Місто Вижниця Чернівецької області

Місто Вижниця Чернівецької області – районний центр, розташований біля впадіння р. Виженки у Черемош (притока Пруту, басейн Дунаю) за 66 км від обласного центру м. Чернівців та 542 км від м. Києва. Згідно з даними останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 4 917 осіб.Назва міста походить від гідроніма. Найменування річки походить від діалектного «вижній», тобто «верхній», і вказує на протиставлення цього поселення якомусь іншому за течією Черемоша.
Уперше Вижниця згадується молдавським літописцем Й. Некулче як поселення, що існувало наприкінці XV ст.
У 1767 р. молдавський господар видав привілей про надання Вижниці прав торговельного містечка.
До 1774 р. Вижниця належала Молдавському князівству, у 1774-1918 рр. знаходилася під владою Австрії (від 1867 р. – Австро-Угорщини). Містечко було важливим осередком лісорозробок і торгівлі деревом.
У 1776 р. влада в містечку була розділена між Й. Кантакузіно, І. Стурдзою та М. Джурджуваном.
Місцеве самоуправління наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. підлягало домініям, тобто владі вищезгаданих магнатів.
У 1817-1830 рр. у Вижниці діяв загін опришків.
У першій половині ХІХ ст. володарем міста стали Г. Джурджуван і брати Грегор та Нарціс Айвази.
У 1848-1849 рр. населення містечка брало участь у селянському повстанні під проводом Лук’яна Кобилиці.
У 1847 р. у Вижниці налічувалося 296 хат, а кількість мешканців становила 4 464 особи. Основними заняттями населення були торгівля й ремесло.
З 1855 р. Вижниця – повітове місто.
У 1897 р. через місто збудовано залізницю Неполоківці – Вижниця.
Після захоплення Північної Буковини Румунією у 1918 р. місто втратило статус повітового й стало муніципією Сторожинецького повіту.
У 1940 р. Вижницю у складі Північної Буковини приєднано до УРСР і надано їй статус міста і районного центру.
У цьому ж році лісопильні заводи й фанерна фабрика об’єдналися в фанерно-лісопильний комбінат. Вижницьку художньо-промислову школу реорганізовано в художньо-промислове училище. Працювали клуб, бібліотека.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 5 липня 1941 р до 8 квітня 1944 р.
У повоєнні роки відновлено роботу районної бібліотеки, Будинку культури, кінотеатру тощо.
У 1965 р. в місті організовано автотранспортний парк.
У 1970-х рр. у Вижниці працювали деревообробний комбінат, маслозавод, комбінати побутового обслуговування та комунальних підприємств, електростанція, друкарня та ремонтно-будівельна дільниця, майстерня сувенірів художнього фонду УРСР. Діяли народний університет сільськогосподарських знань, Будинок культури, районна й дитяча бібліотеки, широкоформатний кінотеатр тощо.
Наприкінці ХХ ст. у Вижниці працювали деревообробний комбінат, маслозавод. Місто було одним із центрів декоративно-вжиткового мистецтва (килимарство, художнє вишивання, художня обробка дерева і металу). Діяли училище ужиткового мистецтва, історичний музей, музей ужиткового мистецтва.
На початку ХХІ ст. в місті працювали деревообробний комбінат, ТОВ «Італобоніфіка». Діяли Загальний міжвідомчий науково-дослідний опорний пункт НАН України при Вижницькій лабораторії ветеринарної медицини, коледж прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка, факультет декоративно-ужиткового мистецтва Чернівецького університету, Будинок народної творчості та дозвілля, Будинок дитячої та юнацької творчості, кінотеатр, бібліотека, музей ім. Н. Яремчука, музей ім. О. Гасюк, Центр історії, культури та побуту району.