Данченко Олександр Григорович народився 22 червня 1926 р. у Новоолексіївці Братського району Миколаївської області [1]. На майбутнього графіка значно вплинула творчість відомого українського художника М. С. Погрібняка, у якого він займався перед війною в художній студії Палацу піонерів.
Одночасно з опануванням азів малюнка й акварелі формувався внутрішній світ Олександра.
У червні 1941 р., після закінчення сьомого класу, він усупереч батькам вступив до Дніпропетровського художнього училища.
Далі були два роки окупації, зруйнована домівка. На війну пішов батько і не повернувся, хвороба прикувала до ліжка матір.
Після визволення Дніпропетровська Данченко починає працювати в «агітвікнах» разом із дорослими художниками – ріже трафарети, робить вибійку тощо.
У 1944 р. відновлює навчання в художньому училищі. Під час навчання бере участь у художніх виставках, шукає образи, які втілюють час, людей, події. Його роботи були відмічені найвищими оцінками.
Влітку 1948 р. Олександр закінчує Дніпропетровське художнє училище, отримує диплом із відзнакою, і восени вступає до Київського художнього інституту. Роки навчання він присвятив вивченню законів конструктивних закономірностей предметного світу, пошукам у поодинокому загального, проявляючи при цьому неабиякий хист до композиції. Дипломна робота Олександра Данченка – серія офортів «Визвольна війна українського народу проти польської шляхти 1648–1654 рр.», висунула молодого митця у перший ряд українських графіків.
У 1954–1962 рр. художник викладав офорт і композицію на графічному факультеті Київського художнього інституту та продовжував вивчати історичні матеріали й документи, збирати натурний матеріал для майбутніх творів станкової графіки.
Подальшими його роботами були «Щорсівці» (1957), «Шевченкіана» (1961), «Портрети кобзарів» (1961), «Народні герої України» (1962), «Корюківка. 1 березня 1943 року» (1971), «Аджимушкай» (1975), «Чорнобиль» (1988) [1, 3].
У 1967 р. вийшла друком книжка Олександра Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Козак Мамай і Чужа Молодиця» з ілюстраціями Данченка. У виданні чудово збіглися світосприймання і образна мова письменника й художника.Того ж 1967 р. Олександру Данченку запропонували ілюструвати «Декамерон» Джованні Боккаччо в перекладі Миколи Лукаша. Ілюструючи «Декамерон», художник у пошуках пластичної паралелі не тільки до кожної новели, до кожного образу, але й до всієї книжки створив своєрідний фриз, в якому проходять усі ті, хто були сучасниками та співвітчизниками Боккаччо. Закінчуючи роботу над виданням (1969), Данченко вже був художником книги з яскравою індивідуальністю [3].
Під час роботи над «Енеїдою» Івана Котляревського митець уже йшов своїм,«данченківським» шляхом, не запозичуючи образи, створені його попередниками, а скоріше відштовхуючись від них. Художник звернув увагу на назву поеми, яку дав їй письменник: «Вергілієва “Енеїда” на малоросійську (українську) мову перекладена І. Котляревським». Данченко зрозумів, що заголовок цей означає те, що ілюстратору треба не декорувати українське життя грецькими елементами і не надавати античності українського колориту, а вирішувати «Енеїду» в ключі, що відповідає її мовному пародійному ладу. Вводячи «запорізько-троянське» військо у світ середземноморської античності, художник створив в ілюстраціях сплав, у якому нероздільно злилися і українська козацька старовина, і античність [2].
Художником також були оформлені та ілюстровані книжкові видання «Історія одного міста» Михайла Салтикова-Щедріна (1975), «Десять днів, що потрясли світ» Джона Ріда (1977), «Незабутнє» Олександра Довженка (1980), «Кобзар» Тараса Шевченка (1984), «Прапороносці» Олеся Гончара (1989).
Список використаних джерел:
1. Блюміна І. М. Данченко Олександр Григорович / І. М. Блюміна // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2007. – Т. 7. – С. 223.
2. Котляревський І. Енеїда / Іван Петрович Котляревський. – Київ: Дніпро,1969. – 262 с. : кольор. іл.
3. Попова Л. І. Олександр Данченко / Лідія Іванівна Попова. – Київ: Мистецтво, 1972. – 104 с. : іл.
