Місто Ізяслав Хмельницької обл. – одне з найстаріших міст південної Волині, розташоване на березі р. Горинь. Заснування й назву міста пов’язують із періодом діяльності на Волині князя Ізяслава Мстиславовича – онука Володимира Мономаха у ХІІ ст. Наприкінці ХІІІ ст. місто ввійшло до складу Галицько-Волинського князівства [8, с. 342].

Перший відомий власник міста – князь Федір Острозький. Після поділу родових маєтностей у 1448 р. старший син Василя Федоровича Острозького Юрій започаткував князівську лінію Заславських [9, с. 61]. У 1466 р. на березі р. Горині Ю. Заславський розпочав будівництво замку й оборонних укріплень. У ХVІ–ХVІІ ст. князі Заславські перебудували міські укріплення, звели кам’яні мури, збудували монастирський комплекс бернардинців [1]. Замок в Ізяславі – це споруда, де зберігалися цінні речі феодалів. Пам’ятка ця – рідкісний тип житлової і господарської будівлі ХVІ ст. [6, с. 42].

Після смерті останнього з роду князів Заславських із кінця ХVІІ ст. місто Ізяслав перейшло у власність князів Сангушків [9].

Неабиякий інтерес представляє садибний комплекс кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. – палац князів Сангушків. Палацова резиденція будувалася багато років, починаючи від 1746 р., у пізньобароковому стилі на кошт Павла Сангушка. Дружина князя Барбара Сангушко після смерті чоловіка вирішила звести в Ізяславі нову, помпезну будівлю й наказала спорудити її поруч зі старим палацом Заславських [2].

Один з авторів споруди – архітектор Павло Фонтана. За проєктом цього ж архітектора був побудований і костел в Ізяславі [9, с. 61].

Цегляна, двоповерхова будівля з мансардними приміщеннями, прямокутна в плані, із ризалітами в центрі. Нижній поверх палацу поділений на дві рівні половини коридором, уздовж бічних частин будівлі розміщено окремі приміщення. Другий поверх має анфіладне планування. Міжповерхові перекриття в більшості приміщень, коридор першого поверху й окремі приміщення другого поверху перекриті хрестовими та напівциркульними склепіннями. Головний акцент споруди зосереджений на центральній, овальній у плані залі, що виходить на північний фасад. Тут був облаштований головний вхід, прикрашений виступом-портиком. Всередині зали, вздовж стін розташовані широкі маршові сходи. Південний вхід постає у вигляді невеликого ризаліту з трикутним фронтоном [7, с. 206].

Сам палац збудований в стилі бароко – із багатим декором в інтер’єрі. Більшість кімнат було декоровано венеційською штукатуркою. До наших днів не дійшло жодної інтер’єрної світлини цього палацу [2]. Деяке уявлення про розташування й призначення приміщень дає опис, складений 1857 р. «на першому поверсі розташовувалися тринадцять кімнат для розваг, приймання гостей і спання. У шести кімнатах підлогу було вкрито плиткою, у двох – імітація під цеглу, у п’яти – дерев’яна. На другому поверсі було три передпокої та вісім кімнат. У покоях стіни були декоровані папером – шпалерами, стелі обрамлені ліпниною» [2, с. 53].

Родзинкою палацу був величезний парадний вхід, що вів до вестибюля. Відомо, що в палаці стояли мармурові скульптури, створені видатним італійським скульптором Антоніо Кановою. Дослідники історії палацу стверджують, що там були дві мармурові статуї святих роботи видатного скульптора Мікеланджело Буонаротті. Зали палацу прикрашали картини видатних живописців, порцелянові вироби, гобелени, срібні сервізи з позолотою, скляні вироби. Розміщувалася в палаці й велика бібліотека на дві зали, вона містила рідкісні видання, зокрема Острозьку Біблію 1581 р. й Львівську Біблію 1577 р. В окремому приміщенні зберігався архів Сангушків, що складався з найцінніших стародавніх рукописів.

На фінальній стадії будівництва палацу архітектор запропонував з’єднати критим коридором споруджувану Барбарою будівлю й старий палац Заславських. Довкола коридору було створено відкритий простір із в’їзною брамою і арками за периметром. Затишний внутрішній дворик, оточений арками й палацовими стінами. Такі не перекриті дахом ділянки називалися «патіо» й були модним віянням в архітектурі того часу [2].

Наприкінці ХVІІІ ст. настали складні часи для роду князів Сангушків і палацу зокрема, у кінці ХІХ ст. будівлю перебудовано під казарми. Відтоді його фасади почали швидко псуватися без нагляду й оновлень. У 1913 р. м. Ізяслав відвідав архітектор і художник Георгій Лукомський , він зазначив, що палац уже не має того вишуканого вигляду, як тоді, коли ним володіла родина Сангушків, проте, ще справляє враження. У роки Другої світової війни палац сильно постраждав від артобстрілів і пожежі [2].

Попри всі реконструкції самого комплексу залишки оборонної системи зберігалися до початку ХХ ст. [4, с. 500].

Нині архітектурний комплекс палацу князів Сангушків – одна із найяскравіших пам’яток архітектури Хмельничиини, яка, на жаль, знаходиться в стані руїни, потребує збереження й відновлення. Його будівлі й нині приваблюють істориків і дослідників, а його історія робить цю пам’ятку важливою для української архітектурної і культурної спадщини.

 

                                                                                                                   Підготувала Анастасія Проценко

 

 

Перелік рекомендованих джерел:

 

1. Верменич Я. В. Ізяслав / Я. В. Верменич, В. П. Коваленко // Енциклопедія історії України : в 10 т. / Нац. акад. наук України, Ін-т історії України ; ред. рада: В. М. Литвин (голова) [та ін.] ; редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – Київ, 2005. – Т. 3 : Е–Й. – С. 429 : іл. – Бібліогр. в кінці ст.

 

2. Галімов А. Українські палаци : відновлення історії. Золота доба / А. Галімов, Р. Шаріпов. – Харків : Фабула, 2024. – 167 с. : кольор. іл., портр. – Бібліогр. в кінці ст.
3. Географічна енциклопедія України : в 3 т. Т. 2. З–О / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – Київ : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – 479 с. : іл.

 

4. Збруцький О. М. Оборонна система палацового комплексу князів Сангушків у м. Ізяслав Хмельницької обл. Північно-західний бастіон / О. М. Збруцький // Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень / М-во культури і туризму України, Держ. служба з питань нац. культур. спадщини, Наук.-дослід. ін-т пам’яткоохорон. дослідж. ; редкол.: В. І. Клочко (голова) [та ін.]. – Київ, 2008. – Вип. 4. – С. 500–506 : іл. – Бібліогр.: с. 504.

 

5. Кучерук В. А. Ізяслав / В. А. Кучерук, С. Г. Самара // Енциклопедія Сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України ; голов. редкол.: І. М. Дзюба [та ін.]. – Київ, 2011. – Т. 11 : Зор–Как. – С. 238–239 : іл.

 

6. Лесик О. В. Замки та монастирі України / О. В. Лесик ; рец.: Ю. С. Асєєв, В. В. Савченко. – Львів : Світ, 1993. – 174 с. : іл.

 

7. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР : ил. справ.-кат. : в 4 т. Т. 4. Сумская область. Тернопольская область. Харьковская область. Херсонская область. Хмельницкая область. Черкасская область. Черниговская область. Черновицкая область / Гос. ком. Укр. ССР по делам стр-ва, Укр. спец. науч.-реставрац. проект. ин-т, Науч.-исслед. ин-т теории, истории и перспектив. проблем совет. архитектуры ; гл. редкол.: Л. Н. Жариков [и др.] ; редкол. т.: Г. Н. Логвин [и др.]. – Киев : Будівельник, 1986. – 375 с. : ил. – Библиогр.: с. 370–375.

 

8. 500 чарівних куточків України, які варто відвідати : путівник / уклад.: Т. І. Лагунова, Ю. Ю. Кашуба. – Харків : Клуб сімейн. дозвілля, 2007. – 415 с. : іл., мапи. – Покажч.: с. 410–413.

 

9. Ричков П. «Альбом краєвидів Волині» Генріка Пейера як джерело архітектурної історіографії / П. Ричков // Архітектурна спадщина Волині : зб. наук. пр. – Рівне, 2014. – Вип. 4. – С. 48–63. – Бібліогр.: 66 назв.

 

10. Томазов В. В. Сангушки – князівський рід / В. В. Томазов // Енциклопедія історії України : в 10 т. / Нац. акад. наук України, Ін-т історії України ; ред. рада: В. М. Литвин (голова) [та ін.] ; редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – Київ, 2012. – Т. 9 : Прил–С. – С. 438–440 : іл. – Бібліогр. в кінці ст.

 

11. Фенцур В. Історико-архітектурна спадщина Поділля / В. Фенцур // Архітектурний вісник. – 2005. – № 2/3. – С. 62–68 : іл. Підготувала Анастасія Проценко Підготувала Анастасія Проценко