Місто Покров Дніпропетровської області – місто обласного значення, розташоване на р. Базавлук (притока Дніпра) за 138 км від обласного центру м. Дніпра та 463 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 44834 особи.
У 1670-х рр. територія сучасного Орджонікідзе входила до складу Чортомлицької Січі. У 1775 р., після її ліквідації, на цих землях виникло село Покровське. Згодом ці землі передано Катериною ІІ князю Вяземському, який у 1802 р. продав їх барону Штігліцу. У 1861 р. власником новоствореної економії Покровського став великий князь М. Романов.
У 1880-х рр. геолог Г. Федосєєв виявив на поверхні ґрунту на берегах р. Солоної, що протікала по цій місцевості, поклади марганцевої руди. Після геологічних досліджень тут розпочато промислову розробку марганцевих руд. Із цією метою в 1886 р. було засновано Покровські копальні. У 1896 р. копальні орендувало американсько-німецьке акціонерне «Нікополь-Маріупольське гірничо-металургійне товариство».Після подій Громадянської війни 1917-1920 рр. у селищі встановлено радянську владу.
З 1921 р. у Покровському руднику проводилися роботи зі збагачення видобутої раніше руди. У 1922 р. відновився видобуток марганцевої руди, припинений у роки Громадянської війни. У 1924 р. створено управління Нікопольськими марганцевими рудниками. Покровські копальні перейменовано на Олександрівську дільницю Максимівського рудника.
У 1934 р. Покровський рудник перейменовано на рудник ім. Орджонікідзе.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 18 серпня 1941 р. до 4 лютого 1944 р.
У 1956 р. внаслідок об’єднання робітничих селищ Калініна, Гірницького та ін., села Олександрівки виникло поселення Орджонкізде, віднесене до категорії міст обласного підпорядкування.
У 1964 р. на базі рудника ім. Орджонікідзе створено трест «Орджонікідземарганець». Також організовано будівельний рест «Марганецьрудбуд», введено в дію завод «Буддеталь», рудо ремонтний завод, створено автогосподарство, здано в експлуатацію першу чергу Чкаловського гірничозбагачувального комбінату.
Наприкінці ХХ ст. Орджонікідзе був одним із центрів Нікопольського марганцевого басейну. У місті діяли гірничо-збагачувальний комбінат, ремонтно-механічний, рудоремонтний заводи, завод залізобетонних конструкцій, фабрика верхнього трикотажу. Діяв історико-краєзнавчий (народний) музей.
На території міста виявлено курганні поховання скіфів (IV-ІІІ ст. до н.е.), у яких знайдено коштовні речі: серги з зображенням богині Афіни, намисто, пояс з золотими бляшками, сагайдак на 180 стріл, а також частину дерев’яного візка, залізну сокиру, спис, бронзовий казан тощо.
Список використаної літератури:
1. Береговський Л.Н. Орджонікідзе / Л. Н. Береговський, М. А. Занудько // Історія міст і сіл Української РСР : в26 т. / голов. редкол.: П. Т. Тронько [та ін.] ; редкол.: А. Я. Пащенко [та ін.]. – К., 1969. – Дніпропетровська область. – С. 557-569 : іл.
2. Коваль А.П. Знайомі незнайомці : походження назв поселень України / А. П. Коваль. – К. : Либідь, 2001. – 302 с : іл.
3. Микулинський І.Б. Орджонікідзе / І. Б. Микулинський // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. – К., 1990. – Т. 2. – С. 464-465.