегляних фасадів характерний чіткий ритм віконних прорізів із дугоподібними перемичками, більшими у приміщеннях другого поверху. У мотивах аркових прорізів простежується вплив романського зодчества, а в елементах цегляного декору – неоросійського стилю. Тривісну композицію головного фасаду акцентовано центральним трикутним щипцем, що підтримував круглий підбанник церковної бані, нині втраченої. Особливого виразного характеру фасаду надає групування аркових вікон верхнього поверху: п’ять – над головним входом, по три – у бічних ризалітах і по два – над рядовими віконними прорізами. Інтер’єри споруди вирізняються стриманим раціональним оздобленням. У приміщенні колишньої домової церкви, що має високі акустичні властивості, збереглися круглі колони під хорами [5, с. 354].
Із 1925 року в будівлі розміщувався Київський державний художній інститут, згодом – Українська академія мистецтва, а пізніше – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури.
Урочисте відкриття Української академії мистецтва відбулося 22 листопада 1917 року в приміщенні сучасного Будинку вчителя на вул. Володимирській, 57, де протягом кількох місяців діяли навчальні майстерні академії.
Уже в 1918 році заклад отримав нове приміщення на вул. Ярославів Вал, 40, де нині розташований Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого [5, с. 354].
Статут і циркуляр про заснування Української державної академії мистецтва були затверджені 5 грудня 1917 року за підтримки Центральної Ради на чолі з М. Грушевським [3].
Ініціаторами створення та організації Академії стали видатні українські митці О. Мурашко, Ф. Кричевський , М. Бурачек, Г. Нарбут [7, 29].
До викладацької діяльності було залучено провідних діячів українського мистецтва – М. Бойчука, М. Жука, В. Кричевського, А. Маневича та інших [3, с. 61].
Першим ректором академії обрано Ф. Кричевського, а з травня 1919 року – Г. Нарбута.
Упродовж 1918–1920 років в академії навчалося від 36 до 100 студентів.
Паралельно з Українською Академією мистецтв у 1918 році з ініціативи архітекторів О. Вербицького , П. Альошина /, Д. Дяченка було засновано Український архітектурний інститут [1, с. 29].
У 1922 році академію реорганізовано в Київський інститут пластичних мистецтв.
Після приєднання у 1924 році Архітектурного інституту навчальний заклад отримав назву Київський художній інститут (КХІ) [5, с. 354].
Цей період став новим етапом у розвитку мистецької освіти в Україні. Інститут очолив мистецтвознавець І. Врона [4, с. 61].
У 1920-х роках КХІ перетворився на багатопрофільний мистецький заклад із живописним, архітектурним, скульптурним, поліграфічним та художньо-педагогічним факультетами. Навчальний процес охоплював монументальний і станковий живопис, урбаністику, кераміку, графіку, книжкове мистецтво, музейну та клубну справу [5, с. 354].
Перші роки функціонування академії були надзвичайно складними через наслідки громадянської війни, відсутність власного приміщення, нестачу обладнання та кваліфікованих кадрів [4, с. 61].
У 1920–1930-х роках в інституті працювали визначні українські художники, архітектори, скульптори та мистецтвознавці, серед яких О. Богомазов, М. Бойчук, П. Голуб’ятников, М. Козик, A. Крамаренко, Ф. Красицький, Ф. Кричевський, К. Малевич, С. Налепінська-Бойчук, В. Пальмов, М. Рокицький, Є. Сагайдачний, А. Таран, В. Татлін, О. Усачов, А. Черкаський, О. Шовкуненко , Т. Яблонська; П. Альошин
, Ю. Асєєв, О. Вербицький , І. Грабовський, М. Даміловський, В. Заболотний , В. Кричевський, М. Лисенко , І. Моргилевський, В. Онищенко, В. Риков , В. Фельдман, П. Юрченко; С. Гіляров, Ф. Ернст, B. Кульженко, Д. Щербаківський, М. Макаренко, М. Павленко, П. Попов [5, с. 354].
Викладацький склад постійно поповнювався випускниками інституту. Від часу заснування Українська академія мистецтва підготувала понад сім тисяч висококваліфікованих художників, архітекторів, скульпторів, мистецтвознавців і реставраторів. Одним із головних принципів підготовки фахівців було навчання в індивідуальних творчих майстернях [2].
У 1930-х роках у зв’язку з реформуванням системи вищої технічної освіти архітектурний факультет було ліквідовано, а на його базі та базі інженерно-будівельного факультету Київського політехнічного інституту створено Київський інженерно-будівельний інститут. У 1933 році архітектурний факультет було відновлено.
Упродовж 1934–1935 років в інституті проведено ґрунтовну реорганізацію навчального процесу. Після закриття Одеського та Харківського художніх інститутів Київський художній інститут став єдиним вищим мистецьким закладом України з підготовки художників та архітекторів і отримав назву Український художній інститут, а з 1939 року – Київський державний художній інститут.
У цей період до викладацької роботи було запрошено провідних майстрів мистецтва та педагогів: П. Волокидіна, М. Гельмана, К. Єлеву, Ф. Кричевського, К. Трохименка, Л. Черкаського, М. Шаронова, а також молодих тоді майстрів: С. Григор’єва, С. Єржиківського, В. Климова, В. Костецького, П. Ульянова, 1. Штільмана та ін.
Під час Другої світової війни інститут евакуювали спочатку до Самарканда, а згодом – до Загорська.
У 1944 році заклад повернувся до визволеного Києва.
У повоєнний період було відновлено графічний факультет (1945), художньо-педагогічний факультет (1958), а також створено мистецтвознавчий факультет (1959).
Значний внесок у підготовку архітекторів у цей час зробили П. Альошин, В. Заболотний, А. Добровольський , Є. Катонін , Б. Приймак , професори П. Костирко , О. Малишенко [5, с. 355].
Перед будівлею академії у сквері встановлено низку пам’ятників, створених викладачами та студентами закладу: бюст Т. Шевченка (скульптор М. Лисенко, архітектор І. Шемседінов , виконавець А. Клименко), пам’ятник Лесі Українці (скульптор В. Прядка), меморіал студентові Я. Приходьку, який загинув під час Другої світової війни (скульптор Н. Карбовська).
У 1994 році на фасаді будівлі відкрито бронзову меморіальну дошку на пошанування засновників Української академії мистецтва. На ній зображено барельєфні портрети М. Грушевського, І. Стешенка, М. Бойчука, М. Бурачека, В. і Ф. Кричевських, А. Маневича, О. Мурашка та Г. Нарбута (скульптори М. Вронський, І. Овдійчук, архітектор В. Чепелик).
16 грудня 1996 року біля академії встановлено пам’ятник художникам – жертвам більшовицьких репресій (скульптор Б. Довгань, архітектор Ф. Юр’єв). На плиті викарбувано імена понад 40 імен митців, які були розстріляні (М. Бойчук, Ф. Ернст, С. Налепінська-Бойчук), померлих у тюрмі під слідством (С. Гіляров), загинули у таборах і на засланні (Є. Кузьмін), жертв індивідуального терору (А. Горська, О. Мурашко) та ін [5, с. 355].
Із 1992 року навчальний заклад має назву Академія образотворчого мистецтва і архітектури [2].
Указом Президента України від 11 вересня 2000 року за вагомі досягнення у навчальній, науковій і мистецькій діяльності закладу надано статус національного [10, с. 6].
Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури виховала не одне покоління митців, які зробили вагомий внесок у розвиток українського мистецтва та архітектури. Їхня творча спадщина посідає важливе місце в історії української культури.
Підготувала Анастасія Проценко
1. Блюміна І. Кузня мистецьких кадрів / І. Блюміна // Образотворче мистецтво. – 1989. – № 2. – С. 29–31.
2. Бондаренко Р. І. Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури / Р. І. Бондаренко // Енциклопедія історії України : в 10 т. / Нац. акад. наук України, Ін-т історії України ; ред. рада: В. М. Литвин (голова) [та ін.] ; редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – Київ, 2010. – Т. 7: Мл–О. – С. 262–263 : іл. – Бібліогр. в кінці ст.
3. Визначні пам’ятки Києва : енциклопед. довід. / Г. Ю. Івакін ; відп. ред. Ю. О. Храмов ; Укр. акад. наук, Ін-т гуманітар. дослідж. – Київ : Фенікс, 2005. – 494 с. : іл.
4. Історія і сьогодення Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури : до 85-річчя від дня заснування // Українське мистецтво. – 2003. – № 1. – С. 61–63 : іл.
5. Звід пам’яток історії та культури України : енциклопед. вид. : у 28 т. / Нац. акад. наук України, Ін-т історії України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, Держ. ком. буд-ва, архітектури та житлової політики України ; голов. редкол.: В. Смолій (голов. ред.) [та ін.]. – Київ : Голов. ред. Зводу пам’яток історії та культури при вид-ві «Укр. енциклопедія» ім. М. П. Бажана. – Київ, кн. 1, ч. 1 : А–Л. – 1999. – 579 с. : іл. – Бібліогр.: с. 531–546. – Покажч.: с. 549–578.
6. Кашуба-Вольвач О. Д. Українська Академія Мистецтва. Кн. 1. Історія заснування (березень–грудень 1917). Хронологія подій. Документи / О. Д. Кашуба-Вольвач ; Нац. акад. мистецтв України, Ін-т проблем сучас. мистецтва. – Київ : Фенікс, 2014. – 223 с. : іл. – Бібліогр.: с. 202–207.
7. Криволапов М. Українська академія мистецтва: перші роки становлення / М. Криволапов // Київ. – 2002. – № 12. – С. 179–183.
8. Українська академія мистецтва : історія заснування та фундатори / голов. ред. Л. Лихач ; вступ. ст. О. Кашуба-Вольвач. – Київ : Родовід, 2015. – 267 с. : іл. – Бібліогр.: с. 252–256 та в підрядк. прим. – Імен. покажч.: с. 257–261.
9. Українська академія мистецтва : історія і сучасність / М-во України у справах сім’ї та молоді, Фонд сприяння розвитку мистецтв України ; редкол.: А. В. Чебикін [та ін.]. – [Київ : ARC-Ukraine, 1998]. – 72 с. : іл. – Бібліогр. в підрядк. прим.
