Місто Звенигородка Черкаської області – районний центр, розташований на р. Гнилому Тікичі (притока Тікичу, басейн Південного Бугу) за 106 км від обласного центру м. Черкас та 176 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 19841 особа.
За легендою, поселення часів Київської Русі було розташоване поблизу сучасного міста навколо насипаної гори. На одній з веж висів дзвін, яким попереджали містян про наближення ворога чи скликали на раду. Тому місто назвали Звенигородом, а пізніше Звенигородкою.
За легендою, місто виникло в часи Київської Русі й було розташоване за 3 км від сучасного, навколо конусоподібної гори. Вперше згадується у писемних джерелах під 1394 р., коли його зруйнували монголо-татари.У 1506 р. хан Менглі-Гірей віддав великому князю Литовському Сигізмунду ці землі.
У 1545 р. було відбудовано замок. У 1557 р. звенигородський замок з прилеглими осадами включено в ординацію міст і містечок Великого князівства Литовського. Наприкінці XVI ст. навколо замку заселилося місто.
У 1569 р. Правобережну Україну захопили польські війська.
Від 1639 р. Звенигородка була центром староства.
У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Звениогородка увійшла до складу Корсунського полку (1648-1667 рр.).
За Андрусівським перемир’ям 1667 р. Правобережна Україна залишилася у складі Польщі.
У 1765 р. замок у Звенигородці обнесено дубовим частоколом, збудовано нові башти та казарми для охорони.
У 1792 р. Звенигородка отримала привілей на підтвердження магдебурзького праваУ 1793 р. Правобережна Україна увійшла до складу Російської імперії. У 1795 р. Звенигородка увійшла до складу Вознесенського намісництва, з січня 1798 р. – повітове місто Київської губернії.
У 1808 р. у містечку мешкало 3146 осіб, у 1850 р. – 7501 особа. Основним заняттям населення було землеробство, чумацький промисел і ремісництво. У Звенигородці було 127 ремісників (33 кравці, 15 кушнірів, 25 шевців, 35 ткачів, 10 ковалів, 3 слюсарі, 6 теслярів, 2 склярі).
У 1867 р. у містечку мешкала 11201 особа.
У 1870-х рр. розпочалося будівництво залізниці Одеса-Кишинів. У Звенигородці в цей час працювали два свічкових заводи, тютюнова фабрика, 14 млинів. Згодом почали працювати дві пивоварні та винокурні заводи, кілька цегелень.
Протягом 1910-1914 рр. у Звенигородці працювали чотири фабрично-заводські підприємства, сім ремісничих закладів. У 1910 р. тут мешкало 24000 осіб.
У роки Першої світової (1914-1918 рр.) і Громадянської (1918-1920 рр.) воєн у містечку неодноразово змінювалася влада. У березні 1919 р. у Звенигородці встановлено радянську владу.
У 1922 р. у містечку почали працювати чавуноливарний, шкіряний заводи, електростанція, промислові артілі (швейна, килимова, трикотажна, шевська, ткацька).
У 1923 р. Звенигородка стала центром однойменного району, у 1927 р. – надано статус селища міського типу.
У 1930-х рр. реконструйовано чавуноливарний завод, розширено й механізовано маслозавод, цегельні підприємства, млини, промислово-кооперативні артілі.У 1938 р. Звенигородці надано статус міста районного підпорядкування.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 29 липня 1941 р. до 28 січня 1943 р. Під час окупації у Звенигородці діяли підпільні групи.
Протягом 1950-1960-х рр. у Звенигородці реконструйовано промислові підприємства.
У 1952 р. на р. Гнилому Тікичі розпочалося спорудження міжколгоспної ГЕС. На околицях Звенигородки в 1953-1957 рр. споруджено чотири цегельні заводи. У 1960-х рр. тут почали працювати 2 будівельні організації.
У 1970-х рр. у Звенигородці діяли Будинок культури, 12 бібліотек, широкоформатний кінотеатр.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали завод продовольчих товарів, борошномельний, сироробний завод, два цегельні та два промислові комбінати. Діяв краєзнавчий музей.
На початку ХХІ ст. у Звенигородці працювали сироробний комбінат, ЗАТ «Зоря». Діяли краєзнавчий музей, меморіальний музей А. Кримського, районний Будинок культури, кінотеатр, центральна районна бібліотека тощо.
На території сучасного міста виявлено кам’яні знаряддя праці доби бронзи, предмети скіфських часів та поселення черняхівської культури.
Список використаної літератури:
1. Звенигородка // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2. – С. 41.
2. Звенигородка // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 42.
3. Звенигородка // Черкащина : універс. енцикл. : докум.-публіц. наук. фотоіл. іст. вид. / В. Жадько. – К. : Експрес-Поліграф, 2010. – С. 332-334 : іл.
4. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с. – Бібліогр.: с. 148-151.
5. Наріжна О.М. Звенигородка / О. М. Наріжна, В. В. Петрушевець, В. М. Попко // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України. – К. : Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України, 2010. – Т. 10 : З-Зор. – С. 451-452 : іл.