Старий Крим – місто Кіровського району Автономної Республіки Крим. Розташоване за 27 км від районного центру м. Кіровського, 87 км від республіканського центру м. Сімферополя та 795 км від м. Києва. Відповідно до даних останнього Всеукраїнського перепису населення (5 грудня 2001 р.) у Старому Криму мешкало 9 960 осіб.
Першу назву міста – Солхат – виводять від вірменського «сурб-хан» – «святий хрест». Після появи Кримського ханства отримало назву Ескі-Керим (Старий Крим). Дослідники пов”язують топонім Крим з монгольським «керем», «керим», «херем», що значить «пояс, стіна, фортеця».
Розташування на шляху з Європи в Індію дозволило Солхату вести в VI-VII ст. торгівлю з сусідніми країнами.
У ХІІІ ст. татарські війська захопили півострів і почали називати Солхат Кримом. У 1252 р. хан Батий побудував у місті палац.
На початку XIV ст. Крим був головним адміністративним центром Кримського Юрту (уділу) Золотої Орди, значним ремісничим центром, одним із найважливіших пунктів міжнародної торгівлі.
У 1287-1288 рр. в Криму споруджено мечеть Бейбарса. У 1314 р. збудовано ще одну мечеть, що збереглася до наших часів.
У 1338 р. тут споруджено монастир Сурб-Хач (Святого Хреста). У XIV-XV ст. при монастирі працювала школа.
Відомим був Крим і як центр поширення ісламу на півострові. У медресе в XIV ст. готували служителів релігійного культу.
У другій половині XIV ст. генуезці припинили торгівлю з Солхатом, що призвело до економічного занепаду міста.
У 1395 р. місто захопив Тімур (Тамерлан), а в 1480-х рр. – Саіід Ахмед. Після того, як столицю Кримського ханства було перенесено до Бахчисараю, місто отримало назву Ескі-Крим (Старий Крим).
У 1650 р. у Старому Криму було близько 100 будинків.
На час приєднання Криму до Російської імперії Старий Крим був невеличким містечком. Його було перейменовано на Лекополь (з грецької – «тихе місто»). У 1786 р. тут оселилася частина болгар. У 1877 р. Левкополь увійшов до складу Феодосійського повіту і йому було повернуто попередню назву. Наприкінці XVIII ст. більшість татар залишила місто, емігрувавши в Туреччину.
До Старого Криму почали переїжджати вірмени з Вірменського Базару. У 1799 р. російський уряд виділив вірменській громаді міста 12 тис. десятин землі.
У 1803 р. Старий Крим був заштатним містом Таврійської губернії. Станом на 1850 р. тут мешкало 2 406 чоловік, у 1861 р. – 1 019 осіб, а в 1864 р. – 1 497.
Мешканці міста вирощували тютюн, займалися садівництвом, городництвом, шовківництвом, бджільництвом, частково хліборобством. Розвивалася також промисловість. У 1859 р. працювали 2 цегельно-черепичних та 1 кахляний заводи, 2 фабрики з виготовлення підошовного товару. У 1861 р. у Старому Криму працювали 35 майстрів-ремісників, серед яких були кравці, шевці, мідники, колісники, теслі та ін.
У середині ХІХ ст. у місті було 217 житлових будинків, 2 заїжджі двори, шинок, кав”ярня, лазня.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Старому Криму діяли цегельно-черепичний і вапняний заводи.
У 1910-х рр. у місті мешкало 5 752 особи, було 807 житлових будинків, 2 готелі, 7 заїжджих дворів, 11 кав”ярень, буфет, 3 винні крамнички.
У роки Першої світової (1914-1918) і Громадянської (1918-1920) воєн у місті неодноразово змінювалася влада. Внаслідок воєнних дій у Старому Криму встаоновлено радянську владу.
Наприкінці 1920 – на початку 1921 рр. у місті почали працювати кузні, майстерні з ремонту сільськогосподарської техніки, промислово-побутові майстерні.
25 грудня 1920 р. місто віднесено до курортів загальнодержавного значення.
З лютого 1921 р. Старий Крим був районним центром Феодосійського повіту, а з жовтня 1921 р. – округу.
У 1921-1925 рр у Старому Криму переважала кустарно-реміснича промисловість. У місті діяло 2 млини, а також старе римське лісництво. У 1923 р. було утворено сільськогосподарське кредитне товариство, яке ввело в експлуатацію вапняний завод.
У 1923 р. Старий Крим став центром району. Восени 1924 р. район ліквідовано, а місто підпорядковувалося Феодосії.
У 1927 р. у Старому Криму відкрито відділення Кримського курортного тресту.
Від 1930 р. місто – районний центр. Станом на 1939 р. тут мешкало 5 141 особа.
У 1931 р. відкрито кустарно-промислові артілі «Кермеджі», «Червоний харчовик». Згодом введено в експлуатацію завод кераміки ім. Г. Д. Стамова, цегельно-черепичну артіль «Ударник», пекарню, харчосмакову артіль «Труд», вапняний завод, харчокомбінат, реконструйовано керамічний завод. На початку 1941 р. створено райпромкомбінат.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 2 листопада 1941 р. до 13 квітня 1944 р. Під час окупації на території Старого Криму діяла підпільна група і партизанський загін.
Наприкінці 1944 р. у місті відкрито кравецьку й шевську майстерні, млин, 2 їдальні, пекарню, лікарню, аптеку, клуб і кінотеатр. Згодом у Старому Криму почали працювати харчовий і промисловий комбінати, сокобезалкогольний завод, артілі промкооперації, будівельне управління, МТС, млин.
У першій половині 1950-х рр. введено в експлуатацію молокозавод. У 1956 р. закінчено спорудження Старокримського водосховища. Поблизу нього виникло робітнице селище. На початку 1958 р. збудовано завод стінних блоків, а у 1961 р. – завод будівельних матеріалів, згодом переустаткований на завод залізобетонних виробів. У 1964 р. на базі однієї з артілей комбінату побутового обслуговування створено швейну фабрику, іншої – меблеву фабрику.
У 1959 р. Старокримський район було ліквідовано, а місто увійшло до складу Кіровського району.
У 1970-х рр. у місті діяли Будинок культури, бібліотека, клуб при заводі залізобетонних конструкцій, кінотеатр, 2 літні кіномайданчики тощо.
Наприкінці ХХ ст. у Старому Криму діяв Старокримський кар’єр.
На території міста виявлено залишки поселення та кургани доби бронзи. На горі Агармиш, що поблизу міста, збереглися руїни пізньоскіфського городища. Виявлено також залишки античних поселень IV-ІІІ ст. до н. е. – перших століть н. е. Знайдено фрагменти написів давньогрецькою мовою, зокрема напис 222 р. н. е. на мармуровій плиті п’єдесталу пам’ятника одному з боспорських царів, а також пантікапейські та римські монети.
