Місто Дебальцеве Донецької області – місто обласного підпорядкування, розташоване за 74 км від обласного центру м. Донецька та 701 км від м. Києва. Дебальцівській міськраді підпорядкована Миронівська селищна рада і м. Світлодарськ. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 30806 осіб.
Назва походить від прізвища воронезького поміщика І. Дебальцева, якому в 1820-х рр. царський уряд подарував село.
У 1878 р., коли будували Донецьку залізницю, заснували станцію Дебальцеве. Проте ще в 1820-х рр. землі поблизу р. Булавинки були подаровані царським урядом воронезькому поміщику І. Дебальцеву, який брав участь у придушенні повстання декабристів.
У 1893 р. станція Дебальцеве стала власністю держави, а в лютому 1896 р. її здали в оренду товариству Південно-східних залізниць. Через 5 років станцію приєднали до Катерининської залізниці.У 1894 р. на кошти Російсько-бельгійського товариства поблизу станції відкрито механічний завод з виробництва ферм, прогонів залізничних мостів, вагонеток для вузькоколійок.
У 1897 р. в Дебальцевому мешкало 2048 осіб.
У листопаді 1917 р. встановлено радянську владу. Наприкінці 1919 р. нетривалий час селищем володіли денікінці.
У 1923 р. в селищі Дебальцеве відкрилися приватні млин, булочна, кузня, механічна майстерня.
У 1925 р. механічний завод перепрофільований на машинобудівний.
У 1935 р. на станції Сортувальна стала до ладу механізована гірка. У 1939 р. закінчено будівництво другої механізованої гірки.
У 1938 р. Дебальцеве стало містом обласного підпорядкування. На той час тут було 123 магазини, дві лікарні, дві поліклініки, сім амбулаторних пунктів, два пологові будинки, будинок відпочинку залізничників, п’ять дитсадків, початкова і дві фабрично-заводські школи.
У роки Другої світової війни місто було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 6 грудня 1941 р. до 3 вересня 1943 р. Під час окупації на території міста діяли партизанські загони.
До кінця 1949 р. в місті було поновлено і розширено житловий фонд, відбудували культурно-побутові заклади, школи, палац культури, лікарні, електромережу, радіовузол.
У 1955-1956 рр. на залізничній станції працювала загальносоюзна школа передового досвіду.
У 1961-1962 рр. залізничний вузол електрифіковано. Паровози замінені на потужні тепловози та електровози.
У 1960-х рр. у Дебальцевому діяли два палаци культури (залізничників і машинобудівників), два клуби, два стадіони та ін.
Наприкінці ХХ ст. в Дебальцевому діяли заводи з ремонту металургійного устаткування, залізобетонних конструкцій, будівельних матеріалів, підприємства залізничного транспорту. Поблизу міста розташовувалася Вуглегірська ДРЕС.
Поблизу м. Дебальцеве проходять автостради Харків – Ростов (РФ), Донецьк – Луганськ. Місто – залізничний вузол. Є автостанція.
На початку ХХІ ст. в Дебальцевому працювали промислові підприємства: електроенергетичної («Вуглегірська ТЕС», ВАТ «Центренерго», «Миронівська ТЕС», ВАТ «Донецькобленерго») та з виробництва будівельних матеріалів (ЗАТ «Бетон Нова», ТОВ «Енергобетон») галузей. Діяла Дебальцівська філія Артемівського технікуму залізничного транспорту; шість Будинків культури, 27 бібліотек, музей історії міста Дебальцеве, кімната-музей В. Сосюри; Палац спорту.
Список використаної літератури:
1. Гальченко Г.Я. Дебальцеве місто обласного підпорядкування / Г. Я. Гальченко, Б. О. Литвиненко // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / Інт історії АН УРСР. К., 1970. Донецька область. С. 296311 : фот.
2. Дебальцеве // Восточная Украина : путеводитель / С. Л. Удовик. К., 2007. С. 39.
3. Дебальцеве // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. К., 1989. Т. 1. С. 308.
4. Дебальцеве // Міста України : інформ.стат. довід. К., 2007. С. 31.
5. Донецька область // Україна : путівник / упоряд.: В. Зінкевич, В. Гула. 2ге вид. К., 1995. С. 127136 : іл.
6. Саєнко М.В. Дебальцеве / М. В. Саєнко, І. О. Рудакова // Енциклопедія Сучасної України. У 25 т. / НАН України, Наук. тво ім. Т. Г. Шевченка. К., 2007. Т. 7. С. 273 : іл.