Місто Борзна Чернігівської області – районний центр, розташований на р. Борзенці (притока Борзни, басейн Дніпра) за 97 км від обласного центру м. Чернігова та 182 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 11707 осіб.
Назване за найменуванням річки Борзни. В основі гідроніма – старослов’янське слово «борзъ» – «швидкий». Очевидно, річка колись мала швидку течію.
Наприкінці XV ст. на місці давнього городища виник хутір Селище. В середині XVI ст. це вже було село, що стало називатися Борзною. З 1500 р. до Деулінського перемир”я 1618 р. населений пункт входив до складу Російської держави. У 1618 р. його захопили польські війська.
У 1634 р. Борзні надано Магдебурзьке право.
У роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Борзна була центром Борзнянської сотні Чернігівського, а з 1650 р. (за іншими джерелами – 1654 р. або 1655 р.) – Ніжинського полку.У другій половині XVII ст. Борзна була добре укріпленою фортецею, обнесеною стінами, із чотирма наріжними й двома надбрамними баштами.
У 1655 р. наказний гетьман І. Золотаренко отримав Борзну на ранг.
У 1751 р. Борзна віддана на ранг генеральному обозному С. Кочубею. На той час містечко складалося з передмість: Нове Місто, Кустівці, Підкупішівка, до якого приєднали с. Конюшівку і слободу Часниківку.
З 1782 р. Борзна стала повітовим центром Чернігівського намісництва, з 1802 р. – Чернігівської губернії.
У середині ХІХ ст. містечко стало одним із центрів хлібної торгівлі в Україні.
У 1855 р. в Борзні збудовано два цегельні заводи.
У 1861-1890 рр. у містечку збудовано декілька нових і переобладнано низку старих підприємств.
У 1866 р. в Борзні працювали три цегельні заводи, п’ять гончарних заводів, п’ять церков: Троїцький собор (XVII ст.), церква Різдва Христового (1768 р., добудована в 1903 р., дзвіниця зведена в 1864 р.), Благовіщенська церква (1717 р., дзвіниця зведена в 1865 р.), Воскресенська церква (1847 р.).
У роки Громадянської війни 1917-1920 рр. у містечку неодноразово змінювалася влада. Наприкінці 1919 р. Борзну захопили радянські війська.<У 1922 р. в Борзні збудовано електростанція.
У 1923 р. Борзна стала районним центром і її віднесено до категорії селищ міського типу.
У роки Другої світової війни селище було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 11 вересня 1941 р. до 8 вересня 1943 р. Під час окупації на території Борзни діяли партизанські загони.
У 1944 р. в селищі було відбудовано і введено в експлуатацію торфопідприємство, взуттєву артіль, цегельний завод, створено обозоремонтну артіль.
У 1970-х рр. у місті працювали цегельний, лісопильний заводи, харчовий комбінат, міжколгоспна будівельна організація. Діяли народний історичний музей, Будинок культури, 12 бібліотек.
Наприкінці ХХ ст. у Борзні працювали цегельний завод, завод продовольчих товарів, хлібокомбінат. Діяв історико-краєзнавчий музей.
На початку ХХІ ст. у Борзні працювали держлісгосп, фабрика печива, молокозавод та ін. Діяли Будинок дитячої та юнацької творчості, Будинок культури, дві бібліотеки тощо.
На території та на околицях міста розкопано два кургани зі скіфськими похованнями V ст. до н.е., виявлено три ранньослов”янські поселення черняхівської культури, знайдено кілька римських монет ІІ ст. н.е. і скарб бронзових прикрас з емалями IV-V ст. н.е. Збереглися також залишки городища часів Київської Русі, зруйнованого монголо-татарами в 1239 р.
Список використаної літератури:
1. Артеменко М.М. Борзна / М. М. Артеменко, О. С. Семенова // Історія міст і сіл Української РСР. [В 26 т.] / Ін-т історії АН УРСР. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1972. – Чернігівська область. – С. 198-211 : іл.
2. Батрак С.А. Борзна / С. А. Батрак // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Координац. бюро ЕСУ. – К., 2004. – Т. 3. – С. 290-291 : іл.
3. Борзна // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1989. – Т. 1. – С. 118.
4. Борзна // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 16-17.
5. Борзна // Чернігівщина : енциклопед. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – К. : Вид-во УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – С. 83-85. : іл.
6. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл.