Місто Сокиряни Чернівецької області – районний центр, розташований на р. Прут (притока Дунаю) за 29 км від обласного центру м. Чернівців та 472 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001) кількість його мешканців становила 10105 осіб. За однією з версій, назва міста походить від слова «сокиряни» (так називали перших поселенців, які прийшли сюди з сокирами, щоб розчистити собі місце в густих лісах).
Уперше Сокиряни згадуються в документальних джерелах у 1666 р.
У 1771 р. в селищі нараховувалося 37 дворів. Основним заняттям населення було землеробство та скотарство.
У середньовіччі Сокуряни підпорядковувалися Молдавському князівству. Після приєднання Бесарабії до Росії вони стали волосним центром.
У 1860-х рр. у Сокурянах працювали гуральня, пивоварний завод, 12 свічкових заводів, три водяні млини.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у селищі введено в експлуатацію маслоробний завод, два підприємства з виготовлення мінеральних і фруктових вод. Розвивалася лісообробна промисловість.
У роки Першої світової війни (1914-1918) у Сокурянах неодноразово змінювалася влада. Внаслідок воєнних дій у листопаді 1918 р. селище захопили румунські війська.
У червні 1940 р. Сокуряни приєднано до УРСР. У листопаді 1940 р. вони стали центром району.
У передвоєнні роки в селищі працювали пивзавод, вальцьовий млин, два механічні заводи з виробництва олії із соняшника, електростанція, машинно-тракторна станція, лісосклади, мануфактурна крамниця, винний склад, аптека тощо. Діяли бібліотеки, Будинок культури.
У роки Другої світової війни селище було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період із 7 липня 1941 р. до 24 березня 1944 р. Під час окупації на території Сокирян влаштовано концентраційний табір. На території селища діяла підпільна група.
У повоєнні роки реконструйовано харчокомбінат, лісокомбінат, кар’єр, промкомбінат. У 1945 р. введено в експлуатацію маслозавод, у 1960 р. – лісокомбінат, у 1961 р. – ще один маслозавод.
У 1960 р. Сокиряни віднесено до категорії селищ міського типу, у 1966 р. – до міст районного підпорядкування.
У 1970-х рр. у місті діяли районний Будинок культури, 2 кінотеатри, 3 клуби, 6 бібліотек.
Наприкінці ХХ ст. в місті вироблялися тепловози, працювали завод пиво-безалкогольних напоїв, маслосироробний завод, кам’яний кар’єр. Діяв історико-краєзнавчий музей.
Список використаної літератури:
1. Гермаковський С.С. Сокиряни / С. С. Гермаковський, Е. П. Городецький, Є. С. Приходько // Історія міст і сіл Української РСР / голов. редкол.: П. Т. Тронько [та ін.] ; редкол. тому: В. М. Курило [та ін.]. – К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1969. – В 26 т. : Чернівецька область. – С. 502-512 : іл. – Бібліогр. в підрядк. прим.
2. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу Укр. РСР / Ю. М. Кругляк. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с. – Бібліогр.: с. 148-151.
3. Сокиряни // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / редкол.: О. М. Маринич [та ін.]. – К. : УРЕ ім. М.П. Бажана, 1993. – Т. 3. – С. 211. – Бібліогр. в кінці ст.
4. Сокиряни // Міста України : інформ.-стат. довід. / впорядкув. О. Панасенко. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 95.