Місто Білогірськ Автономної Республіки Крим – районний центр, розташований у долині р. Біюк-Карасу (притока Салгиру) за 43 км від республіканського центру м. Сімферополя та 769 км від м. Києва. Останній Всеукраїнський перепис населення (2001) засвідчив, що кількість його мешканців складала 18 420 осіб. До 1945 р. місто мало назву Карасубазар («кара» – «чорний», «су» – «вода», «базар» – «торгове місце»), пізніше перейменоване на Білогірськ. Походження назви від світлого кольору гір – крейдяних вапняків, які називають Білою скелею (Ак-Кая).
Вперше про поселення згадується у документальних джерелах ХІІІ ст., коли Крим був захоплений татарами. Вигідне географічне розташування міста сприяло тому, що воно, разом з Солхатом (нині – м. Старий Крим), стало пунктом, через який пролягали караванні степові шляхи до морських портів Гезлева й Кафа (нині – м. Феодосія), що вели торгівлю з Константинополем і містами Кавказу. В період турецько-татарського панування в Карасубазарі був невільницький ринок. У місті збереглися руїни середньовічного караван-сарая Таш-Хана (Кам’яний палац), де зберігалися товари, що йшли із заходу і сходу.
У 1630 р. запорізькі козаки захопили Карасубазар, визволивши невільників, захоплених татарами.
На карті Криму 1652 р. Г.-Л. де Боплана населений пункт позначений як м. Карасу (щоправда, на річці з іншою назвою і орієнтацією).
Після включення Криму до складу Російської імперії навесні 1783 р. Г. Потьомкін прийняв у Карасубазарі від беїв, мурз та іншої татарської знаті присягу на вірність Росії. Карасубазар став одним із центрів російського адміністративного управління в Криму. У 1783-1784 рр. кількість мешканців міста становила 10 317 чоловік.
Наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. Карасубазар був важливим торговельним і ремісничим центром. У 1892 р. у місті працювали 4 цегельно-черепичні заводи, 4 тютюнові фабрики, 3 шкіряні, 3 сиром’ятні, 2 сап’янові та 4 свічково-миловарні заводи, ватна фабрика, 2 підприємства виробництва штучних мінеральних вод.
Відповідно до перепису населення 1897 р. кількість мешканців Карасубазара становила 12 968 осіб.
Після 1910 р. було відкрито кустарні підприємства обробної промисловості: шкіряні заводи, тютюнові фабрики, меблева фабрика, винозаводи, кілька деревообробних майстерень, що виготовляли бочки для вина, тару для винограду, фруктів. У Карасубазарі діяли 5 вальцьових млинів.
У роки Першої світової (1914-1918) і Громадянської (1918-1920) воєн у місті неодноразово змінювалася влада. У листопаді 1920 р. внаслідок воєнних дій Карасубазар захопили радянські війська.
На початку 1921 р. у місті було відкрито клуб. У 1925 р. у Карасубазарі працювали 13 млинів, цегельно-черепичний завод, меблева фабрика.
У 1926 р. Карасубазар отримав статус міста районного підпорядкування.
У 1935 р. місто стало центром Карасубазарського району.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 1 листопада 1941 р. до 13 квітня 1944 р. Під час окупації на території Карасубазара діяв партизанський загін.
У повоєнні роки було відновлено роботу промислових підприємств, вони випускали меблі, взуття, трикотаж, швейні вироби, сільськогосподарський реманент, будівельні матеріали. Було відкрито районний Будинок культури. До початку 1946 р. у місті почали працювати 2 машинно-тракторні станції, 6 артілей, хлібозавод, райпромкомбінат.
У 1960-х рр. у місті збудовано хлібокомбінат, молокозавод. У 1968 р. введено в експлуатацію завод стінових матеріалів.
На початку 1970-х рр. у місті працювали 9 промислових підприємств, серед яких хлібокомбінат, вино-соковий завод, райпромкомбінат, друкарня. У Білогірську діяли районна й міська дитяча бібліотеки.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали завод продовольчих товарів, молокозавод, завод будівельних матеріалів, хлібокомбінат, взуттєва фабрика.
В урочищі Біла Скеля досліджено 3 довготривалі стоянки епохи раннього палеоліту. У двох із них виявлено поховання неандертальця. На околицях міста виявлено кілька неолітичних поселень (IV тисячоліття до н.е.), 2 поселення періоду міді (ІІІ тисячоліття до н.е.), одне таврське, а також понад 20 курганів з похованнями періодів бронзи й скіфського. В одному із скіфських курганів (ІІІ ст. до н.е.) знайдено камя’ний склеп. На вершині гори Ак-Кая, крім скіфських курганів, у печерах і на скельних склепіннях виявлено висічені сарматські й пізньокочівницькі знаки.
