Місто Заставна Чернівецької області

Місто Заставна Чернівецької області – районний центр, розташований на правобережжі р. Дністра за 26 км від обласного центру м. Чернівців та 469 км від м. Києва. Згідно з даними останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), у місті мешкало 8 762 особи. Походження назви пов’язують з торговельним шляхом у цій місцевості. Гадають, що біля переїзду через потік у східній частині поселення була застава, де з проїжджих збирали мито. Дехто виводить назву із словосполучення «за ставом».
Виникнення містечка, очевидно, відноситься до часів Галицько-Волинської держави, коли тут, при переправі через Совицю, існували три давньоруських селища-застави на торговельному шляху з Василіва до Чернівців. Натомість у документах уперше згадується в 1589 р. У тогочасній грамоті зазначалося, що одне з володінь стольника Врінчана межує із Заставною. Вона входила до складу Османської імперії як частина Молдовського князівства.
У 1637 р. одна половина Заставної належала Юрашковичу, інша – Матіяшу.
Від 1774 р. – у складі Австрійської імперії (з 1867 р. – Австро-Угорщина).
У 1782 р. Заставна стала власністю Туркула. Тоді вона складалася зі 196 дворів, у яких мешкало 1 035 чоловік.
У 1831 р. Заставну у спадкоємців Туркула купив Вартарасевич за 100 000 гульденів.
У 1836 р. у містечку був 331 двір.
У 1850 р. у Заставній відкрито олійню, пізніше – водяний млин.
З другої половини ХІХ ст. селище розбудовується, набуває торговельно-ремісничого характеру.
У 1866 р. у селищі мешкало 2622 чоловіка.
У 1905 р. Заставна стала повітовим центром, а в 1908 р. їй надано статус містечка.
На початку ХХ ст. тут функціонували філія товариства «Руська бесіда» та музично-хорове товариство «Застанівський Боян».
Розвитку економіки містечка сприяло будівництво залізниці Веренчанка – Вікно. Після розпаду Австро-Угорської імперії у складі Північної Буковини Заставна перейшла до Румунії.
Під час Першої світової війни у Заставній неодноразово змінювалася влада.
У 1918 р. була окупована румунськими військами. У цей час Заставна втратила статус повітового міста і вважалася муніципією (міською громадою). У лютому 1919 р. у містечку запроваджено стан облоги, який румунська влада не знімала протягом десяти років.
Наприкінці червня 1940 р. Заставна увійшла до складу УРСР. Протягом 1940-1962 рр. та з 1965 р. була центром району.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з початку липня 1941 р. до березня 1944 р.
У 1958 р. в Заставній збудовано маслозавод, у 1962 р. почав працювати хлібоприймальний пункт та кукурудзо-калібрувальний завод, з 1964 р. – фабрика побутових товарів і побутовий комбінат. У 1970-х рр. у селищі також працювали друкарня, млин, електростанція. Діяли Будинок культури, бібліотека для дорослих, 2 шкільні та колгоспна бібліотеки.
Наприкінці ХХ ст. у Заставній працювали маслоробний, комбікормовий і консервний заводи, хлібокомбінат, швейне виробниче об’єднання «Прут», фабрика художньої вишивки і ткацтва. Діяв Будинок природи.
На початку ХХІ ст. у місті працювали маслозавод, хлібозавод, комбікормовий завод. Діяли філія Тернопільського технічного університету, районний Палац культури, 2 бібліотеки, кінотеатр тощо.
На околицях Заставної виявлено кілька груп курганів. Один з них обстежений у 1965 р. Тут розкопано поховання доби бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.). В урочищах Базар і Вацький горб виявлено залишки ранньослов’янських поселень черняхівської культури II-VI ст. У центрі міста в урочищах Яма та Вербівський Потік виявлено залишки трьох давньоруських селищ ХІІ-ХІІІ ст.