Місто Семенівка Чернігівської області – районний центр, розташований на р. Ревні (притока Снову, басейн Десни) за 137 км від обласного центру м. Чернігова та 272 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 9656 осіб.
Засноване в 1680-х рр. як козацький хутір стародубським полковником Семеном Самойловичем, сином відомого гетьмана. Від імені Семен і походить назва. Після нього Семенівкою володів його зять – бунчуковий товариш М. Корсак.
До 1781 р. містечко входило до складу Топальської сотні Стародубського полку.
У XVIII ст. в Семенівці діяли Покровський собор, Михайлівська й Миколаївська церкви (дерев”яні), при яких працювали козацькі школи.
З 1782 р. Семенівка увійшла до складу Новгород-Сіверського намісництва, з 1797 р. – у складі Малоросійської, з 1802 р. – Чернігівської губернії.
З кінця XVIII ст. Семенівка стала волосним центром. Основними заняттями населення було вівчарство, обробка шкіри, пошиття кожухів тощо. В 1781 р. в містечку існувало понад 10 цехів, серед яких – музичний. Поширеними були малярство, різьблення по дереву, гончарство.
На початку ХІХ ст. в Семенівці розвинулося мануфактурне виробництво, працювали суконна і парусинова фабрики, цукровий завод.
У 1902 р. через містечко прокладено залізницю.
На початку ХХ ст. у Семенівці діяли три церкви: Казанська (1875), Богородицька (1890) і Троїцька (1895).
У роки Громадянської війни 1917-1920 рр. у містечку неодноразово змінювалася влада. Наприкінці 1918 р. у Семенівці встановлено радянську владу.
У 1923 р. введено в експлуатацію електростанцію, у 1924 р. збудовано цегельний завод.
У 1926 р. Семенівку включено до складу Конотопської округи, з 1932 р. – увійшла до Чернігівської області.
У 1927 р. створено промкомбінат, лісозавод, щетинну фабрику, кородробилку, паровий млин, крупорушку, олійницю, взуттєву фабрику.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 25 серпня 1941 р. до 22 вересня 1943 р. Під час окупації на території Семенівки діяла підпільна й диверсійна гурпи.
З 1958 р. Семенівка стала містом районного підпорядкування.
Наприкінці ХХ ст. у місті працювали деревообробний завод, крохмальний, молочний і асфальтовий заводи, міжколгоспна будівельна організація, лісгоспзаг, комбінат побутового обслуговування, взуттєва фабрика. Діяли два будинки культури, два клуби, одинадцять бібліотек, краєзнавчий музей тощо.
На території міста в урочищі Біла Гора виявлено поселення періоду неоліту (VI-ІІІ тисячоліття до н.е.).
Список використаної літератури:
1. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл.
2. Молочко В.К. Семенівка / В. К. Молочко, В. П. Мотора // Історія міст і сіл Української РСР. [В 26 т.] / Ін-т історії АН УРСР. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1972. – Чернігівська область. – С. 593-605 : іл.
3. Семенівка // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1993. – Т. 3. – С. 173.
4. Семенівка // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 91.
5. Семенівка // Українська радянська енциклопедія. [В 12 т.] / голов. ред. М. П. Бажан. – 2-ге вид. – К. : Голов. ред. УРЕ, 1983. – Т. 10. – С. 105.
6. Семенівка // Чернігівщина : енциклопед. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – К. : Вид-во УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – С. 734-735 : іл.