Місто Батурин Чернігівської області – районний центр, розташований на р. Случі за 19 км від районного центру м. Бахмача, 170 км від обласного центру м. Чернігова та 217 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001) кількість його мешканців становила 2758 осіб.
Поширена думка про те, що Батурин споруджено як польське укріплення й названо за іменем короля Стефана Баторія. За іншою версією, топонім походить від старовинного слова «батура», що означає «фортеця, укріплення». Дослідники спростовують походження назви від імені польського короля, виводячи її від прізвища козака Батури.Батурин заснований на початку XVII ст. Вперше згадується в документах у 1625 р. у звєязку зі спорудженням Батуринської фортеці.У 1634 р. Батурином володів коронний канцлер Речі Посполитої Ю. Оссолинський, від нього перейшов до магнатів Любомирських.
Мешканці Батурина брали активну участь у Національно-визвольній війні 1648–1654 рр. З 1648 р. Батурин став сотенним містечком Чернігівського, з 1649 р. – Ніжинського полку.
Протягом 1669–1708, 1750–1764 рр. Батурин був резиденцією гетьманів Лівобережної України.У другій половині XVII ст. у містечку діяло 12 млинів, розвивалися ремесла (шевське, ковальське, золотарське).
У 1663 р. у містечку підписано Батуринські статті (додаток до Переяславських статей 1654 р.).
Під час Північної війни в 1708 р. Батурин був відбитий у шведів військами О. Меншикова і спалений. Гетьманську резиденцію за наказом Петра І перенесли до Глухова.
У 1740 р. в місті засновано кінний завод.
У 1751–1752 рр. у Батурині збудовано цегельний завод, лісорізку. У 1756 р. закладено суконну мануфактуру, у 1787 р. – з виготовлення свічок.
У 1760 р. власником Батурина став К. Розумовський.
У 1770 р. введено в дію цегельний млин на греблі.
У 1782 р. Батурин став центром волості Конотопського повіту Новгород-Сіверського намісництва, у 1802 р. – Чернігівської губернії.
У 1789 р. у місті збудовано Покровський собор, у 1803 р. – Воскресенську церкву.
У 1923 р. Батурин одержав статус села і став центром Батуринського району (до 1962 р.).
У 1930-х рр. у Батурині працювали коноплезавод, маслозавод, електростанція тощо.У роки Другої світової війни село було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 09 вересня 1941 р. по 06 вересня 1943 р.
З 1960 р. Батурину надано статус селища міського типу.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали льонообробний і цегельний заводи, цех Бахмацького заводу продовольчих товарів. Діяв Будинок культури, 3 бібліотеки, історико-краєзнавчий музей.
На початку ХХІ ст. у м. Батурині працювали молокозавод, хлібопекарня, лісництво та ін. Діяли Будинок культури, 3 бібліотеки, краєзнавчий музей тощо.
Список використаної літератури:
1. Батурин: Історія в пам’ятках : путів. Нац. іст.-культ. заповідника «Гетьман. столиця» / Н. Б. Реброва [та ін.] ; М-во культури і туризму України, Нац. іст.-культур. заповідник «Гетьман. столиця». – Ніжин : Аспект-Поліграф, 2008. – 112 с. : іл. – Бібліогр.: с. 108-109.
2. Батурин: сторінки історії : зб. док. і матеріалів / Чернігів. держ. пед. ун-т ім. Т. Г. Шевченка, Ін-т історії України НАН України, Нац. іст.-культ. заповідник «Гетьман. столиця» ; редкол.: О. Б. Коваленко (голова редкол.) ; упоряд.: О. Б. Коваленко (кер. групи), О. В. Гринь, Л. Я. Демченко. – Чернігів : Чернігів. обереги, 2009. – 785 с. : табл.
3. Батурин // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1989. – Т. 1 : А-Ж. – С. 73. – Бібліогр. в кінці ст.
4. Бузун О. Батурин / О. Бузун, Н. Б. Реброва, Н. Дроб’язко // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Координац. бюро ЕСУ. – К., 2003. – Т. 2. – С. 311-312 : іл. – Бібліогр. в кінці ст.