Місто Добропілля Донецької області – місто обласного підпорядкування, розташоване на р. Бик (притока р. Самари) за 90 км від обласного центру м. Донецька та за 587 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (05.12.2001) кількість його мешканців складала 35977 осіб.
За переказами, перші поселенці оселилися на території сучасного Добропілля в середині XVII ст. Завдяки чорноземам люди називали ці поля «добрими». Звідси й походить назва села, що згодом переросло в місто.
За документальними джерелами поселення засноване в середині ХІХ ст. У першій половині ХІХ ст. на території сучасного міста був хутір Парасковіївка, що у 1859 р. належав поміщикові Албанському.
У 1870-1880-х рр. тут виявлено поклади вугілля. Наприкінці ХІХ ст. поміщик Єнін на власній землі заклав три шурфи. Вуглевидобуток був малий, переважно для господарських потреб панської економії.
У 1910 р. російсько-бельгійське акціонерне товариство Ерастівських кам’яно-вугільних копалень викупило певну територію в селян та поміщиків.
У 1912 р. товариство заснувало Ерастівський рудник. Тоді ж на правому березі р. Бика інженер Гребеньов та штейгер Подольський заснували Святогорівський рудник. З 1914 р. Ерастівський та Святогірський рудники почали називати також добропільськими. Навколо рудників виникали робітничі селища. Влітку 1915 р. була підведена залізнична гілка, кінцевий пункт якої – станція Добропілля, що знаходилася за 3-4 км від рудників.
У 1917 р. в селищах встановлено радянську владу. Протягом весни-осені 1918 р. містом володіли австрійсько-німецькі окупанти. Нетривалий час протягом кінця весни – зими 1919 р. Добропіллям володіли денікінці.
З 1922 р. обидва добропільські рудники об’єднано в один – «Червоноармійський». З адміністративним поділом 1923 р. вони підпорядковувалися Ганнівській сільраді. Тоді виникло ще одне рудничне селище, назване Новомар’ївським.
З 1931 р. почалося спорудження шахти «Гігант» ім. О. М. Горького (після війни – шахта № 1-2 «Добропілля»). Навкруги шахти виникли ще два селища – Техколона і Тимчасова Колона; біля Парасковіївки – Новопарасковіївка. Їх об’єднала Червоноармійська селищна рада.
За постановою Президії ВУЦВКу від 22 січня 1935 р. цю раду включено до складу новоутвореного Добропільського району з центром в с. Добропіллі, що розташовувалося за 6 км від шахти.
До 1938 р. всі селища було радіофіковано й розпочато їх електрифікацію.
У роки Другої світової війни місто двічі було окуповане німецько-фашистськими загарбниками в період з 19 жовтня 1941 до 27 січня 1942 р. і з 1 лютого 1942 р. до вересня 1943 р. Під час окупації на території міста діяли підпільні організації. Внаслідок воєнних дій житловий фонд і культурно-освітні заклади були фактично повністю зруйновані.
Із жовтня 1943 р почали працювати школи; у 1945 р. в селищі шахти № 17-18 ім. РСЧА восьмирічну школу перетворено на десятирічну.
Після відбудови зруйнованих шахт розгорнулося будівництво нових рудників та інших промислових підприємств. У 1950 р. здано в експлуатацію збагачувальну фабрику. Поблизу фабрики виникло селище ім. А. Жданова.
18 серпня 1953 р. селище Червоноармійське перетворено на м. Добропілля районного підпорядкування. У місті діяли лікарня, тубдиспансер, амбулаторія, три оздоровчі пункти на підприємствах, станції – швидкої допомоги, епідеміологічна, санітарії та гігієни тощо.
З 8 січня 1963 р. м. Добропілля віднесено до категорії міст обласного підпорядкування. У 1966 р. місто стало центром Добропільського району.
З м. Добропілля вугілля постачається у Фінляндію та інші країни.
Наприкінці ХХ ст. у Добропіллі працювали виробниче об’єднання «Добропільвугілля», дві кам’яновугільні шахти, збагачувальна фабрика, два заводи залізобетонних виробів і конструкцій, напірних залізобетонних труб, ремонтно-механічний завод, комбінати хлібопродуктів, хлібний і молочний. Діяв санаторій-профілакторій.
На початку ХХІ ст. в місті працювали шість шахт, що об’єднані в ДП «Добропіллявугілля». Місто мало статус територіального пріоритетного розвитку. Діяли Центр дитячої та юнацької творчості, Центр туризму та краєзнавства, шість Будинків культури, 12 бібліотек, два музеї, чотири палаци спорту, парк.
Список використаної літератури:
1. Добропілля // Географічна енциклопедія України. В 3 т. / відп. ред. О. М. Маринич. – К. : УРЕ ім. М. П. Бажана, 1989. – Т. 1 : А-Ж. – С. 348.
2. Добропілля // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 33.
3. Ковальова В.В. Добропілля / В. В. Ковальова, А. І. Овдієнко // Енциклопедія Сучасної України / Ін-т енцикл. дослідж. НАНУ. – К. : Ін-т енцикл. дослідж. НАНУ, 2008. – Т. 8 : Дл-Дя, Додаток : А-Ґ. – С. 124-125.
4. Конопля О.Н. Добропілля / О. Н. Конопля, Р. Д. Лях, В. Ю. Тарадайко // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / Ін-т історії АН УРСР. – К. : УРЕ, 1970. – Донецька область. – С. 332-344 : фото. – Бібліогр. в підряд. прим.
5. Кругляк Ю.М. Ім”я вашого міста : походження назв міст і селищ міськ. типу УРСР / Ю. М. Кругляк ; відп. ред. І. О. Варченко. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с. – Бібліогр.: с. 148-151.