Місто Кіцмань Чернівецької області – районний центр, розташований на р. Совиці (притока Пруту, басейн Дунаю) за 22 км від обласного центру м. Чернівців та 483 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001) кількість його мешканців становила 7496 осіб. В основі назви лежить слово «коць» – «ткана ковдра», «килим». Можливо, «коцман» означає, що тут жили люди, які ткали, виготовляли ковдри та килими. Згодом утворилося Кіцмань. Можна припустити, що це – прикметникова форма належності.
За легендою, задовго до татарської навали на Буковину в 1240 р. за 5-6 км на північ, між сучасними містами Кіцманем і Заставною, лежало селище Сичет. Його жителі займалися землеробством. Після нападу татар і пограбування селища мешканці втекли і сховалися в букових лісах. Згодом вони оселялися в зарослих ярах. Поступово виникло нове поселення.
Кіцмань уперше згадується в грамоті молдавського господаря Олександра Доброго в 1413 р. Великий Кіцмань подаровано Анастасії – тещі молдавського господаря. За її заповітом селище було передано церкві.
Вигідне географічне розташування – прикордонний пункт між Молдовою і Польщею – сприяло розвиткові Кіцманя в XVI-XVII ст. Проте цей же фактор призводив до частих нападів військ різних держав, і, як наслідок, спричиняв спустошення міста.
У другій половині XVII ст. у Кіцмані розвиваються ремесла і торгівля.
У документах кінця XVIIІ ст. вже фігурує як містечко. Кіцмань є постійним місцем перебування управителя маєтками православного релігійного фонду, розташованими як у самому місті, так і в навколишніх селах – Давидівцях, Суховерхові, Лашківцях, Ревні, Бурдеї, Мамаївцях.
У 1902 р. Кіцманю надано статус міста.
У 1904 р. засноване культурно-освітнє товариство «Буковинський Боян», яке провадило роботу з пропаганди української народної пісні та музики.
У роки Першої світової війни (1914-1918) у Кіцмані неодноразово змінювалася влада. Внаслідок воєнних дій у листопаді 1918 р. місто захопили румунські війська. У січні 1919 р. тут оголосили стан облоги.
У 1940 р. місто увійшло до складу УРСР. Тоді в Кіцмані мешкало 4895 осіб. Основним заняттям населення було сільське господарство. У місті почала працювати Кіцманська МТС.
У листопаді 1940 р. Кіцмань стає районним центром Чернівецької області.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 8 липня 1941 р. до 28 березня 1944 р.
У 1944 р. в Кіцмані почали працювати млин, олійниця, майстерні побутового обслуговування. Відкрито зооветеринарний технікум.
У середині 1950-х рр. у місті збудовано маслозавод.
У 1959 р. ліквідовано Суховерхівську сільраду, і територія села була приєднана до Кіцманя.
У 1970-х рр. у місті діяли районний і колгоспний будинки культури, клуб, три бібліотеки, три кінотеатри тощо.
Наприкінці ХХ ст. у Кіцмані працювали облрибгосп і хлібокомбінат. Діяли історичний музей і музей дружби народів СРСР.
На території міста (на обох берегах р. Совиці) виявлено рештки давньоруського селища, а також рештки давньоруських поховань (ХІІ-ХІІІ ст.).
Список використаної літератури:
1. Кіцмань // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2. – С. 163. – Бібліогр. в кінці ст.
2. Кіцмань // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 53.
3. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл. – Бібліогр.: с. 282.
4. Ліщенко М. О. Кіцмань / М. О. Ліщенко // Історія міст і сіл Української РСР / голов. редкол.: П. Т. Тронько [та ін.] ; редкол. тому: В. М. Курило [та ін.]. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1969. – В 26 т. : Чернівецька область. – С. 336-348 : іл. – Бібліогр. в підрядк. прим.