Місто Чигирин Черкаської області – районний центр, розташований на р. Тясмині (притока Дніпра) за 61 км від обласного центру м. Черкас та 240 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 11960 осіб. На думку дослідників, назва походить від слова «чагарник». Отже, «чигирин» – «місцевість, покрита чагарниками». За переказом, на цій території на перехресті шляхів стояла криниця, біля якої висів «чигир» – «дерев’яний черпак для води». Ще один переказ виводить топонім від назви чудодійної отруйної й цілющої чигар-трави. Присвійний суфікс «-ин» дає підставу припустити, що назва походить від особового імені. У документах давнього часу трапляється прізвище татарина Чигир-богатиря.
У другій половині XIV ст. територія Чигиринщини входила до складу Литовського князівства, з 1569 р. – під владою польських магнатів. У результаті нападів татар і турків ця територія перетворилася на т. зв. Дике поле.У першій половині XVI ст. починається заселення території Дикого поля. Тоді ж з”являються перші згадки про Чигирин – один з козацьких зимівників, що мав невелику фортецю.
У 1532 р. польський король і великий князь литовський віддав фортецю у володіння черкаському старості О. Дашкевичу. Наприкінці 1570-х рр. поселення зруйноване татарами.
У 1589 р. польський король Сигізмунд ІІІ універсалом закріпив землі Чигиринщини за черкаським старостою О. Вишневецьким. Основним заняттям мешканців було рільництво. Розвивалися промисли, зокрема рибне й боброве господарство. У поселенні були млини, корчми тощо.
У 1592 р. Чигирину надане магдебурзьке право.
У 1630-х рр. власниками Чигирина та навколишніх земель стали магнати Конецпольські.
У першій половині XVII ст. місто поділялося на дві частини: мале місто на горі, де були розташовані замок та основні укріплення, і велике місто, розташоване під горою. Навколо обох частин міста був споруджений мур. У місті діяли Спаська та Успенська церкви. Також тут був гетьманський палац.
У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Чигирин мав одне з ключових значень у розбудові української держави і політичному житті тогочасної України. Містечко було одним з найбільших ремісницьких центрів України.
У 1677 і 1678 рр. чигиринська фортеця витримала облоги турецько-татарських військ.
Відповідно до умов «Вічного миру» (1686 р.) Чигирин мав «залишитися пустим до подальшої ухвали», був «нічийною» територією.
На рубежі 1750-1760-х рр. були спроби відродити чигиринську фортецю: тут спорудили замок, нові укріплення в низовій частині.
У 1793 р. Чигирин увійшов до складу Російської імперії. У 1797 р. і 1802 р. тут було розміщено повітовий центр.У 1825 р. у Чигирині мешкало 2736 осіб, у 1856 р. – 5921 особа, у 1879 р. – 9872 особи.
Наприкінці ХІХ ст. у місті будувалися дрібні підприємства, майстерні напівкустарного типу.
У 1912 р. у Чигирині працювали шість чинбарень, три парові млини, три канатні підприємства, завод мінеральних вод, цегельня, олійниця та кар’єр.
У роки Першої світової (1914-1918 рр.) і Громадянської (1918-1920 рр.) воєн у місті неодноразово змінювалася влада. У результаті воєнних дій наприкінці 1919 р. у Чигирині встановлено радянську владу.
У 1932 р. створено машинно-тракторну станцію.
У 1938 р. в місті почали працювати підприємства швейної і лозомеблевої промисловості.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 7 серпня 1941 р. до 12 грудня 1943 р. Під час окупації на території Чигирина діяла підпільна група.
Протягом 1950-1960-х рр. у Чигирині почали працювати комбікормовий, консервний, холодильний цехи вальцьовий млин, цех безалкогольних напоїв харчокомбінату.
У 1957 р. у місті почав працювати «Міжколгоспбуд». У 1960 р. введено в експлуатацію маслозавод.
У 1970-х рр. у Чигирині працювали районний Будинок культури, краєзнавчий музей, 12 бібліотек тощо.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали шкіряно-галантерейна, хутрова та меблева фабрики, фурнітурний, цегельний заводи, завод продовольчих товарів. Діяв Чигиринський історико-культурний заповідник.
На території Чигирина виявлено залишки поселень епохи бронзи і черняхівської культури. Тут розташовувалося чимале давньоруське поселення ХІ-ХІІІ ст. На південний захід від Чигирина розташовані залишки земляних валів, споруджених у часи Київської Русі для охорони краю від степових орд.
Список використаної літератури:
1. Білецька О. До ідеї створення археологічного музею в Чигирині / О. Білецька // Нові дослідження пам`яток козацької доби в Україні : зб. наук. ст. / Н.-д. центр “Часи козацькі” Укр. т-ва охорони пам”яток історії та культури, Центр пам`яткознавства НАН України та УТОПІК. – К. : Часи козацькі, 1998. – Вип. 7. – С. 167-171. – Бібліогр. в кінці ст.
2. Вечерський В.В. Гетьманські столиці України / В. В. Вечерський. – К. : Інформ.-аналіт. агенція “Наш час”, 2008. – 318 с. : іл. – (Невідома Україна, ISBN 966-8174-12-7). – Бібліогр.: с. 307-315.
3. Кілессо С.К. Архітектурні та мистецькі скарби Богданового краю / С. К. Кілессо. – К. : Техніка, 2000. – 143 с. : іл. – (Національні святині України). – Бібліогр.: с. 141-142.
4. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с. – Бібліогр.: с. 148-151.
5. Мицик Ю.А. Чигирин – гетьманська столиця / Ю. А. Мицик ; Нац. ун-т “Києво-Могилян. акад.”, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Канад. ін-т укр. студій при Альберт. ун-ті в Едмонтоні. – К. : ВД “Києво-Могилян. акад.”, 2007. – 391 с. : іл.
6. Чигирин // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1993. – Т. 3 : П-Я. – С. 419.
7. Чигирин // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 111.