Місто Білицьке Донецької області – місто, підпорядковане Добропільській міській раді, розташованене в долині р. Водяної (притока р. Бик, басейн Дніпра) за 12 км від м. Добропілля, 80 км від обласного центру м. Донецька та 599 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 10154 особи.
Назву місто отримало за назвою російського с. Більчани, звідки до Білицького приїхали поселенці.Територія, де нині розташоване місто Білицьке, належала поміщику Класину. На початку ХХ ст. ці землі в нього викупили селяни Дегтярьов, Ліщина, Заварза, Рубель, Бутенко. В 1909 р. вони заснували хутір. Згодом сюди приїхали родини з Росії, вихідці із с. Більчани. Так в 1909 р. вперше згадується хутір Білицьке, що складався з 15 саманних хат.
У 1932-1933 рр. в хуторі відкрито поклади кам’яного вугілля.
Під час Другої світової війни Білицьке було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з осені 1941 р. до зими 1943 р.
У 1951 р. затверджено проект будівництва шахт з робочим поселенням на 15000 осіб. У 1953 р. почали будувати поселення.
У 1956 р. Білицьке набуло статусу селища міського типу.
У грудні 1959 р. збудовано шахту «Білицька».
У грудні 1961 р. при шахті споруджено фабрику «Жовтневу».
У 1966 р. Білицьке віднесено до категорії міст.
У 1989 р. збудовано будинок-інтернат для ветеранів війни.
На початку ХХ ст. у Білицькому працювали кам’яно-вугільна шахта і збагачувальна фабрика, хлібокомбінат.
На початку ХХІ ст. в Білицькому працювали промислові підприємства: шахта «Білицька» ДХК «Добропільвугілля», державна центральна збагачувальна фабрика «Жовтнева», завод «Точмаш», ВАТ «Добропільський хлібокомбінат», ВАТ «Алл Грін Україна +». Діє Палац культури ім. Т. Шевченка, 3 бібліотеки; Палац спорту.
Список використаної літератури:
1. Білицьке // Міста України : інформ.стат. довід. К., 2007. С. 14.
2. Івченко А. Міста України : довідник / А. Івченко. К. : Картографія, 1999. 135 с. : табл. (Україна на межі тисячоліть).
3. Титаренко В.В. Білицьке / В. В. Титаренко // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Координац. бюро ЕСУ. – К., 2003. Т. 2. С. 796 : іл.