Батурин – місто з багатовіковою історією, яскрава пам’ятка козацької доби, легендарна гетьманська столиця, резиденція гетьманів Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Кирила Розумовського.

З метою збереження пам’ятних місць, пов’язаних з історією українського козацтва, 14 червня 1993 р. комплекс архітектурних і археологічних пам’яток Батурина було оголошено Державним історико-культурним заповідником «Гетьманська столиця» (далі Заповідник), який у 2007 році отримав статус національного.

До складу Заповідника увійшло 39 унікальних пам’яток історії, архітектури, археології та природи доби Гетьманщини національного й місцевого значення, що розташовані на території 57,5 га.

Чільне місце серед об’єктів посідають палацово-парковий ансамбль К. Розумовського, будинок генерального судді В. Кочубея з парком, будівля Музей археології Батурина, Цитадель Батуринської фортеці, ансамбль Миколо-Крупицького монастиря, пам’ятки сакральної й цивільної архітектури та ін. На час створення Заповідника всі батуринські пам’ятки перебували у занедбаному стані. З метою проведення ремонтно-реставраційних робіт і запобігання подальшого руйнування об’єктів архітектурної й культурної спадщини було затверджено Комплексну програму збереження пам’яток заповідника «Гетьманська столиця» й розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури Батурина [2, с. 596, 607].

Об’єкти Заповідника утворюють 4 групи, розташовані в межах історичного-центру міста і його околиць.

Палацово-парковий ансамбль К. Розумовського належить до видатних пам’яток архітектури і є своєрідною візитівкою Батурина. Будівлю палацу у стилі класицизму споруджено за проєктом архітектора Чарльза Камерона в 1799–1803 роках.

Триповерховий палац, майже квадратний у плані з напівкруглими еркерами на бокових фасадах. Перший поверх палацу вирішений у стилі римської архаїки, а стрункий портик з восьми колон прикрашає головний фасад. Плинність часу, пожежі, зміна функціонального призначення призвели до  занепаду будівлі. Лише у 1911–1913 роках були намагання проведення реставраційних робіт під керівництвом архітектора А. Білогруда [1, с. 15].

Під час Другої світової війни значних пошкоджень зазнали фасади й архітектурно-декоративні елементи палацу. В другій половині ХХ століття декілька разів приймалися рішення про реставрацію будівлі, але жодні проєктні рішення не були реалізовані.

Лише в 2003–2008 роках палац останнього гетьмана Лівобережної України К. Розумовського було відреставровано у притаманних йому стриманих формах класицизму [9, с. 4].

«Садиба Кочубея» представляє ще одну групу пам’яток заповідника. Єдиною будівлею, що вистояла після трагічних подій 1708 року є будинок Генерального суду Гетьманщини. Ця мурована одноповерхова споруда з двокамерним підвалом була споруджена в 1669–1672 роках. У підвалі будинку знаходилися камери для допитів, які в той час були звичною частиною слідства.

У 1700 року споруда стала резиденцією судді В. Кочубея, завдяки чому вона отримала назву Будинок Кочубея. За свою історію він неодноразово перебудовувався і добудовувався, а в роки Другої світової війни був дуже пошкоджений і знаходився в зруйнованому стані.

Відбудували пам’ятку лише у 1975 році, а вже у 2003–2005 роках провели реставраційні роботи з наближенням оздоблення фасадів до форм XVIII століття. Нині це цегляний, одноповерховий, прямокутний у плані будинок, з ризалітними виступами на східному і західному фасадах, взірець житлової архітектури другої половини XVII ст. [5, с. 12].

Будинок розташовано на території пам’ятки садово-паркового мистецтва старого Кочубеївського парку, де ще ростуть декілька столітніх дубів.

У цьому ж парку в 1975 році було встановлено пам’ятник основоположнику українського бджільництва Петру Прокоповичу (скульптор І. Коломієць) [1, с. 46].

У 2008 році на історичному місці було завершено відбудову Цитаделі Батуринської фортеці. В її межах розташовано Гетьманський будинок, церкву Воскресіння Господнього, скарбницю, криницю, три вежі, оборонні вали і стіни [8 с. 9].

Комплекс окреслено ровом, дерев’яними триярусними, рубаними з брусів стінами та дерев’яним вежами: головною замкова в’їзною вежею заввишки 28 м, північною – 15,5 м і південною – 17,8 м.

Гетьманський будинок – відтворена офіційна резиденція гетьмана й урядової канцелярії. Одноповерховий, мурований будинок з ґанком, декоративними фронтонами та мансардним приміщенням. Архітектурний декор фасадів і декоративно-побутове опорядження інтер’єру здійснено в традиціях архітектури козацького бароко [7, с. 52].

Муровану архітектуру Цитаделі доповнює двох’ярусна зі склепінчастим льохом і підвалом будівля скарбниці, що відбудована за прототипом полкової канцелярії XVIII століття  в м. Прилуки Чернігівської обл. [6, с.16].  

Комплекс Цитаделі доповнює дерев’яна церква Воскресіння Христового. Архітектура й інтер’єр дерев’яної, тридільної, однобанної сакральної споруди вирішені в традиціях архітектури доби козацького бароко. Храм відбудовано за прототипом Георгіївської церкви в м. Седневі на Чернігівщині [4, с. 21].

У квітні 2004 року на Цитаделі було встановлено величний камінний 11-ти метровий пам’ятний знак жертвам Батуринської трагедії, що має обриси козацьких надмогильних хрестів. З переднього боку хреста розміщено бронзову фігуру розп’ятого Ісуса Христа, а з іншого – зображення Божої Матері у терновому вінку (автор А. Гайдамака  , скульптор М. Обезюк ) [3, с. 299].

Поруч з Цитаделлю розташовано Воскресенську церкву-усипальнцю К. Розумовського. Споруда добре зберегла свої первісні форми. Хрещату в плані, одноапсидну, однобанну із дзвіницею церкву в стилі класицизму було споруджено у 1790–1803 роках за проєктом невідомого архітектора. Її фасади оздоблюють триколонні портики, що підтримують трикутні фронтони. Дзвіниця церкви увінчана сферичною банею з високим шпилем. Поруч з нею розташовано будівля колишньої Воскресенська церковно-парафіяльної школи, нині Музею археології Батурина. Кам’яний, одноповерховий, прямокутний у плані будинок, з чотирисхилим дахом, збудований у 1897–1904 роках. Будівля вирізняється орнаментальною цегляною кладкою в оздобленні фасадів. Вхід прикрашений квадратними напівколонами з пінаклями і розташованим між ними фронтон.

Серед об’єктів Заповідника слід зазначити будівлю пошти (XVIII століття), будівлю училища ім. М. Ф. Затворницького (1904–1907), Покровську церковно-парафіяльна школа (1899–1901), торгові ряди (XVIII століття), будівлю готелю і групу археологічних пам’яток, розташованих у межах заміської садиби в урочищі Гончарівка, де наприкінці XVII–XVIII століть розташовувався палац гетьмана Мазепи.

До території Заповідника також належать розташовані за межами міста  могила всесвітньовідомого бджоляра П. Прокоповича в с. Пальчики, ансамбль Батуринського Миколо-Крупицького монастиря у с. Вербівка, територія колишньої садиби гетьмана І. Мазепи на хуторі Поросючка в с. Халимонове [7, с. 51].

Найвіддаленішою пам’яткою архітектури, що входить до складу Заповідника  є ансамбль Батуринського Миколо-Крупицького монастиря, що зазнав нищівних руйнувань за радянських часів, і лише в 1999 році територія монастиря була повернута релігійні громаді. Його дзвіниця єдина збережена автентична споруда одного з найстаріших монастирів доби Гетьманщини. Нині на території монастиря діють тепла Преображенська церква і настоятельський корпус [3, с. 202].

Національний історико-культурного заповідник «Гетьманська столиця» в Батурині має важливе значення для збереження архітектурної, історичної та культурної спадщини України.

 

Список використаних  джерел

1. Батурин: історія в пам’ятках: путівник Нац. іст.-культур. заповідника «Гетьманська столиця» / Н. Б. Реброва [та ін.]; М-во культури і туризму України, Нац. іст.-культур. заповідник «Гетьманська столиця». – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2008. – 111, [36] с. : кольор. іл. – Бібліогр.: с. 108–109.
2. Батурин: сторінки історії: зб. док. і матеріалів / Нац. акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Чернігів. від-ня, Ін-т історії України, Чернігів. держ. пед. ун-т ім. Т. Г. Шевченка, Нац. іст.-культур. заповідник «Гетьманська столиця», Канад. ін-т укр. студій ; редкол.: О. Б. Коваленко (голова) [та ін.]; упоряд.: О. Б. Коваленко (керівник) [та ін.]. – Чернігів : Чернігів. обереги, 2009. – 785 с. : табл. – (Історичні міста і містечка Чернігово-Сіверщини).
3. Вечерський В. В. Гетьманські столиці України / В. В. Вечерський. – Київ : Наш час, 2008. – 318, [16] с. : іл., кольор. іл., плани. – (Невідома Україна). – Бібліогр.: с. 307–315 та в підрядк. прим.
4. Дмитрієнко С. Гетьманська столиця: спроба реконструкції / С. Дмитрієнко, В. Коваленко // Пам’ятки України: історія та культура. – 2008. – № 3. – С. 18–27 : кольор. іл.
5. Киркевич В. Г. Гетьманська столиця Батурин / В. Г. Киркевич, В. Д. Віроцький. – Київ : Техніка, 2007. – 189 с. : іл. – (Національні святині України). – Бібліогр.: с. 187–188.
6. Ленченко В. Відтворення Батуринського замку / В. Ленченко // Пам’ятки України: історія та культура. – 2008. – № 3. – С. 8–17 : плани.
7. Охорона культурної спадщини історико-культурними заповідниками Чернігово-Сіверщини / Нац. акад. наук України, Укр. т-во охорони пам’яток історії та культури, Півн.-Схід. регіон. від-ня, Центр пам’яткознавства ; за заг. ред. С. Ю. Зозулі. – Київ: Філюк О., 2017. – 128, [32] с. : іл., кольор. іл., табл.
8. Перлини Східної Чернігівщини: [альбом] / упоряд. В. Ф. Очеретько. – Київ : Гама-Принт, 2009. – 107 с. : кольор. іл.
9. Реброва Н. Національний заповідник у Батурині / Н. Реброва // Пам’ятки України: історія та культура. – 2008. – № 3. – С. 2–7: кольор. фот.

 

           Підготувала Олена Клоченок