Місто Дружківка Донецької області – місто обласного значення, розташоване біля злиття річок Кривого Торця з Казенним Торцем (басейн Сіверського Дінця) за 80 км від обласного центру м. Донецька та 622 км від м. Києва. Відповідно до статистичних даних останнього Всеукраїнського перепису населення (2001), кількість його мешканців складала 64641 особа.
За народними переказами, назва міста походить від прізвища першого поселенця – козака Дружка, який заснував тут сторожовий курінь. За іншою версією, побутує твердження, згідно з яким в с. Петрашівці було укладено догорів (дружбу) між селянами багатьох українських і російських населених пунктів про спільну боротьбу проти ворогів.На територій сучасного міста в 1870-х рр. вже існувало робітниче селище при станції Дружківка Курсько-Харківсько-Азовської залізниці.
У 1873 р. збудована невелика цукроварня графа Борисова.
У 1890-х рр. почато будівництво сталеливарного і чавуноливарного заводів. У 1894 р. була задута перша домна чавуноливарного заводу, збудованого Донецьким товариством залізоробного і сталеливарного виробництва (засноване французькими інвесторами). В наступному році вона вже функціонувала.
У 1898 р. бельгійці промисловці створили Торецьке сталеливарне і механічне анонімне товариство, що збудувало на території колишньої Дружківської цукроварні Торецький сталеливарний і механічний завод, що виробляв обладнання для залізниць.
На початку ХХ ст. в Дружківці діяли дві церкви й костел.
У 1919 р. у місті встановлено радянську владу.
У 1938 р. Дружківку було віднесено до категорії міст обласного підпорядкування.
Станом на 1939 р. у місті мешкало 32000 осіб. Діяла лікарня, чотири фельдшерсько-приймальні пункти, було побудовано стадіон, закладено парк, два сади.
У роки Другої світової війни місто було окуповано німецько-фашистськими загарбниками в період з 22 жовтня 1941 р. до 6 вересня 1943 р. Під час окупації в Дружківці діяли підпільні організації.
Наприкінці ХХ ст. в місті працювали заводи: машинобудівний, метизний, газової апаратури і кранів, фарфоровий, шамотний, з ремонту обчислювальної техніки, залізобетонних виробів, підприємства харчової промисловості.
На початку ХХІ ст. у Дружківці працювали ВАТи «Грета», «Дружківське рудоуправління», «»Дружківський завод металевих виробів», «Дружківський фарфоровий завод», «Кіндратівський вогнетривкий завод»; ЗАТ «Веско» (видобуток вогнестійких глин). Діяли житлово-комунальний коледж Макіївської будівельної академії, машинобудівельний технікум Донбаської машинобудівельної академії, культурно-спортивний комплекс, Дружківський художній музей, дві бібліотеки, Центр дитячої та юнацької творчості, Центр української культури, парк.
На території міста виявлено поховання мідного віку (IV-ІІІ тисячоліття до н.е.), культури багатовікової кераміки, зрубної культури, 7 – ямної і 9 – катакомбної культур.
Список використаної літератури:
1. Альтер С.З. Донбасс : спутник туриста / С. З. Альтер ; ред. Е. Тереков. – Сталино : Кн. изд-во, 1960. – 251 с. : 18 вкл. л. ил.
2. Глєбов Є.М. Дружківка – місто обласного підпорядкування / Є. М. Глєбов, А. І. Коваленко, З. Г. Лихолобова // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. / Ін-т історії АН УРСР. – К. : УРЕ, 1970. Донецька область. – С. 349-367 : фот. – Бібліогр. в підряд. прим.
3. Дружківка // Міста України : інформ.-стат. довід. – К. : АВК-Росток, 2007. – С. 35.
4. Дружківка // Українська радянська енциклопедія. У 12 т. / Голов. ред. М. П. Бажан. – 2-е вид. – К. : УРЕ, 1979. – Т. 3. – С. 483.
5. Кругляк Ю.М. Ім’я вашого міста : походження назв міст і селищ міського типу Української РСР / Ю. М. Кругляк; відп. ред. І. О. Варченко. – К. : Наук. думка, 1978. – 151 с. – Бібліогр.: с. 148-151.