Нівіна Людмила Денисівна (27.12.1919, Харків – 09.06.2015, Київ) – українська архітекторка, лауреатка Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1980) [2, с. 362].

Фахову освіту здобувала у 1937–1946 роках на архітектурному факультеті Харківського інженерно-будівельного інституту, де навчалася у відомих архітекторів А. Молокіна, Д. Торубарова та О. Тіца. Інститут закінчила з відзнакою, захистивши дипломний проєкт «Палац культури у Харкові» (керівник – Д. Торубаров) [1, с. 231].

Після закінчення інституту переїхала до Львова, де у 1948–1983 роках працювала у Львівській філії Українського державного інституту проєктування міст «Діпромісто». За роки роботи пройшла професійний шлях від архітекторки до головної архітекторки проєкту та головної архітекторки інституту.

Неодноразово брала участь в архітектурних конкурсах. У 1954 році спільно з архітектором С. Соколовим за проєкт драматичного російського театру у Львові отримала другу премію, у 1956 році за проєкт забудови площі 700-річчя Львова у складі бригади отримала першу премію. Протягом багатьох років Л. Нівіна була членом Правління Львівської організації Спілки архітекторів УРСР.

Основним напрямом творчої діяльності Людмили Денисівни (у дівоцтві – Сіробаби) було проєктування типового житла, житлових мікрорайонів, а також житлових і громадських будівель. У ранніх роботах архітекторка зверталася до стилістики так званого сталінського ампіру, а згодом – до принципів функціоналізму.

Серед найвідоміших реалізованих проєктів архітекторки у Львові:

• житловий будинок на розі вулиць Городоцької, 85 і М. Пирогова (нині Є. Озаркевича, 1951–1952, співавтор П. Конт);
• житловий будинок на розі вулиць Городоцької, 50 і Ярослава Мудрого (1952–1954, співавтори Я. Назаркевич, А. Консулов);
• житловий будинок на розі вулиць Московської (нині Братів Міхновських),  35 і Ленінградської (нині Олени Степанівни, 1956);
• житловий будинок на вул. Гвардійській (нині Героїв Майдану), 28–А (1955–1957);
• забудова житлового кварталу на вулицях Пасічній і Майорівці (1957, співавтор Г. Швецький-Вінецький);
• Палац культури ім. Гагаріна (нині Львівський державний Палац естетичного виховання учнівської молоді, 1959–1961);
• перша забудова верхньої частини вул. Стрийської (1960-ті) мікрорайону між вулицями Любінською, В. Терешкової (нині І. Виговського), Городоцькою та залізничною колією (1960–1965, співавтор А. Консулов);
• лабораторний корпус будівельних матеріалів АН УРСР (нині Львівський державний науково-проектний інститут будівельних матеріалів і виробів «ЛьвівбудНДІпроект») на вул. Тернопільській, 10 (1964);
• готель «Львів» (1965, співавтори П. Конт, А. Консулов);
• готель «Дністер» (1970–1982, співавтори А. Консулов, Я. Мастило) [3];
• поліклініка на вул. В. Терешкової (нині І. Виговського), 32 (1977) [8];
• кінотеатр «Жовтень» (1978, демонтовано 2013).

Знаковим творчим здобутком архітекторки став проєкт забудови житлового мікрорайону «Сріблястий» (1979–1980; співавтори – архітектори З. Підлісний, С. Зем’янкін, інженер Я. Корнільєв), за який у 1980 році Людмилу Нівіну було удостоєно Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка. В основу проєкту покладено принцип формування затишних дворових просторів із п’яти- та дев’ятиповерхових цегляних будинків. Переважання п’ятиповерхової забудови наблизило масштаб мікрорайону до історичного середовища Львова, а аркові проходи в перших поверхах спарених будинків нагадують традиційні львівські брами [6, с. 428].  

У 1986 році разом з родиною переїхала до Києва.

Свої знання, професійний досвід і любов до архітектури Людмила Денисівна передала наступним поколінням. Її син Сергій Іванович Нівін та онука Юлія Нівіна також обрали архітектуру своєю професією. Архітекторами були й її сестри Валентина Денисівна Сіробаба та Діана Денисівна Сіробаба. Брат Анатолій Денисович Сіробаба живе і працює в Бразилії. Небіж Євген Леонідович Гуменюк працював головним архітектором проєкту Львівської філії інституту «Діпромісто», а його син Олекса Гуменюк здобув архітектурну освіту у Львівській політехніці [1, с. 240].

Творчий доробок Людмили Нівіної став вагомим внеском у формування повоєнного архітектурного обличчя Львова. Її проєкти поєднують характерні риси архітектури свого часу з уважним ставленням до історичного середовища міста, а реалізовані житлові й громадські споруди й сьогодні залишаються важливою складовою львівської забудови другої половини ХХ століття.

Окрім архітектури, важливе місце в житті Людмили Денисівни посідало мистецтво української народної вишивки. Вона досконало володіла різними техніками вишивання, працювала в традиціях українського народного мистецтва та мала звання майстра декоративно-прикладного мистецтва [1, с. 234].

Підготувала Олена Клоченок

Перелік джерел:

1. Автобіографічні нариси. Сучасні митці України // Українська біографістика / Ін-т біогр. дослідж. та ін. Київ: Рио,1999. Вип. 2. С. 227–240 : портр.

2. Бірюльов Ю. О. Нівіна Людмила Денисівна // Енциклопедія Сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України ; голов. редкол.: І. М. Дзюба [та ін.]. – Київ: Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України, 2021. – Т. 23 : Нг–Ня. – С. 362–363 : іл.

3. Гостиничный комплекс “Днестр” на 340 мест для иностранных туристов по ул. Матейко в г. Львове : индивидуал. Проект : материалы на конкурс : текст, чертежи, фото, бумага, синька, фотобумага / Гипроград, Львов. фил. ; авт. проекта Л. Д. Нивина [и др.]. – Львов, 1975. – 24 с. + 15 л. черт.

4. Джигиль Ю. Архитектор Людмила Нивина / Ю. Джигиль // A+C: Art+Construction. – 2015. – № 1/2. – С. 150–151 : ил.

5. Нивіна  Людмила Денисівна // Жінки України : біогр. енциклопед. слов. / Спілка жінок України, Ін-т гуманітар. дослідж. ; голов. ред. М. А. Орлик. – Київ : Фенікс, 2001.  – С. 308.

6. Нивіна Людмила Денисівна // Шевченківські лауреати, 1962–2007 : енциклопедичний довідник / авт.-упоряд. М. Г. Лабінський. – Київ : Криниця, 2007. – Вид. 2. – С. 428 : порт.

7. Мікрорайон «Сріблястий» // Архітектура України у державних преміях, 1941–2007 / за заг. ред. М. Дьоміна, Н. Кондель-Пермінової, А. Пучкова. – Київ : Центр історико-містобудівних досліджень, 2008. – С. 68–69 : іл.

8. Поликлиника по ул. Терешковой, 32 в г. Львове : тип. проект представлен. на конкурс: текст, фото, бумага, фотобумага  / ГИПРОГРАД ; рук. кпм З. П. Пидлисный ; гл. архитектор проекта О. Г. Адаменко ; рук. группы Я. О. Корнильева. – Львов : [б. и., 1977]. – 16 л. + 7 фот.