Місто Городище Черкаської області

Місто Городище Черкаської області – районний центр, розташований на р. Вільшанці (притока Дніпра) за 59 км від обласного центру м. Черкас та 159 км від м. Києва. Відповідно до даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001) кількість його мешканців становила 15 491 особу. Назва міста походить від слов’янського слова «град», «город». На цій території були городища Жабокрич, Теличівка, Бугаївка. Наявність кількох поселень (городищ) на порівняно невеликій території й спричинила до такої назви.
Місто розташоване на території давнього городища, рештки якого зберігалися до кінця ХІХ ст. У 1527 р. воно було спалене татарами й відродилося через 106 років. Власником поселення був Конецпольський. Мешканці міста займалися бджільництвом, скотарством, виготовляли фарбу для сап’яну.
У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Городище стало сотенним містечком Черкаського полку (від 1649 р.).
Після укладання Андрусівського перемир’я (1667 р.) Городище у складі Правобережної України увійшло до складу Польщі.
У другій половині XVII – на початку XVIII ст. в місті часто змінювалися власники. На початку XVIII ст. власниками Городища стали князі Любомирські.
Після приєднання Правобережної України до складу Російської імперії (1793 р.) Городище стало волосним центром Черкаського повіту. У 1794 р. у селищі мешкало 3 700 осіб.
У 1848 р. брати К. і Т. Яхненки та Ф. Симиренко заснували в Городищі цукроварню.
У 1860 р. кількість мешканців Городища становила 7 000 осіб, був 1 101 двір. Незабаром поряд із цукровим заводом споруджено завод з виготовлення устаткування для цукроварень.
У 1876 р. споруджено залізницю. Біля неї збудовано Маріїнський цукрозавод. У 1887 р. завод Яхненків – Симиренка припинив існування.
Наприкінці ХІХ ст. у Городищі працювали цегельний, керамічний і пивомедоварний заводи, 3 млини, 2 олійниці, інші дрібні підприємства.
У роки Першої світової (1914-1918) і Громадянської (1918-1920) воєн у місті неодноразово змінювалася влада. У результаті воєнних дій у січні 1919 р. в Городищі встановлено радянську владу.
У 1920 р. введено в експлуатацію харчокомбінат, цукрозавод. У 1922 р. на базі піскового та рафінадного цукрозаводів засновано школу фабрично-заводського учнівства.
У 1923 р. Городище стало районним центром Київської губернії, з 1925 р. – Черкаського округу, з 1932 р. – Київської, а з 1954 р. – Черкаської області.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 1 серпня 1941 р. до 10 лютого 1944 р. Під час окупації на території Городища діяло партизанське з’єднання, а також підпільна група.
Вже до кінця 1944 р. відновлено роботу цукрозаводу і керамічного заводу, у 1945 р. відбудовано рафінадний завод.
У 1957 р. Городище віднесено до категорії міст.
У 1970-х рр. у Городищі працювали цукрокомбінат, маслозавод, автопідприємства, цегельний і пивоварний заводи, пересувна механізована колона, ремонтно-будівельна дільниця, заводоуправління будматеріалів, ТЕЦ. Діяли 3 будинки культури, 3 клуби, широкоекранний кінотеатр, 7 бібліотек.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали цукровий комбінат, маслоробний, пивоварний, хлібний, комбікормовий заводи, завод будівельних матеріалів, кар’єроуправління з видобування та обробки лабрадориту.
На початку ХХІ ст. у Городищі працювали хлібозавод, холодокомбінат, олійниця, хлібоприймальне підприємство та ін. Діяли 5 клубів, 5 бібліотек, кінотеатр, краєзнавчий музей, літературно-меморіальний музей-садиба Івана Ле, літературно-меморіальний музей С. Гулака-Артемовського та ін.