Квартал між вулицею Богдана Хмельницького та бульваром Тараса Шевченка, дивом уцілілий у роки Другої світової війни, є унікальною автентикою Хрещатика. Його забудова ХІХ ст. за стилем контрастує із оновленим повоєнним строєм вул. Хрещатик, але узгоджується і створює справжній ансамбль із забудовою суміжних вулиць [2, c. 268].

«Квартал, що залишився від старого Хрещатика, навіть за всієї своєї архітектурної тривіальності зовсім не є зайвим в ансамблі проспекту» зазначає історик архітектури В. Чепелик [7, c. 42].

У ХІХ ст. квартал був розділений на садиби, що включали в себе прибуткові будинки з фасадом на вул. Хрещатик, у середині садиб розміщувалися службові будівлі з двором і садом.

Перший будинок кварталу – це триповерхова будівля в стилі ренесансу, споруджена в 1873–1874 рр. за проектом архітектора В. Ніколаєва. Спочатку будинок № 40/1 був дерев’яний на мурованому поверсі фасадом на Хрещатик з дерев”яним флігелем та дерев”яною обкладеною каменем льодовнею [6, c. 142].

Будинок належав французькому підприємцеві, купцеві 2-ї гільдії Жану-Батисту Кане, який відкрив тут готель «Кане». На першому поверсі розміщувався магазин швейних машин «Зінгер», в якому безкоштовно навчали шиттю і художній вишивці. У будинку також містився галантерейний магазин «Універсал». У радянські часи перший поверх будинку займав Центральний гастроном. Зараз будинок знаходиться на реконструкції [6, c. 142].

Наступний прибутковий чотириповерховий будинок № 42 з флігелем, споруджений у 1895–1986 рр. за проектом архітектора О. Кривошеєва у ренесансних формах. Він зведений на мурованому фундаменті знесеного дерев”яного будинку [5, c. 39]. Чоловий фасад вирішено в дусі еклектики з елементами ренесансу й бароко. Насиченість декоративного декору зростає з низу до гори. Фасад завершено масивним карнизом з модульйонами та прямокутною аттиковою стінкою. До 1941 р. стінку увінчувала вежа зі шпилем. Разом з фасадним будинком було зведено триповерховий житловий флігель та одноповерховий флігель з кегельбаном при ньому [6, c. 146]. Перший поверх головного будинку ділили між собою чотири магазини і ресторан. Загадкові події, що сталися в 1902 р. в одній із квартир, знайшли віддзеркалення у відомому творі К. Чуковського «Мойдодир» [5, c. 39].

У 1883 р. за проектом архітектора Г. Шлейфера , на замовлення власниці садиби М. Кордес, на вул. Хрещатик, 44 постав прибутковий двоповерховий будинок у пізньокласицистичному стилі. У 1889 р. будинок реконструйовано та надбудовано два поверхи в еклектичних формах з невеликою вежею на даху за проектом архітектора А.-Ф. Краусса [6, c. 151]. У будівництві використано мотив з найрізноманітніших стилів та напрямів: барокові картуші й розірвані фронтони, мушлі й химерні закрутки балконних огорож у дусі стилю рококо, елементи ордера, мотив аркади, меандровий фриз, характерний для стилю неогрек тощо. Наприкінці ХІХ ст. в цьому будинку відкрився готель «Франкфурт», розміщувалися різноманітні магазини та контори. У 1918–1920 рр. у будинку функціонував Єврейський народний університет [6, c. 154]. З 1917 р. тут було видавництво «Друкарь» та книгарня. Згодом книгарня називалася «Знання» [6, c. 161–162]. За радянських часів на першому поверсі містилася «Варенична», у вітрині якої була розміщена перша в Києві механічна реклама – фігура Пацюка, персонажа повісті М. Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки», якому до рота летіли вареники [5, c. 40].

Прибутковий триповерховий будинок № 46, зведений у 1872–1873 рр. за проектом архітектора О. Шіле в неоренесансному стилі. Цегляний, тинькований будинок у плані П-подібний з асиметричним арковим проїздом на подвіря. Крім цього будинку, на території садиби розташовувалися двоповерхові кам”яні житлові флігелі та нежитлові служби. Їх проекти були розроблені в різні роки архітекторами Р. Тустановським і Р. Рачинським. У кінці ХІХ ст. в будинку розміщувалася контора купця Г. Феляуера, власника найвідомішої фабрики штучних жорен [6, c. 156–157]. 

Музей вулиці Хрещатик розташовано в триповерховому прибутковому будинку № 48. Будинок зведений у 1880 р. в стилі історизму. Він належав купцеві Целестіну Верле. На балконах збереглася ажурна металева огорожа з ініціалами домовласника. Пластичне вирішення головного фасаду спирається на використання мотивів неоренесансу. На третьому поверсі простінки між вікнами декоровано ліпленими рослинними гірляндами [6, c. 160]. Центральну частину будинку, де розташовано прямокутний отвір проїзду у двір, виділено незначним ризалітом і завершено аттиком з лучковим фронтоном і півциркульним вікном. Будинок гармонійно поєднується з сусіднім будинком № 46.

Один з найбільших будинків кварталу під № 50 належав купцю М. Барському, нащадку українського архітектора І. Григоровича-Барського . Прибутковий чотириповерховий будинок з двома флігелями був споруджений у 1880–1882 рр. за проектом архітектора О. Хойнацького в ренесансних формах. Балкон головного будинку прикрашають скульптури каріатид у довгастому античному вбранні, виконані на київській фабриці І. Андржейовського. Авторський проект не передбачав каріатид, вони з”явилися під час будівництва [6, c. 160]. Головний фасад вирішено як стилізоване ренесансне палаццо, симетрична композиція якого підкреслена двома бічними еркерами на другому поверсі, завершеними терасними балконами. Архітектурне оформлення побудовано на поєднанні горизонтальних і вертикальних членувань. У 2002–2003 рр. проведено реставрацію і надбудову споруди двоповерховою мансардою за проектом архітектора Ю. Духовичного [6, c. 160]. 

За головним будинком розташовані два триповерхові житлові флігелі. Будинки мають спрощений, лаконічний декор фасаду, модельований з цегли. Забудова даної садиби найкраще збереглася, тому є зразком комплексної житлової забудови Києва доби історизму [6, c. 161].

Будинок № 52 зведений у 1875–1878 рр. у бароково-ренесансних формах за проектом архітекторів О. Гросса та В. Ніколаєва. Спочатку будинок був триповерховим, пізніше надбудовано ще один поверх. Планувалося зведення великого будинку вздовж вулиці Хрещатик та бульвару Тараса Шевченка. У реалізованому проекті композиційне рішення втратило логічну завершеність, тому що за браком коштів побудовано лише одну секцію будинку. Пишне пластичне оздоблення фасаду в цілому відповідає проектному задуму. Це була найбільша садиба в кварталі й належала купцеві О. Некрасову. На іншій території садиби були зведені кам”яні крамниці за проектом архітектора А. Дубицького [6, c. 163].

До 1920-х рр. в будинку розміщувалися казарми 130-го Херсонського піхотного полку та полкова церква, зала для сінематографа «Аза», найбільший магазин-склад «Депо музичних інструментів», чоловіча кравецька артіль, магазин капелюхів. У 1914 р. відкрито перший у Києві «Художній салон» [6, c. 163]. 

У 1921–1934 рр. будівлю займав Музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка. Саме тут було створено мистецьке об’єднання «Березіль» під керівництвом Леся Курбаса [6, c. 165].

Нині будинок – одне з приміщень Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого [1, c. 154].

Останній двоповерховий будинок кварталу в 30-х рр. ХІХ ст. належав міщанину З. Сухоставському. В одній із квартир будинку в 1846 р. проживав М. Костомаров. Потім будинок перейшов у власність купця О. Некрасова [5, c. 42].

Сучасний восьмиповерховий житловий будинок № 54/2 зведено в 1960–1963 рр. за проектом архітекторів Г. Колесова та О. Малиновського. Будинок облицьований білою керамічною плиткою. На першому поверсі будинку був ювелірний магазин «Каштан», а з боку бульвару Тараса Шевченка – кафе «Київське» [6, c. 166–167]. 

«Багато разів після 1949 року, особливо в 1980-ті роки ентузіастам впровадження новацій кортіло знести ці будинки і звести за своїми проектами масштабніші й сучасніші споруди» зазначає професор В. Чепелик [7, c. 42]. Але завдяки активному втручанню київської громади квартал збережено. Він став, за словами архітектора О. Силина, «своєрідною – затишною і, навіть, ліричною – вітальнею Хрещатика» [4, с. 27]. Квартал старого Хрещатика позначений високою архітектурною довершеністю периметрально-рантової забудови, створеної відомими зодчими ХІХ ст. Фронтальна композиція виглядає органічною навіть із втратами деяких архітектурних елементів. Що ж до архітектонічної пластики, то фасадний ряд і тепер не потребує введення в свій урівноважений лад будь-якої нової за масштабами чи формами домінанти [4, с. 24].

«Багато в чому завдячуючи цьому кварталу, Хрещатик набирає рис своєрідного музею архітектури, аргументуючи можливість правдивого визначення справжньої вартості нового Хрещатика» влучно визначив місце Старого кварталу Хрещатика професор В. Чепелик [7, c. 42]

 

Список використанної літератури:

1. Бабич Т. Фотопутівник крізь час: Хрещатик і околиці / Т. Бабич, І. Коваль. – Київ : Лат & К, 2014. – 183 с. : фот. – Бібліогр.: с. 180–183.

            2. Кондель-Пермінова Н. М. Хрещатик – комунікатор між часами / Н. М. Кондель-Пермінова. – Київ : Варто, 2021. – 423 с. : іл., кольор. іл. – Бібліогр. в підрядк. прим. – Бібліогр.: с. 420–423.

3. Рибаков М. О. Хрещатик відомий і невідомий : краєзнавчі нариси / М. О. Рибаков. – Київ : Кий, 2003. – 501 с. : іл.

4. Силин О. Останній квартал старого Хрещатика / О. Силин // Пам”ятники України. – 1987. – № 4. – С. 24–27 : іл.

5. Третьяков А. П. Привіт з Хрещатика / А. П. Третьяков. – Київ : Либідь, 2015. – 77 с. : фот. – (Твій Київ). – Бібліогр.: с. 77.

6. Третьяков А. П. Старий Хрещатик і його домовласники / А. П. Третьяков. – Київ : Сучасний письменник, 2019. – 327 с. : кольор. іл. – Алф. покажч.:  с. 307–323. – Бібліогр.: с. 324–327.

7. Хрещатик : культуролог. путівник / упоряд., ред. В. М. Грузин. – Київ : Амадей, 1997. – 141 с. : іл. + 1 арк. – (Історія однієї вулиці). – Бібліогр. в прим.: с. 139–141.