20 березня 2025 року в Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного відбулася лекція Наталії Клименко «Офорти Тараса Шевченка».

Партнерство бібліотеки та Музею історичного центру міста Києва триває. До дня народження Тараса Григоровича Шевченка в читальній залі бібліотеки співробітниками Музею розгорнута виставка «Офорти Тараса Шевченка», що відображає ще одну грань таланту українського генія.

Представила виставку Наталія Клименко, директорка Музею історичного центру міста Києва, яка зазначила, що особливе місце у мистецький спадщині Т. Г. Шевченка належить саме офортам.

Як зазначила пані Наталя: «Тарас Шевченко – це Поет і Пророк, натхненний голос свого народу, духовний батько української нації. Найбільший вплив на українську свідомість зробило саме слово Кобзаря. Відомо, що талант художника проявився в Шевченка значно раніше, ніж талант поета. Шевченко успішно закінчив Петербурзьку Академію мистецтв. Його образотворчий доробок сягає тисячі найменувань. Це картини олійними фарбами, малюнки аквареллю та олівцем, сепією, офорти. Саме техніка офорта завжди приваблювала митця своїм демократизмом, доступністю, орієнтованістю на широкий загал глядачів. За життя Шевченко зазнав найвищого поцінування саме як офортист. Сучасники називали його нашим Рембрандтом.

Після повернення з заслання, крім штрихового офорту, Шевченко опанував техніку акватинти, яка давала можливість створити тональні переходи, подібні до ефекту акварельного живопису».

На виставці, серед представлених експонатів – альбом офортів «Живописна Україна» (СПб (1844), факсимільне видання 1993 року), а також ескізи й підготовчі малюнки до них (факсимільне видання альбому 1841–1843 рр.).

На виставці представлені роботи, створені за власними композиціями, зокрема: «Дві дівчини», «Старець на кладовищі», «Дерева Мангишлака», «Сама собі в своїй господі», ряд автопортретів, так і за творами видатних майстрів минулого та художників сучасників – Рембрандта, Мурільйо, Мещерського, Брюллова, Соколова. Також серед експонатів представлено галерею офортних портретів видатних діячів культури – ректора Академії мистецтв Федора Бруні, її багаторічного віце-президента Федора Толстого, скульптора Петра Клодта, архітектора Івана Горностаєва. Вони відзначаються віртуозністю виконання і глибиною психологічних характеристик.

Наталія Клименко зауважила, що 16 квітня 1859 року Шевченко подав до Академії мистецтв естампи «Притча про виноградаря» (за Рембрандтом) та «Приятелі» (за Соколовим). Рада Академії визнала Шевченка «призначеним в академіки» і схвалила визначити йому програму на звання академіка з гравірування. 2 вересня 1860 року Рада Академії визнала Шевченка академіком з гравірування за офорт «Вірсавія» (за К. Брюлловим).

Творча і технічна винахідливість Тараса Шевченка викликала захоплення сучасників. Тогочасна критика дала високу оцінку майстерності і досягненням художника.

Уперше офорти Шевченка описав Ромуальд Подберезький. У найповнішій на той час рецензії 1844 року автор дав високу оцінку цьому виданню і вказав на заслуги Шевченка як митця і видавця: «Тарас Шевченко спорудить історичний пам’ятник своєму народові. Задум і виконання з усіх точок зору гідні найвищого поцінування і наслідування нашими художниками».

З лекції Наталії Клименко учасники заходу дізналися, що «Живописна Україна» була задумана як своєрідна мистецька енциклопедія України. За авторським задумом це мало бути періодичне видання, що мало виходити окремими випусками по три офорти чотири рази на рік. Однак, на жаль, Шевченкові не вдалося здійснити свій задум. Друком вийшли лише два випуски. «Живописна Україна» насправді стала видатним явищем у культурі України. Вона сприяла утвердженню української національної свідомості й самобутності.

Майстерність українського генія переконливо прослідковується в ілюстративних документах, представлених на фондовій виставці «Мистецька спадщина Тараса Шевченка», яку підготували працівники бібліотеки.

Серед експонатів виставки – сучасні й рідкісні книжкові видання, мистецькі альбоми та листівки різних років.